Читати книгу - "Друга одіссея"

— Я думав, що ви назвете його «Герман Тітов».

— Непогана поінформованість для скромного ректора. Одначе старе добре ЦРУ знову вас підвело. Корабель названо «Леоновим» із січня минулого року. І не кажи нікому, що я сповістив тобі: він досягне Юпітера на рік раніше за ваш «Діскавері-2».

— Не кажи нікому, що я сказав тобі, але ми цього боїмося. Говори далі.

— Мої керівники такі самі дурні й недалекоглядні, як і твої, вони хочуть, щоб ми впоралися самі. А це означає: те, що сталося з вашими людьми, може повторитися з нами, і ми повернемося туди, звідкіля почали, якщо не вскочимо в якусь гіршу халепу.

— Що, на твою думку, може трапитися? Ми так само нічого не знаємо, як і ви. І не говори мені, що ти не чув передач Девіда Боумена.

— Звісно, ми їх прослухали. Аж до останнього «О Господи, там повно зірок!» Ми навіть проаналізували його голос на інтонації стресу. Навряд чи в нього почалися галюцинації, Боумен намагався описати те, що справді бачив.

— А що показав ваш аналіз допплерівського зміщення?

— Абсолютно неможливі речі. Коли ми втратили сигнал, Боумен немов розігнався до швидкості, яка в десять разів перевищила швидкість світла. І він досягнув її менш аніж за дві хвилини. Гравітація у чверть мільйона!

— Тож він, напевно, одразу загинув.

— Не вдавай із себе наївного, Вуді. Радіо у вашій космічній капсулі не розраховане навіть на соту частину такого прискорення. Якщо воно вціліло, то міг вціліти й Боумен, принаймні доки ми не втратили контакт.

— Просто перевіряв твою дедукцію. Із цієї миті ми заплуталися ще більше, ніж ви. Якщо ви заплутались…

— Висуваємо всілякі божевільні теорії, про які й розповідати соромно. А втім, підозрюю, що жодна з них не божевільніша за правду.

Навколо них замерехтіли маленькі темно-червоні вогники попереджувальної навігації, три витонченні вежі, що підтримували антенний комплекс, почали світитись, як маяки на тлі темного неба. Останній промінь сонця зник за пагорбами довкола антени. Гейвуд Флойд очікував на зелений промінь[3], якого він ніколи не бачив. І знову йому довелося розчаруватися.

— Тож, Дмитрію, — сказав він, — повернімося до нашої розмови. До чого ти ведеш?

— У базах даних «Діскавері» має зберігатися величезна кількість безцінної інформації; імовірно, ця інформація ще поповнюється, хоча космічний корабель уже нічого не передає на Землю. Ми воліємо мати цю інформацію.

— Розумно. Але коли ви дістанетеся тих місць і «Леонов» зустрінеться з «Діскавері», що заважає вам зайти на борт нашого космічного корабля і скопіювати все, що бажаєте?

— Ніколи не думав, що муситиму нагадувати тобі, що «Діскавері» — це територія Сполучених Штатів, отож несанкціонований доступ буде піратством.

— Опріч аварійні випадки, коли йдеться про життя і смерть, а це не так важко організувати. Крім того, нам складно буде перевірити, де були ваші хлопці за мільярд кілометрів від Землі.

— Дякую за цікаві пропозиції, я передам їх своїм зверхникам. Проте навіть якщо ми потрапимо на борт «Діскавері», нам доведеться згаяти тижні, щоб вивчити ваші системи й прочитати ваші бази даних. Я пропоную співпрацю. Переконаний, це найкращий вихід, але ми обидва маємо довести це нашим шановним начальникам.

— Ти хочеш, щоб один із наших астронавтів полетів на «Леонові»?

— Так, краще інженер, який спеціалізується на системах «Діскавері». Із тих, кого ви тренуєте в Г’юстоні, щоб зміг повернути корабель додому.

— Як ти про це дізнався?

— Бога ради, Вуді, це було у відеотексті «Авіаційного тижня» щонайменше місяць тому.

— Бачиш, я вийшов із гри, зараз мені не повідомляють, що збираються розсекретити.

— Ще одна причина навідатися у Вашинґтон. Ти підтримаєш мене?

— Звісно. Я підтримую тебе на всі сто, але…

— Але, що?

— Ти ж знаєш, нам обом доводиться мати справу з динозаврами, у яких мозок розташовано у хвості. Дехто з моїх сперечатиметься: чи не ліпше дозволити росіянам скрутити собі шиї по дорозі на Юпітер. Ми все одно потрапимо туди, хай і на кілька років пізніше. Навіщо поспішати?

На мить біля антени запанувала тиша, чути було лише як поскрипують величезні кабелі, що підтримували механізм направленим на сотню метрів у небо. Потім Мойсейович промовив так тихо, що Флойд заледве міг його розчути:

— Хтось пізніше перевіряв орбіту «Діскавері»?

— Напевно не знаю, але гадаю, так. У будь-якому разі, у чому проблема? Орбіта стабільна.

— Точно. Дозволь мені нетактовно нагадати тобі ганебний випадок із часів старого НАСА. Ваша перша космічна станція — «Скайлаб». Вона мала залишатися на місці щонайменше десять років, але ви неправильно прорахували. Показники опору повітря в іоносфері було дуже занижено, тому «Скайлаб» упала на рік раніше від запланованого терміну. Я впевнений, ти пам’ятаєш цю пригоду, хоча й був у ті часи ще хлопчиком.

— Того року я випустився, і тобі це прекрасно відомо. Однак «Діскавері» нікуди не дінеться від Юпітера. Навіть перигей — точніше періовій — лежить набагато вище за атмосферу.

— Я вже сказав достатньо, щоб мене знову заслали на дачу, а тебе можуть не пустити до мене наступного разу. Тож просто попроси вашу розвідку обережніше робити свою справу, добре? І нагадай їм, що Юпітер має найпотужнішу магнітосферу в Сонячній системі.

— Розумію, до чого ти хилиш, дуже дякую. Ще щось перед тим, як почнемо спускатися? Я вже мерзну.

— Не хвилюйся, старий. Щойно це профільтрують у Вашинґтоні, почекай тиждень абощо, і стане дуже гаряче.

Розділ 2. Дім дельфінів

Щовечора, одразу після заходу сонця, у їдальню запливали дельфіни. Тільки одного разу відтоді, як Флойд оселився у ректорській резиденції, вони порушили цю традицію. Це сталося в день цунамі 2005 року, яке, на щастя, втратило більшу частину своєї сили до того, як досягти Хіло. Іншим разом, якщо його друзі порушать звичний розклад, Флойд негайно ж закине свою родину в авто й прямуватиме в гори Мауна-Кеа.

Хоча дельфіни — чарівні істоти, їхня грайливість іноді надокучала. Заможний морський геолог, який спроектував будинок, ніколи не боявся змокнути, бо зазвичай носив лише плавки або обходився без них. Утім, це була незабутня подія, коли вся Рада регентів у вечірньому вбранні цмулила коктейлі навколо басейну, очікуючи сановитого гостя з материка. Дельфіни також сподівалися на частування. Тож гість дещо здивувався, коли його вітав вимоклий комітет у банних халатах, а шведський стіл виявився надзвичайно солоним.

Флойд частенько гадав, що подумала б Маріон про цей дивний і прекрасний дім на березі Тихого океану? Вона ніколи не любила море, і зрештою море помстилося. Хоча ця картинка потроху