read-books.club » Інше » Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського"

231
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського" автора Франческо Петрарка. Жанр книги: Інше. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 29 30 31 ... 66
Перейти на сторінку:
коли б тільки хибна громадська думка не збила тебе з пантелику. Чи то на звичаї народні, чи то на характер самого мовця посилається поет:

…злощасний

ларч – ягідки і твердий, наче камінь, дерен достачають

віти зелені, та з зілля коріння я рву й споживаю.[63]

А ти, навпаки, коли хочеш жити за своїми переконаннями, а не за примхами божевільного натовпу, мусив би визнати, що тобі найбільше смакує оте коріння. То навіщо мучиш себе? Якщо мірятимеш за своєю натурою, ти вже давно багатий, а стати багатим за оцінками загалу ти ніколи не зможеш: завжди чого-небудь бракуватиме, і гонитва за тим чимось втягуватиме тебе у вир пристрастей. Пам’ятаєш, як славно ти гаяв час мандрівником, у віддаленій сільській садибі? Простягшись на мураві луків, ти прислухувався до дзюрчання потічка; а часом, сидячи на відкритому пагорбі, оглядав вільним оком широку рівнину; чи в затінку, серед зігрітої лагідним сонцем долини, розморений сном, ти насолоджувався тишею; і ніколи не куняв твій розум, а завжди був зайнятий високими думками, і в товаристві самих лише Муз ти почувався самотнім. І коли, за прикладом того старця, про якого Вергілій говорить:

Був він у душі багатший за царів, коли надвечір пізно

додому повертається, домашню страву несучи, не куплену,[64] —

ти із заходом сонця повертався у своє скромне житло, задоволений своїм надбанням, хіба тоді ти не вважав себе найбагатшим і найщасливішим зі смертних?

Франческо

На жаль, лише нині я впевнився в цьому і зітхаю, згадуючи ті часи.

Августин

Чого ж ти зітхаєш, безумцю? Хто дає тобі приводи для скорботи? Безперечно, твій власний дух, бо йому стало соромно, що стільки років кориться законам своєї природи і досі не розірвав пут свого, як вважає, рабства. Він, неприборканий, тебе тягне за собою, і, якщо ти не погамуєш його, ввергне тебе у смерть. Щойно тобі обридли плоди з твоїх дерев, щойно ти став гребувати простим одягом і товариством сільських мешканців, невситима жадоба знову кинула тебе в галасливий вир міста. Як славно тобі тут ведеться, видно з виразу твого обличчя і твоїх висловлювань. Яких прикростей ти ще тут не зазнав, упертий чоловіче! Однак, нехтуючи сумним досвідом, ти й досі вагаєшся, либонь, обплутаний тенетами гріхів, чи не ухвалить Бог, щоб ти там з власної волі згаяв жалюгідну старість, де під різкою вихователя минуло твоє дитинство. Я був з тобою, коли ще отроком ти не знав ані жадоби, ані жодного честолюбства і мав перед собою велике майбутнє духовної людини. Відтоді вдача твоя перемінилась, горопахо, і що ближча твоя остання путь, то старанніше збираєш гроші в дорогу. А врешті-решт, твоя смерть, що вже близько, бо, напевно ж, не може бути далеко, застукає тебе схиленим над майновими паперами – ледь живого, так само охопленого жагою золота. Адже те, що плекаєш з дня на день, неминуче виростає наприкінці, понад усяку міру.

Франческо

Якщо я заздалегідь заощаджую копійчину на старість, хіба моя завбачливість заслуговує на осуд?

Августин

Заслуговує на осміяння завбачливість, яка обертається недбальством, коли так переймаєшся віком, що його хтозна, чи досягнеш, і навіть досягнувши, проживеш у ньому найкоротші роки, а водночас забуваєш про те, що неминуче настане і звідки не буде вороття! Така вже ваша мерзенна манера, дбати про скороминуще, нехтуючи вічним. А твоє виправдання своєї омани страхом бідності на схилі років тобі навіяв, гадаю, вірш Вергілія:

мураха теж боїться старості злиденної.[65]

Його ти взяв собі за взірець, як ті, про кого каже сатирик:

Холоду й голоду

вчаться вони уникати у мурахи.[66]

Але якщо ти не віддався цілковито мурашиним премудростям, спробуй зрозуміти, що немає жалюгіднішої і безглуздішої долі, як усе життя бідувати, щоб не знати бідності. До чого це я? Пропоную тобі бідність? Аж ніяк. Але маєш миритися з нею, якщо доля так склалася. Думаю, за будь-яких обставин не варто вдаватись у крайнощі. Тому я не закликаю тебе наслідувати тим, хто каже: «Людині для життя достатньо хліба й води; з цими харчами ніхто не бідний; хто ними задовольняє свої потреби, той щастям рівний Юпітеру». Я не думаю, що людські потреби обмежуються водою з дарами Церери; а згадані пишні сентенції просто ображають людський слух. Отже, щоб подолати слабкість твоєї природи, я тобі раджу не виснажувати своє єство, а тільки приборкувати його. Твого майна вистачило б на твої головні потреби, якби ти був самодостатнішим; але ж ти сам породив своє невдоволення. Бо з примноженням багатства множаться потреби і турботи – істина ця вже стільки разів висловлювалася, що навряд чи потребує обґрунтування. Внаслідок незбагненної омани і прикрої сліпоти людський дух, всупереч своїй світлій природі і небесному походженню, нехтує небесним і жадає земних металів. Прошу тебе, обміркуй це серйозно і загостри свій внутрішній зір, щоб сліпучий блиск золота не перешкоджав тобі бачити світло істини. Щоразу, коли пазурі жадоби відривали тебе від високих справ заради ницих, невже ти не почувався скинутим з неба на землю, звергнутим із сонму зірок у найглибшу прірву?

1 ... 29 30 31 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського"