Читати книгу - "Правік та інші часи"

Одну корову вони залишили Міхалові, другу прив’язали до воза. Ізидор вигнав тих, що залишилися, з хліва та зняв з них налигачі. Вони не хотіли йти, тож Павел підняв із землі кийка й підганяв їх. Тоді Іван Мукта протяжно свиснув, і сполошені корови рушили підтюпцем через загони Стасі Папужихи в поле. Бачили потім з воза, як ті стояли, очманілі від несподіваної волі. Міся плакала всю дорогу.

З Гостинця заїхали в ліс, і його колеса втрапили в колію, прокладену возами тих, хто поїхав туди раніше. Міся йшла за возом і вела дітей. Біля дороги росло багато лисичок і маслюків. Вона зупинялася щомиті, присідала і витягала гриби з землі разом із мохом та дерном.

— Треба залишати ніжку, шматочок ніжки в землі, — хвилювавсь Ізидор. — Інакше вони ніколи вже не виростуть.

— Хай не ростуть, — сказала Міся.

Ночі були теплі, тож спали на землі, підіславши прихоплені з дому ковдри. Чоловіки цілими днями рили землянки, пиляли дерева. Жінки так само, як і в селі готували їжу та позичали соли одна в одної до картоплі.

Боські поселились між високими соснами. На гілках сушилися пелюшки. Поруч Боських розташувалися сестри Малякові. Чоловік молодшої пішов в Армію Крайову, старшої — до партизанів. Павел разом з Ізидором вирили жінкам землянки.

Загалом, не домовляючись між собою, люди розмістилися так, як мешкали в Правіку. Залишили навіть порожнє місце між Красним і Херубином. У Правіку там стояла хата Фльорентинки.

Якогось дня, на початку вересня, до цього лісового поселення прийшла Колоска зі своєю донькою. Було видно, що дівчинка хвора. Ледве плентала, була вся в синцях і мала високу температуру. Павел Боський, що виконував у лісі обов’язки лікаря, підійшов до них зі своєю сумкою, в якій мав йод, бинт, таблетки проти бігунки і сульфаніламідну присипку, але Колоска не дозволила йому наблизитись до доньки. Попросила в жінок гарячої води і запарювала їй зілля. Міся дала Колосці коц. Було схоже на те, що Колоска хоче залишитися з ними, отож чоловіки змайстрували і їй землянку.

Ввечері, коли ліс змовкав, усі сиділи біля невеличких вогнищ і прислухалися. Інколи ніч зблискувала, немовби десь поблизу бушувала буря. Потім усі чули приглушений лісом страшний низький гул.

Були хоробрі, які йшли в село. Йшли по картоплю, що дозрівала на городах біля хат, по борошно або й просто через те, що не могли витримати життя в непевності. Найчастіше ходила стара Серафиниха, для якої життя вже не мало великого значення. Іноді з нею йшла котрась із невісток, і це від однієї з них Міся почула:

— В тебе вже немає хати. Від неї залишилось румовище.

Час Лихого Чоловіка

Відколи люди з Правіка втекли до лісу й оселилися там у землянках, Лихий Чоловік не міг знайти собі місця. Селяни пролазили всюди, в кожен гай, на кожну галявину. Вони копали торф, шукали гриби та горіхи. Відходили трохи за нашвидкуруч закладений табір, аби випорожнитися просто на суничний кущ або на свіжу траву. Теплішими вечорами Лихий чув, як вони злягалися в кущах. Із подивом усвідомлював, як погано будували сховища й скільки часу це в них займало.

Спостерігав за ними тепер цілими днями, а що довше спостерігав, то більше боявся та ненавидів їх. Вони були галасливі й підступні. Безупинно ворушили губами і викидали з себе звуки, позбавлені сенсу, — бо не було то ані плачем, ані криком, ані воркотом задоволення. Їхня мова нічого не означала. Усюди лишали по собі сліди й запахи. Були нахабні й необережні. Коли почалася та ворожа гуркотнеча, а вночі небо забарвилось червоним, вони попадали в паніці та розпачі, не знаючи, куди втікати й де ховатися. Він відчував їхній страх. Смерділи, як той щур, що потрапив у пастку Лихого Чоловіка.

Запахи, що їх оточували, дратували його. Однак були серед них також запахи приємні, хоча й нові: запах печеного м’яса, вареної картоплі, молока, постелі й хутра, запах кави з цикорію, запах попелу та зерен жита. Були також страшні, нетваринні, суто людські запахи: сірого мила, карболки, лугу, паперу, зброї, мастила та сірки.

Лихий Чоловік став якось на узліссі й поглянув на село. Воно було порожнє, холодне, неначе стерво. Деякі хати мали провалені дахи, інші — повибивані вікна. В селі не було ні птахів, ані псів. Нічого. Такий вигляд сподобався Лихому Чоловікові. Оскільки люди пішли до лісу, він пішов до села.

Час Гри

У книжечці «Ignis fatuus, себто Повчальна гра на одного грача» опис Третього Світу починався так:

«Між Землею та Небом існує Вісім Світів. Вони висять нерухомо в просторі, наче перини, що провітрюються.

Третій Світ Бог створив дуже давно. Він почав від морів і вулканів, а закінчив рослинами та тваринами. Та оскільки в творенні немає нічого піднесеного, лише робота й ще раз робота, то Бог стомивсь і втратив до того інтерес. Свіжий світ видався йому нудним. Тварини не розуміли його гармонії, не захоплювалися ним, не складали хвалу Богові. Їли та розмножувалися. Вони не питали Бога, чому той зробив небо блакитним, а воду мокрою. Їжак не дивувався своїм голкам, лев — своїм зубам, птахи не замислювались над своїми крилами.

Такий світ існував дуже довго й смертельно знудив Бога. Тож зійшов Бог на землю й кожну тварину, яку стрів, силоміць наділяв пальцями, руками, обличчям, ніжною шкірою, розумом та здатністю дивуватися — перетворював тварин на людей. Проте тварини зовсім не хотіли бути так перетвореними, бо люди здавалися їм страшними, мов монстри, немов потвори. Тож вони змовились, спіймали Бога і втопили його. І так уже було.

У Третьому Світі немає ні Бога, ні людей».

Час Місі

Міся одягла дві спідниці, два светри, закуталась хусткою. Тихенько, щоб нікого не будити, вибралася з землянки. Ліс приглушував монотонну канонаду далеких гармат. Вона взяла наплічник і вже мала рушити, коли побачила Адельку. Дитина підійшла до мами.

— Я піду з тобою.

Міся розсердилася.

— Вертайся в землянку. Негайно. Я зараз прийду.

Аделька схопилася судомно за мамині спідниці та почала плакати. Міся завагалась, потім повернулася до землянки за кожушком доньки.

Зупинившись на узліссі, вони думали, що побачать Правік. Та Правіка не було. На тлі темного неба не видніла жодна навіть найменша смужка диму, не світився жоден вогник, не гавкав жоден пес. Тільки на заході, десь над Котушувом, клубочились низькі бурі хмари. Міся затремтіла, і їй пригадався якийсь давній сон, у