Читати книгу - "Білі Близнюки , Andrii Noshchenko"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Тара стисла маленькі кулаки лише від одної думки за тих виродків. Вони, збираючись у зграю, завжди цькували і били близнюків. І якщо дорослі жителі села обмежували свою агресію плювками та потиличними, то їх малі вилупки били руками, ногами, палицями та камінням, іноді навіть застосовували магію, що було заборонено. Сильніше, аніж інші діти, їх били лише Лант і Мара.
Тара, а вони і справді стиглі! - вигукнув брат.Він простягнув їй на долоні кілька великих темно синіх ягід.
Солоооодкі… - він щасливо посміхався та облизував губи, вимазані червоним соком.Вона узяла пару ягід і розжувала. Її шлунок, відчувши цукор, дико загарчав від голоду.
То що стоїш, дурень! Давай їсти! - гримнула вона на брата.Торо посміхнувся ще ширше і повернувся до кущів з ягодами. Він не образився на сестру, ні. Він знав, що як би вона його не називала, але ніколи не покине і завжди буде з ним. Вони їли ті ягоди, дряпаючи шкіру гострими шипами, аж поки їх не почало нудити.
Треба із собою ще набрати. - сказав Торо. Ага. - Тара подивилася на кущі, де лишалося ще багато синіх ягід. Жаль було то полишати звірям та птахам.Вона швидко зірвала кілька велетенських листів трави, згорнула їх у конус і сколола докупи шипом куща, з якого вони їли ягоди.
Заберемо все! - наказала вона. Як гадаєш, Лант вже спить? - запитав її Торо.Дівчина підняла голову до неба та поглянула на сонце.
То навряд. Ще пʼє, потім години дві буде селом вештатися. Так що часу у нас ще багато. - вона подивилася на волосся брата - Ходімо до озера, тобі треба помитися. Гаразд. - погодився він, зриваючи останні ягоди.Шлях до озера був не надто далеким, і скоро вони вже скинули свої сорочки з дешевої мішковини і зайшли у воду. Тара мила брату волосся та лаялася, бо муляка на його голові встигла засохнути під пекучим сонцем і перетворитися на камінь. Торо лише сичав, коли сестра скубла його занадто боляче.
Ландар! Тут ці білі вилупки! - почувся тонкий дитячий голос.Близнюки обернулися на голос, що почули з берега. Там стояли двоє - хлопець, років десяти та дівчина їх віку. Халепа… Ну чому навіть тут не було спокою. Дівчину звали Парна, вона була дочкою їх сусідів, а хлопець проживав на іншій вулиці, але ніколи не пропускав можливості побити близнюків. Без жодних слів Ландар створив закляття першого кола вогняний шар і кинув його у близнюків. Він переможно посміхався, гадаючи, що вже переміг.
Дурень! - крикнула Тара, і вони з братом різко присіли, опинившись під водою.Вогняний шар, створений дитиною, ані по швидкості, ані по силі, не міг порівнятися із закляттям справжнього мага, і тому, долетівши до місця, де щойно стояли близнюки, два рази безпомічно підстрибнув на поверхні води і згас.
Що вам треба? - запитав Торо, визирнувши із води.І побачив, як Ландар та Парна топчуть ягоди, які вони зібрали. У грудях Торо почала закипати лють. Він подивився на сестру, що також за цим спостерігала. Двоє. Тих виродків лише двоє. Це, ймовірно, їх єдиний шанс поквитатися. Зараз! Бували моменти, коли вони розуміли навіть думки один одного, і це був саме той. Вони синхронно пішли до берега, розходячись у різні боки і вийшли з води. Тара, вхопивши пригоршню сухого піску, пожбурила ним у очі Ландара, а Торо вдарив його під коліна ззаду. Цього було замало, щоб збити з ніг старшого хлопця, і Тарі довелося щосили штовхнути Ландара у груди, аби той нарешті втратив рівновагу і впав на спину.
Парна, що стояла у стороні і не чекала такого розвитку подій, розкрила свого рота та почала верещати. Вона сподівалася, що Ландар швидко відгамселить цих двох виродків до крові. Їй подобалось дивитися, як когось бʼють, і тому вона навмисно шукала їх разом з Ландаром.
Ніхто не бачив, коли у руці Торо зʼявився гострий камінь. Але він без жодного сумніву замахнувся і щосили вдарив ним по обличчю хлопця, котрий саме намагався витерти пісок з очей. Ландар не бачив цей удар, і тому навіть не зробив спроби ухилитися. І навіть не зрозумів, чому так сильно заболів його ніс та вилиця.
Тримай його! - крикнув Торо сестрі.Та застрибнула на груди хлопцю і як могла притисла йому плечі своєю вагою. Близнюки розуміли, що зараз їх єдиний шанс поквитатися за кілька років знущань. Торо вдарив ще раз, але не так вдало, як вперше - частина удару припала на кисть Ландара. Той уже здогадався, що його бʼють каменем, і звивався змією, аби вислизнути з-під Тари. Руки від обличчя він не прибирав, навпаки, захищав ними голову якомога щільніше.
Коли Ландар закричав, неймовірне тепло розтеклось у грудях дівчини. Її пульс пришвидшився і набатом бив у вухах. Вона, мов заворожена дивилася, як розповзається від ударів каменем шкіра та тонкі мʼязи на кистях хлопця, як летять краплини крові, повторюючи траєкторію каменя у руках брата.
Ще! Вбий його, Торо!Могла б і не говорити. Лише одна ця думка і горіла у голові близнюка. Від цього нелюдського бажання він на підсвідомому рівні почав допомагати своїм мʼязам аурою, від чого удари ставали набагато сильнішими. Звук розтрощених кісток змусив його тремтіти від насолоди, та бити ще з більшим завзяттям.
Ландар панікував. Він напав на двох безпомічних, зацькованих виродків, але зараз його роздирали два безжальні хижаки. Він їх не бачив, але відчував цих кривавих потвор, що не зупиняться навіть після того, як він помре. Він відчув, що потвора, котра сиділа на його грудях, наче висмоктує його сили, його бажання чинити супротив, вона хотіла аби він віддав їй усе, що мав… А друга потвора, безжальна у своїй люті, холоднокровно і методично чавила його лице важкими ударами. Ландар востаннє спробував вигнутися дугою, аби вирватися, скинути з себе цих жахливих створінь, але сил на то вже не мав. Страх і больовий шок його паралізували. Він лише ледь шкріб голими пʼятами по гарячому піску.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Білі Близнюки , Andrii Noshchenko», після закриття браузера.