Читати книгу - "Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр."
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Хлопці по-чеченськи стали сперечатись, але фраза, що в мене батько — чеченець, їх налякала. Дівчата були готові захищати мене до кінця. Тина схопила залізний совок, Зуля — дерев’яний стілець, а Сета у великій хустці — швабру! Тоді хлопці зрозуміли, що в них нічого не вийде, і пішли. Ми швидше замкнули клас. Руки тремтіли від страху, і не тільки в мене.
— Чому таке робиться? — запитала худенька Тина.
— Вони думають, що Поліна росіянка! Росіяни — не люди. Раби! Тварюки! Вони на нас кидають бомби! — голосно сказала Зуля-товстуля. — Поліна має всім говорити, що її батько — чеченець, інакше її вб’ють! Ми не завжди буваємо поруч!
— А чому ти сказала, що мене звати Фатима? — спитала я Заїру.
— Не знаю, — відповіла вона. — Просто це перше, що спало мені на думку. Так звали дочку Пророка Магомеда.
Коли я чвалала додому зі школи, бачила Імрана. Він тепер ходить не в нашу школу, а в школу-інтернат. Нещодавно він мені снився.
Ворожка-циганка наворожила мені, що в мене багато будуть закохуватись. Якщо це дар від Бога, то я з радістю прийму його, а якщо ні, то мені він не потрібний.
Я пам’ятаю свій недавній сон про те, як до мене прийшов Диявол. Він був у чорному плащі. А з ним були два його супутники. Він сказав мені:
— Віддай свою душу мені! Я подарую тобі такі знання, про які люди не мають уявлення!
Я дуже злякалася. Стала молитись, але він не йшов від мене. Спитав, чи вірю я в Бога? Я відповіла: «Так». Тоді він сказав, що я порушила десять заповідей і брешу, тому що якби вірила, то не порушила б. Я сказала, що це не так. Я не порушувала! Але він показав мені, як я порушила, і з’ясувалося, що це так. Порушувала. Я вбивала мурах, я крала яблука, я не шанувала свою маму тощо. Але все одно я вирішила, що він не матиме моєї душі.
Я крикнула:
— Моя душа належить Богові!
Диявол завив і зник.
Тепер, після цього сну, я дуже боюся згубити душу і стежу за своїми вчинками.
Мамі цей сон розповіла.
Господи, допоможи, щоб збулися всі гарні мрії й сни, а погані ні.
Поля
24.12.
Я прийшла зі школи. Дівчата Сета, Тина й Зуля мене провели до самого будинку. Охороняють.
Хейду не бачу кілька днів.
Учора ввечері до нас приходила тьотя Аля і пила чай з мамою. Я їм розповіла про те, як хлопці зі старших класів затягли Кассі на горище і змушували цілуватися з ними й палити цигарки!
Моя мама сказала:
— Це вони на ній учились.
А тьотя Аля:
— Чи не пізно? Скоріше її вчили!
Я думала, вони засудять, обуряться, а тьотя Аля просто сказала:
— От ми поїхали в російське село, а там дівчата в 10-му класі вже вагітні. З вели-и-икими животами ходять!
Тоді не дивує те, що мені Сашка ще торік розповідав — про те, як вони з мамою прийшли в російському селі до родичів додому, а Ерик там із чотирнадцятирічною дівчиною голий у ліжку «дружить»! Усього цього я соромлюсь, усе це відштовхує. Фу!
21.00. Усі говорять, що свята «Новий рік» більше не буде! Ніколи! Це тому, що тепер у нас — мусульманська республіка! Не годиться. У кого побачать ялинку та іграшки — можуть розстріляти. Кажуть: «Звичай язичників — ялинку прикрашати!» Дійшли до абсурду.
Хейда приходила. Жартувала з Акбаром, сином тьоті Мар’ям. Він їй трішки подобається.
Нашого котика Мишка так і немає. Пропав, бідолаха.
У мене зламався магнітофон. Він працював на батарейках.
25.12.
Нас відпустили на канікули до 11 січня!
У розмовах Лур’є-Левиця говорила слово на букву «к» і дивилася непристойні журнали з голими людьми. Я запитала в Тини, що це за слово. Вона сказала, що дуже непристойне слово і значення його пояснювати соромно. Цікаво, що це?
Ми йшли з Тиною до мого будинку. Хлопці обстріляли нас сніжками.
13.20. Хейда тричі сьогодні змусила мене відчути, що наші стосунки гіршають.
Перше: вона, по-дурному хихочучи, не пояснила мені слово на букву «к», а саме «кондом». Друге: вона не віддала книжку з бібліотеки мого діда про Платона й Аристотеля. Третє: не пішла зі мною виносити сміття. Це після нападу на мене! Мій вітчим Руслан дізнався: люди-чеченці думали, що мені 14 років, і хотіли вкрасти мене заміж. У них, як з’ясувалось, були чесні наміри! Тепер вони ображаються за свій розбитий сміттєвим відром ніс!
Піти зі мною до купи сміття, після того як Хейда розповіла, що там «крадуть заміж», узялася дівчинка Лунет із будинку навпроти. Ну що ж. І то добре. А то смердить помийне відро.
Поля
27.12.
Тьотя Аля боїться, що їх можуть убити. Вони ж росіяни. Таємно вона приїжджає до Ґрозного і їде звідси. Більше жити ніде!
Хейда приходила до мене. Зламала намисто. Ну що за людина!
Син тьоті Мар’ям, Акбар, намагався «накидушкою» провести звідкілясь електрику. Але нічого не вийшло.
Думаю про Ерика. Мабуть, він веселиться з друзями, забавляється з дівчатами.
Днями я перечитала тритомник оповідань А. Чехова. Моє улюблене оповідання «У яру», про жінку на ім’я Ліпа. Дуже шкода її. Я завжди плачу так, наче це моя дитина померла.
28.12.
Хлопці з двору, Іслам і Казбек, не дають спокою. Тут таке: Хейда і Лунет прийшли до Акбара. Він удома.
Набирають у нього води. Чомусь у квартирі тьоті Мар’ям, на першому поверсі, вода капає, а в нас ні. І на верхніх поверхах води немає. Усі йдуть до них по воду. Черга з відрами в під’їзді.
А Іслам і Казбек пішли за дівчатами і давай до них чіплятися. Лунет зраділа, а Хейда нажахано заскочила до мене. Сховалась. Казбек та Іслам стали ломитись у наші двері. То води попити попросили, то ялинку побачили. Кажуть:
— Чому у вас ялинка стоїть прикрашена?! Не годиться!
— Завжди стояла ялинка на Новий рік і буде стояти! — виштовхнула я їх.
Потім вони постукали і ввалилися знову.
— Я не вийду! — каже Іслам.
— Забирайся! — кричу я. — Пішов геть!
У мене вже руки болять їх виштовхувати зі своєї квартири.
А він:
— Я до вас у гості!
— Забирайся, а то я з мамою до вас у гості прийду! — говорю.
— Стусана одержиш!
А я:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.», після закриття браузера.