read-books.club » Сучасна проза » Ковдра сновиди 📚 - Українською

Читати книгу - "Ковдра сновиди"

118
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ковдра сновиди" автора Марина Соколян. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 29 30 31 ... 43
Перейти на сторінку:
все пішло якось навскоси. Тепер ось вчувається всяке…

— Дуже треба! — скривджено відказав він. — Духів ще мені бракувало!

— То чого ж тебе понесло у лігво магістра Магараля? — скептично поцікавилася темрява.

— Та ну? А я гадав, що це — храм Йогде…

Незнайомець на хвильку замовк, а коли він знов заговорив, у його захриплому голосі лунала навіть певна гордість:

— Це — храм Йогде. І я — його господар.

Ще один безумець, зітхнув Гаян.

— То ти що, бог?

Гаянів сусід дратівливо пирхнув:

— Бог, він… він спить. А ці от біснуваті некроманти намагаються його розбудити.

— Замовляння Мертвих Імен? — зацікавлено підхопив Гаян.

— Мертвих, авжеж… Мене ось замкнули, знали, що я намагатимусь їм завадити. Паскуди! — простогнав незнайомець. — Це ж треба! Перетворити бога на глиняну цяцьку… Хіба ж то життя?! Скажи мені! Ну?!

— Так воно що, не спрацьовує, це замовляння? — поцікавився жрець.

— А тобі що? Ти хто такий взагалі? Га?

— Я з Евдейї, — швидко пояснив Гаян. — У мене… десь та ж сама біда. Айну, він був… а я… Словом, мені немає сенсу повертатись, якщо я не знайду, як допомогти йому прокинутися.

Незнайомець довго не відповідав.

— Гаян з Евдейї… — нарешті втомлено проказав він, — Здається, я знав тебе. Жрець-невіра… Ти все ж таки знайшов бога, чи не так? То що, думаєш, він сам хоче прокинутись? Як гадаєш?

Гаян закляк. Якось він не думав про це. Знав інше: Айну зовсім не поспішав до тої безодні, котру колись показав йому… Але тепер? Може, йому там і справді краще?

Жрець Йогде тяжко зітхнув.

— Я допоможу тобі, — промовив він, — якщо ти заприсягнешся повернутись. Ти і той, за кого ти просиш… Якщо все вийде як слід. Пообіцяй, що ви повернетесь, аби звільнити Йогде, його дух, котрим заволодів нині той навіженець Магараль… Чуєш, Гаяне? Ніхто інший не в силі йому допомогти!

Гаян кивнув, забувши, що навколо непроникна темрява. Незримий співрозмовник, проте, вгадав його жест і, торкнувшись Гаянового зап'ястка своїми холодними пальцями, повів його кудись у морок таємних коридорів. Він таки дійсно був тут господарем, який віддав перевагу ув'язненню перед вигнанням — заради бога, чий сон потурбували недостойні.

Із монографії Натана Вара «Утвердження буденності»

З упевненістю можна говорити про те, що значна частка сучасних світоглядних та філософських побудов походить від казок та міфів архаїчної доби. Існування культури загалом стало можливим через формування здатності передавати абстрактні поняття за допомогою символів — тих умовних конструкцій, які сучасні антропологи називають колективними уявленнями.

В існуванні таких колективних уявлень, однак, прихована певна таємниця. Нинішня наука не має переконливих свідчень, які би підтверджували можливість генетичного кодування умоглядної символіки, отож, ми не маємо адекватного пояснення існування майже ідентичних символьних матриць у різних, навіть географічно віддалених культурах.

Таким чином, ідеться про певний рівень об'єктивації індивідуальних безсвідомих переживань за посередництвом казок, міфів чи навіть окремих мовних конструктів. Яскравим прикладом таких переживань є, безперечно, сни. Вже було сказано те, що сни, як правило, неможливо розділити з іншою людиною. Втім, саме про це йдеться в одній із легенд, створених до періоду переходу й відтворюваній пізніше. Мова, звісно, про так зване «місто снів» — якщо точніше, «основу снів», або ж Єрухалом.

Із переказів тогочасних містиків нам відомо, що Єрухалом сприймався як космогонічний центр світу. Це місто є точкою перетину космосу й хаосу, віссю, навколо якої рухається час, початком усього сущого. Прикметно, що місцезнаходження Єрухалома ніколи не було визначено бодай у першому наближенні — не було згоди навіть щодо того, у котрому зі світів розташоване «місто снів». Мешканці Архади й Таланти, рівно ж як і сусідніх країв, раз у раз вирушали у своєрідне паломництво до центру світу; деякі з них навіть вертались із враженнями та свідченнями про відвідання цього міста. Ці свідчення, однак, найчастіше були сумнівними та малосумісними, через що наші пращури дійшли висновку, що кожен потрапляє в якийсь свій Єрухалом.

Єрухалом, однак, усе ж таки мусив бути єдиним, принаймні, в архаїчну добу, адже як стверджували сучасники, саме там — домівка всіх богів та героїв, а точніше — місце, де акумулювалася енергія віри і творчості. Отож, оселею богів стало місто, розташоване на перетині хаосу й порядку. Особливе захоплення викликає прозірливість творців цієї легенди, які вперше визначили роль символіки сну: вона виникає, аби відокремити світ від безладу, започаткувавши таким чином розвиток культури.

У часи історичних перетворень, проте, концепція Єрухалома набирала нового значення: це уявне місто ставало мірилом усіх гараздів, а отже, черговою утопією. Щоправда, ця утопія експлуатувалася саме в тяжкі часи, коли несила було уявити собі зміну на краще, а отже, виникала надія, що недосконалий світ поступиться місцем царству добра і справедливості. Таким чином, Єрухалом став апокаліптичною утопією — мрією про повернення до витоків. Прикметно, що в індивідуальній психології таке прагнення трактується як бажання смерті. Отож, мрії про Єрухалом можна назвати синдромом суїцидальної культури.

* * *

Місто постало перед нами — крилата химера від плоті пустелі та присмерку… Це було місто-скеля, місто-фортеця, що несподівано виринало з безлюдної рівнини, мов корабель-привид із темного плеса. Коло підніжжя скелі, де починався шлях угору, курився брудний сірий туман, крізь який, наче крізь подерту шмату, прозирали обриси крихких кам'яних східців.

— Нам туди, — повідомив Маалех, значуще кивнувши на туман.

— А що це? — сторожко спитала я, озираючи млисту дорогу, котра невідь-чому викликала в мене мимовільне збентеження.

Маалех знизав плечима:

— Приступка сну, — лукаво всміхнувшись, мовив він. — Увійти до міста снів можна лише забувши про себе.

Отже, не дарма я бентежилась! Забути про себе… Оце ще!

— А… тут немає якоїсь обхідної дороги? Який мені сенс іти до міста, якщо я не знатиму, хто я і навіщо туди явилася?

— Всі ви так, — зітхнув мій проводир. — І чого тут боятись? Адже засинаючи, ви забуваєте все — до наступного ранку. Якби було інакше, можна було б посунутись глуздом. Повір.

Мені згадався Абеландер, маг із запаленими очима, рвучкими рухами та звичкою думати вголос. Значить, он як… Маалех позирав на мене знуджено, мовби подібні вагання невимовно його дратували.

— Що ж це виходить? — розгубилась я: — Аби вберегти себе, треба від себе відмовитись? Так?

— Нарешті! — радісно закивав Маалех, — Ходімо, чи як?

— Та зачекай! Я НЕ РОЗУМІЮ! Далі — це вже буду не я?

— Далі… — таємниче всміхнувся провідник. — Далі буде Єрухалом.

Маалех закрокував уперед, і я, розпачливо роззирнувшись, рушила за ним. Мені було страшно до крику, адже забути — значить… значить

1 ... 29 30 31 ... 43
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ковдра сновиди», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ковдра сновиди"