Читати книгу - "Ера Агонії, Psevdonim"

В центрі майданчика знаходився отвір, що вів ще глибше вниз, у підземелля. З отвору виривався крик, тепер вже безперервно, немов нескінченна агонія, що лунала з самої глибини землі. Мортеус підійшов до отвору і заглянув униз.

Темрява внизу була ще густішою, ніж у вежі, але він розгледів сходи, що серпантином спускалися вглиб. Він почув шурхотіння – стерв’ятники вже були там, внизу, вовтузилися в темряві, роздираючи щось на шматки. Запахи зникли, окрім одного – ледь відчутного, солодкуватого смороду, що нагадував запах гнилого меду та іржавої крові.

Не вагаючись, Мортеус почав спускатися сходами, вглиб вежі, до джерела крику, до серця темної енергії, що пульсувало в глибині підземелля. Кожен крок віддаляв його від світу живих, занурюючи у царство смерті та невідомого жаху, що чекав на нього внизу. Відлуння крику супроводжувало його, немов похмурий гімн його спуску в темряву, обіцяючи розкрити нові грані болю та жорстокості на його нескінченному шляху.