Читати книгу - "Ілон Маск"

Коли настав час благодійної вечері, Зубрин посадив Маска за VIP-стіл поруч із собою, режисером та ентузіастом космосу Джеймсом Кемероном, а також Керол Стоукер, вченою-планетологом з NASA, яка мала глибоку зацікавленість у Марсі. «Ілон виглядає молодо, а тоді він узагалі був схожий на маленького хлопчика, — розповідає Стоукер. — Кемерон негайно почав підмовляти його інвестувати в його наступний фільм, а Зубрин намагався переконати його зробити велику пожертву "Марсіанському товариству"». Натомість за те, що виставив себе під град спроб отримати гроші, Маск почав зондувати оточення на предмет ідей та контактів. Чоловік Стоукер був інженером аерокосмічної техніки у NASA і працював над концепцією літака, який облітав би Марс у пошуках води. Маску це сподобалося. «Він був значно інтенсивніший, ніж деякі інші мільйонери, — каже Зубрин. — Він небагато знав про космос, але мав розум науковця. Він хотів знати достоту, що саме планується стосовно Марса і яке значення це все матиме». Mars Society одразу Маскові сподобалося, і він приєднався до його ради директорів. Він також зробив ще одну пожертву, у 100 тисяч доларів, для розбудови дослідницької станції у пустелі.

Друзі Маска до ладу не знали, що думати про його розумовий стан. Після боротьби з малярією він дуже схуд і тепер виглядав майже як скелет. Також йому не потрібно було багато причин, щоби пуститися у розмови про бажання зробити щось значуще у своєму житті — щось, що мало би тривалий вплив. Його наступні кроки мали бути або у сфері сонячної енергії, або у сфері космосу. «Він казав: "Наступним логічним етапом був би проект із сонячною енергією, але я не можу вирахувати, як заробити на цьому прибуток", — розповідає Джордж Зекері, інвестор і близький Масків друг, згадуючи зустріч за ланчем у той час. — Тоді він почав говорити про простір, і я подумав, що йому йдеться про офісний простір[20], якийсь проект з нерухомістю». Але Маск пішов у своїх тодішніх ідеях навіть далі, ніж Mars Society. Замість послати декількох мишей на земну орбіту, Маск забажав послати їх на Марс. Деякі дуже приблизні підрахунки тоді показали, що така подорож коштуватиме 15 мільйонів доларів. «Він спитав, чи я вважаю це божевіллям, — каже Зекері. — Я спитав: "А миші повернуться? Бо якщо ні, то так, більшість людей розцінить це як божевілля"». Як виявилося, передбачалося, що миші не лише помандрують до Марса і назад, а й мають під час цієї багатомісячної мандрівки розмножуватися. Джефф Сколл, ще один Масків друг, який розбагатів, працюючи в еВау, зауважив, що мишам, щоб мати енергію на стільки злягань, необхідно буде достобіса сиру, і купив Маскові гігантську голову Le Brouere, різновиду ґрюєру.

Маску було байдуже, що він став мішенню сирних жартів[21]. Що більше він думав про космос, то важливішим йому здавалося завдання його освоєння. Він відчував, що суспільство загубило частину своїх амбіцій та надії на майбутнє. пересічна людина могла вважати освоєння космосу марною тратою часу і зусиль і могла кепкувати з Маска, коли він заводив про це розмову, але він ставився до питання міжпланетних подорожей надзвичайно серйозно. Він хотів надихнути маси і знову запалити у них пристрасть до науки, завоювань та всього того, що обіцяв розвиток технологій.

Його побоювання, що людство здебільшого втратило волю до відкриття нових горизонтів, лише підсилилися, коли одного дня Маск вирішив відвідати вебсайт NASA. Він очікував знайти детальний план дослідження Марса — і не знайшов анічогісінько. «Спочатку я подумав: хай йому грець, я просто не там шукаю, — якось розповів Маск журналу «Wired». — Чому не було плану, графіка етапів? Там не було нічого. Мені це здалося ідіотизмом». Маск вважав, що сама ідея Америки переплетена з бажанням людства освоювати нові простори. Його засмучувало, що американська установа, чиїм завданням власне є робити сміливі речі у космосі та досліджувати нові горизонти, схоже, не мала жодного серйозного зацікавлення у вивченні Марса. Дух Явного призначення»[22] захирлявів чи навіть просто безславно загинув, і майже всім, схоже, було до цього байдуже.

Як і багато інших проектів відродження душі Америки та принесення надії всьому людству, пошуки Маска розпочалися у конференц-залі одного готелю. На той час Маск уже напрацював пристойну мережу контактів у космічній галузі, і найкращих з цих людей він збирав на зустрічах, які іноді проходили у готелі Renaissance в аеропорті Лос-Анджелеса, а іноді у готелі Sheraton у Пало-Альто. Маск не мав якогось формального бізнес-плану, який він міг запропонувати цим людям для обговорення. Він здебільшого хотів, щоб вони допомогли йому далі розвинути ідею відсилання мишей на Марс або принаймні вигадати щось подібне. Маск сподівався знайти ідею величного жесту, який помітить людство, — якусь подію, яка захопила б увагу світу, змусила б людей знову думати про Марс і замислитися над потенціалом людини. Науковці та запрошені на ці зустрічі світила мали вигадати видовище, яке технічно можна було реалізувати і яке коштувало би близько 20 мільйонів доларів. Маск подав у відставку з посади директора Mars Society і оголосив про створення власної організації — фундації Life to Mars.

Сузір'я талановитих людей, які відвідували ці сесії 2001 року, вражає уяву. Туди приходили вчені з Лабораторії реактивного руху (Jet Propulsion Laboratory, або JPL) зі структури NASA. Там з'являвся Джеймс Кемерон, надаючи цим подіям присмаку знаменитості. Також там бував Майкл Ґриффин, академічні заслуги якого були доволі видатними і включали ступені з аерокосмічної інженерії, електротехнічного проектування, цивільного проектування і прикладної фізики. Ґриффин до того працював у In-Q-Tel, дочірньому підприємстві ЦРУ, яке займалося венчурними інвестиціями у NASA, у JPL і якраз тоді залишав роботу в Orbital Sciences Corporation, виробника супутників та космічних літальних апаратів, де він був головним інженером і директором підрозділу космічних систем. Можна стверджувати, що ніхто на планеті не знав більше про справжні деталі того, як запускати речі у космос, ніж Ґриффин, — і ця людина була у Маска головним космічним мислителем. (Через чотири роки, 2005 року, Ґриффин став головою NASA.)

Експерти були у захваті від того, що з'явився черговий багатій, готовий фінансувати щось цікаве у космосі. Вони радісно дискутували про те, наскільки реально запустити у небо гризунів і дивитися, як ті трахаються, і яка від цього може