Читати книгу - "Я віддав би життя за тебе (збірка)"

«У всякому разі до осені я видам книжку непоганих оповідань. Напишу кілька дешевих штук, поки не назбираю стільки, щоб вистачило до мого наступного роману. Закінчу й опублікую його, а тоді поживемо — побачимо. Якщо я протримаюся на цьому гонорарі й не доведеться робити перерви на писання халтури, то й далі буду романістом. Якщо ж ні, тоді облишу це все, оговтаюся, поїду до Голлівуду й учитимуся кінобізнесу».

1931 року Фіцджеральд заради грошей знову поїхав до Голлівуду — ще на кілька нещасливих місяців, що виявилися творчо безплідними й виснажливими. «Ніч лагідна», роман, над яким він працював, залишався незакінченим. Цього разу Зельда не поїхала зі Скоттом до Лос-Анджелеса. Вона залишилася в батьківському домі в Монтгомері (штат Алабама), дійшовши до межі нервового розладу, через який наступної весни опинилася в лікарні. Однак годі вимагати здоровшого глузду від Зельдиного судження, висловленого в листопаді 1931 року в листі до чоловіка в Голлівуді: «Мені дуже шкода, що твоя робота нецікава. Я сподівалася, що вона обернеться свіжими гранями, які могли б зрівноважити її стомливість. Якщо тобі здається, що це надто вже важка рутина, й ти зіткнувся з практикою “зібратися разом і обговорити”, то повернися додому, любий. Принаймні назавжди позбудешся Голлівуду. Я б не сиділа там і не марнувала часу на те, що видається незмінною посередністю й вимагає надто великої трати сил».

Хоча 1931 року в Голлівуді Фіцджеральдові вдруге не поталанило, та він, укотре потребуючи грошей, знову повернувся туди влітку 1937-го — назавжди. І третього разу було не з медом. В оповіданні, яке дало назву цій збірці, відображено погляд автора на кінобізнес і на властиву цій галузі небезпечну агресивність до індивідуальної творчості. 1934 року Арнольд Ґінґріч, застерігаючи Фіцджеральда проти повернення, прямо пояснив: «Було б жахливо дивитися, як ти й далі марнуєш свій талант у Голлівуді, і я сподіваюся, що до цього не дійде. Таж ти неперевершений віртуоз — з погляду на писане слово як на музичний інструмент: ніхто не може видобувати чистіші й ніжніші звуки зі струни англійського речення. Але, хай йому дідько, що може пов’язувати письмове слово й Голлівуд?»

Незадовго перед тим, як виїхати на Західне узбережжя, Фіцджеральд із холодним самопізнанням і передбаченням написав Перкінзові: «Кожного разу я, приїхавши до Голлівуду, хоч і брав величезну платню, а однак розтрачувався — у фінансовому та творчому плані. (…) Звичайно ж, я маю ще один роман [“Кохання останнього магната”], але, цілком можливо, йому доведеться залишитися серед ненаписаних книжок цього світу». У Фіцджеральда були великі рахунки за все — від витрат на своє проживання до плати за лікування Зельди у приватному санаторії біля Ашвілла, що в Північній Кароліні, та плати за шкільне навчання Скотті. Втім, і контракт із кінокомпанією «Метро-Ґолдвін-Маєр» був теж не дріб’язковий — тисяча доларів щотижня за редагування сценаріїв. Кілька останніх оповідань письменника написано в час, що вдавалося увірвати з роботи над чужими сценаріями, від яких туманіла голова і в яких збереглися його зневажливі коментарі на берегах. Робота в Голлівуді розхолоджувала письменника, доводила до нудоти. Нехіть до цієї роботи виразно відбилася на його власних сценаріях, доволі слабких. Однак контракт із кінофірмою врятував Фіцджеральда, коли той був по вуха в боргах. До того ж тут знайшовся матеріал для «Кохання останнього магната». Перед смертю Фіцджеральд був щасливий, наполегливо працюючи над «іще одним романом», але продаж таланту і часу обійшовся величезними витратами за рахунок психіки та творчості, й це, безсумнівно, посприяло тому, що роман залишився незакінченим.

* * *

Фіцджеральд вважав чудовими деякі оповідання зі збірки «Я віддав би життя за тебе» й глибоко розчарувався — не так із фінансової, як із особистої причини, — коли їх відкинули редактори. Ті вимагали від автора історійок про джаз і шум, про вродливих холодних дівчат і гожих жагучих юнаків. Професіональний літератор ще зі студентських часів, він трудився над неперервною низкою чернеток і регулярно переглядав їх навіть після публікації. У його власному примірнику «Великого Ґетсбі» рукою автора проставлено правки та примітки, що простягаються від сторінки з присвяченням до прикінцевих абзаців, нині вже епічних.

Фіцджеральд хотів діставати винагороду за важкий труд, вкладений в оповідання; хотів, щоб їх публікували, й намагався їх публікувати. Однак більшість цих творів походить із десятиліття в житті автора, коли він уже не хотів, щоб їх редагували. На початку свого творчого шляху він був не дуже проти правок. Бувало, редактори правили без його відома, і згодом він сердився на них, а іноді й наполягав на своєму, коли йшлося про щось важливе. 1922 року письменник нарікав на «цілу купу листування», яке він мусив провадити з редактором видання «Скрібнерз маґазин» Робертом Бріджезом про зворот «Богом проклятий» в оповіданні «Кришталева чаша» (причому сам Бріджез вставив у це оповідання вираз «Богом проклятий хамський нувориш»). У 1930-х роках Фіцджеральд ставав дедалі менш поступливим щодо видалення, пом’якшення та підчищення й упирався навіть тоді, коли внести зміни просив Обер — один із його найдавніших приятелів і високопрофесійний літературний агент. Ба навіть тоді, коли зробити це просив Ґінґріч, який, підтримуючи оповідання про Пата Гоббі, давав Фіцджеральдові можливість публікуватися й бути платоспроможним. Письменник волів, щоб ці оповідання полежали й почекали своєї пори. Ця пора, мабуть, настала би ще за життя, якби він жив довше.

Ніхто не описав найважчих часів Фіцджеральда краще, ніж він сам у збірці гостро самокритичних і відвертих нарисів «Крах» (1936). Завдяки переоцінці цінностей у цих творах постали такі картини: посаджений у божевільню чоловік прагне будь-що вийти на волю («Кошмар»); письменник змінює свій життєвий вибір («Подорож разом»); оператор і кінозірка розмірковують про межі своїх успіхів і бажають більшого («Я віддав би життя за тебе»).

У кількох оповіданнях цієї збірки Фіцджеральд розглядає нові можливості, доступні жінкам у 1930-х роках, і обмеження цих можливостей: місіс Гансон, мандрівна торговка («Дякую за вогник»); підлітки, що займаються сексом, як-от Люсі та Елсі («Привітання Люсі та Елсі»); Кікі з її неприхованими любовними зв’язками («Гра в офсайді»). Традиційний шлюбний сюжет узято в облогу. Наприклад, «Привітання Люсі та Елсі» справляє враження нюансованої суміші схвалення й осуду свободи нового покоління, а в кіносценарії «Ґрейсі ні в сих ні в тих» відчувається то глузування з цих нових людей, то схвалення їх.

Чотири оповідання цієї збірки, у яких головними героями зображено медсестер і лікарів, дуже виразно пов’язані з життям Фіцджеральдів того часу. У цих «медичних» творах, як-от «Кошмар», «Що з цим робити?»,