Читати книгу - "Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Зрозуміло, людське буття є обмеженим, а свобода — лімітованою. Людина не вільна від обставин, але вільна обирати своє ставлення до них. Як я висловився одного разу: «Як професор у двох царинах, неврології та психіатрії, я цілком свідомий міри, до якої людина є суб’єктом біологічних, психологічних та соціологічних обставин. Але крім того, що я професор у двох царинах, я також вижив у чотирьох таборах — концентраційних таборах — і через те можу засвідчити несподівано високий рівень людської здатності опиратися й мужньо протистояти навіть найгіршим обставинам, які лише можна уявити».[37]
Критика пандетермінізму
Психоаналіз часто звинувачують у так званому пансексуалізмі.[38] Щодо мене, то я вагаюся, чи такий підхід узагалі законний. Одначе існує дещо, що видається мені навіть більш помилковим і небезпечним підходом, а саме те, що я називаю «пандетермінізмом». Під цим терміном я розумію погляд на людину, за якого нехтується її здатність протистояти будь-яким обставинам. Людина не уповні обумовлена й обмежена, радше обмежує себе самостійно, вирішуючи піддатися обставинам чи протистояти їм. Іншими словами, людина є незалежною в остаточному сенсі. Людина не просто існує, але завжди вирішує, яким буде її існування, ким вона стане наступної миті.
Подібним чином кожна людська істота має свободу змінюватися будь-якої миті. Отож, ми можемо передбачити її майбутнє тільки в розлогих межах статистичного опитування, що стосується цілої групи; індивідуальна особистість, однак, залишається непередбачуваною. Основа для будь-яких передбачень представлена біологічними, психологічними та соціальними обставинами. Але однією з головних рис людського існування є здатність повставати проти обставин, переростати їх. Людина здатна змінювати світ на краще, якщо це можливо, і змінювати на краще себе, якщо це необхідно.
Дозвольте мені навести приклад лікаря Й. Це єдина людина зі всіх, хто трапився мені на життєвому шляху, яку я наважуся назвати втіленням Мефістофеля, творінням сатани. Тоді його називали «серійним вбивцею зі Штайнгофа» (великої психіатричної лікарні у Відні). Коли нацисти розпочали програму евтаназії, він тримав у своїх руках всі ниточки і фанаті΄в від дорученої йому роботи, намагаючись не дозволити врятуватися від газової камери жодному душевнохворому. Після війни, повернувшись до Відня, я запитав, що сталося з лікарем Й. «Його ув’язнили росіяни в ізольованій камері Штайнгофа, — розповіли мені. — Однак наступного дня двері камери виявилися відчиненими, і відтоді лікаря Й. не бачили». Я був переконаний, що він, як чимало інших, з допомогою спільників утік до Південної Америки. Однак нещодавно я консультував колишнього австрійського дипломата, котрий перебував в ув’язненні «за залізною завісою» — спочатку в Сибіру, потім на славнозвісній московській Луб’янці. Під час неврологічного обстеження він несподівано запитав, чи не доводилося мені знати лікаря Й. Після моєї ствердної відповіді він вів далі: «Мені довелося познайомитися з ним на Луб’янці. Там він і помер, у віці близько сорока років, від раку сечового міхура. Перед смертю він виявив себе як найкращий друг, якого лише можна уявити. Він усіх утішав. Він жив згідно з найвищими моральними стандартами. Він був найкращим товаришем, якого я мав за довгі роки у в’язниці!»
Ось така історія лікаря Й., «масового вбивці зі Штайнгофа». Як ми можемо передбачити поведінку людини? Ми можемо передбачити рух машини, автомата; більш за це, ми можемо навіть спробувати спрогнозувати механізми або «динаміку» людської психіки. Але людина — це більше, ніж психіка.
Однак свобода — це не останнє слово. Свобода — це тільки частина історії й напівправда. Свобода — це лише зворотний аспект цілого феномена, лицевим боком якого є відповідальність. Насправді свобода може виродитися у звичайне свавілля. Ось чому я рекомендую, щоб монумент Свободи на Східному узбережжі Америки доповнили монументом Відповідальності на Західному березі.
Кредо психіатра
Не існує жодних обставин, які можуть позбавити людину найменших шансів на свободу. Таким чином, залишки свободи, якими б обмеженими не були, має особа в стані неврозу і навіть психозу. Дійсно, осердя особистості пацієнта залишається недоторканим навіть у випадку психозу.
Невиліковні душевнохворі можуть втратити свою корисність для суспільства, але все ж зберігають гідність людської істоти. Це моє кредо психіатра. Без нього я не вважав би за доцільне бути психіатром. Заради чого? Тільки заради зіпсованого механізму мозку, який не підлягає ремонту? Якби пацієнт не був чимось більшим, евтаназія була б виправданою.
Гуманізація психіатрії
Надто довго — півстоліття, якщо бути точним, — психіатрія намагалася інтерпретувати людський розум винятково як механізм, і внаслідок цього терапія душевних захворювань зводилася до технічних термінів. Я вірю, що ця ідея себе вичерпала. Те, що зараз бовваніє на обрії, — це силует не психологізованої медицини, а радше гуманізованої психіатрії.
Одначе лікар, який досі розуміє свою роль головно як роль техніка, мусить визнати, що не вбачає в пацієнтові нічого, окрім механізму, замість того щоб розгледіти людську істоту поза хворобою!
Людська істота — це не одна річ із купи; речі визначають одна одну, але людина сама визначає себе. Якою вона стане — у межах своїх здібностей й оточення — вона вирішує самостійно. У концентраційних таборах, наприклад, у цій лабораторії життя і на цьому полігоні, ми спостерігали, що деякі з наших товаришів поводилися наче свині, у той час як інші поводилися наче святі. Людина має обидві можливості; яку з них вона реалізує, залежить від її рішень, а не від обставин.
Наше покоління реалістичне, позаяк ми дізналися, якою насправді є людина. Урешті, саме людина винайшла газові камери в Освенцимі; але вона також була тою істотою, яка входила до цих камер велично, з молитвою до Ісуса чи «Шма Ісраель» на вустах.
Постскриптум 1984 року
У справі трагічного оптимізму[39]
Присвячую пам’яті Едіт Вайсскопф-Джоелсон, чиї піонерські дослідження логотерапії у Сполучених Штатах розпочалися ще 1955 року і чий внесок у цю галузь є неоціненним
Насамперед запитаймо себе, що слід розуміти під поняттям «трагічний оптимізм». Стисло кажучи, це означає, що людина є і залишається оптимістом, незважаючи на «трагічну тріаду», як це називається в логотерапії, тріаду, яка складається з аспектів людського буття, що їх можна означити так: 1) біль; 2) провина; 3) смерть. Цей розділ насправді присвячено питанню: чи можна попри це сказати життю «так»? Якщо поставити питання інакше — як життя може зберегти свій потенційний сенс, незважаючи на його трагічні аспекти? Зрештою, «сказати так життю, незважаючи ні на що», як звучить назва однієї з моїх книжок німецькою, передбачає, що життя потенційно сенсовне за будь-яких обставин, навіть найбільш нещасливих. І це,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі», після закриття браузера.