Читати книгу - "Межа Фундації"

Вона була найздібнішою керівницею на планеті. Ніхто не міг закинути їй геніальності Сальвора Гардіна та Гобера Меллоу, чиї біографії врізноманітнювали перші два століття існування Фундації, але ніхто й не асоціював її з примхами спадкових мерів Індбурів, які правили Фундацією незадовго до часів Мула.

Її промови не зворушували уми людей, вона не мала хисту до ефектних жестів, але була здатна на стримані рішення й керувалася ними доти, доки вірила у свою правоту. Не маючи особливої харизми, вона володіла даром переконувати виборців у тому, що ці її стримані рішення будуть правильні.

Оскільки, за доктриною Селдона, історичні зміни здебільшого важко відхилити (завжди, якщо не враховувати непередбачувані чинники, про що більшість селдоністів забувають, незважаючи на драматичний інцидент із Мулом), Фундація цілком могла зберегти свою столицю на Термінусі за будь-яких умов. «Цілком». Селдон під час свого щойно завершеного виступу в подобі 500-річного симулякра холоднокровно вирахував, що ймовірність залишитися на Термінусі дорівнює 87,2 відсотка.

А втім, навіть для селдоністів це з імовірністю у 12,8 відсотка означало, що будь-яке переміщення до центру Федерації Фундації потягнуло б за собою всі жахливі наслідки, що їх окреслив Селдон. І тим, що цей один з восьми шанс таки не випав, безперечно, завдячували мерові Бранно.

Було ясно, що вона цього не дозволить. У періоди непопулярності вона дотримувалася свого рішення: Термінус — традиційний центр Фундації і залишатиметься ним. Політичні вороги мера зображували її вольове підборіддя (варто визнати, що вельми ефективно) у вигляді підвісного гранітного блока.

А тепер Селдон підтримав її позицію і це хоча б на якийсь час забезпечило їй непереборну політичну перевагу. Подейкували, що рік тому Бранно заявила: якщо на прийдешньому сеансі Селдон таки підтримає її, вона вважатиме своє завдання успішно завершеним. Тоді вона піде у відставку й обійме посаду старійшини, замість ризикувати сумнівними результатами в подальших політичних війнах.

Ніхто й не думав їй вірити. У політичних війнах вона почувалася так невимушено, що мало хто з попередників міг з нею зрівнятися, і тепер, коли зображення Селдона з’явилося й зникло, ніщо не натякало на її відставку.

Мер Бранно говорила ідеально чітким голосом, із безсоромним фундаційним акцентом (колись вона служила амбасадоркою на Мандрелсі, але не засвоїла такого модного нині старого імперського стилю промов, що почасти був квазіімперським потягом до Внутрішніх Провінцій).

Вона казала:

— Криза Селдона минула, і за традицією, мудрою традицією, до тих, хто підтримував протилежну сторону, не буде застосовано жодних репресій — ані словом, ані дією. Чимало чесних людей вірили, що мають підстави прагнути того, чого не хотів Селдон. Немає сенсу принижувати їх до такої міри, щоб вони змогли відновити самоповагу, лише засуджуючи план Селдона як такий. З іншого боку, є інший усталений і чудовий звичай: ті, хто підтримав сторону, що програла, приймають поразку охоче й без подальших дискусій. Проблема вже позаду для обох сторін назавжди.

Вона зупинилася, незворушно глянула на обличчя тих, хто зібрався, а потім повела далі:

— Минула половина цього строку, члени Ради, — половина з тисячолітнього проміжку між Імперіями. Це був час труднощів, але ми пройшли довгий шлях. Ми вже майже Галактична Імперія, і в нас не залишилося суттєвих зовнішніх ворогів. Якби не план Селдона, Безцарів’я тривало б тридцять тисяч років. Після тридцяти тисяч років занепаду для формування нової Імперії могло забракнути сил. Лишилися б самі тільки ізольовані світи, та й ті, ймовірно, на порозі смерті. Тим, що ми маємо сьогодні, ми завдячуємо Гарі Селдону, і саме на його розум, що вже давно нас покинув, ми мусимо покладатися у всьому іншому. Віднині, члени Ради, небезпекою є ми самі, і надалі не має бути ніяких публічних сумнівів у цінності Плану. Домовмося тепер спокійно й твердо, що від жодного з вас не почують офіційно висловлених сумнівів, критики чи засудження Плану. Ми мусимо підтримувати його повністю. Він добре зарекомендував себе за ці п’ять століть. Це безпека людства, і в нього не можна втручатися. Чи ви погоджуєтеся?

Почулося тихе бурмотіння. Мер кинула на депутатів суворий погляд, шукаючи візуального підтвердження згоди. Вона знала кожного члена Ради і їхні можливі реакції. Нині, під враженням від перемоги, вони не матимуть заперечень. Наступного року, можливо. Проте не тепер. А проблемам наступного року вона дасть раду наступного року.

Завжди, якщо не…

— Це контроль над думками, мере Бранно? — запитав Ґолан Тревіз, крокуючи проходом і підвищуючи голос ніби для того, щоб компенсувати мовчання решти депутатів. Він не потурбувався про те, щоб зайняти своє місце, яке для нього відвели аж у задньому ряду, оскільки Тревіз був новий у Раді.

Бранно так і не підняла голови. Вона сказала:

— А яка ваша думка, депутате Тревіз?

— Моя думка така, що уряд не може накладати заборону на свободу слова; що всі люди — а надто депутати та депутатки, яких обрали з конкретною метою, — мають право обговорювати поточні політичні проблеми; що жодна політична проблема не може існувати окремо від плану Селдона.

Бранно склала руки й підняла очі. Її обличчя не виказувало жодної емоції. Вона зауважила:

— Депутате Тревіз, ви ініціювали це обговорення позапланово й усупереч чинній процедурі. Однак я попросила вас висловити свої погляди й тепер дам вам відповідь. У межах плану Селдона немає жодного табу на свободу слова. Тільки сам План за самою своєю природою обмежує наші дії. Є багато способів тлумачити події ще до того, як зображення Селдона надасть остаточне рішення, але щойно це станеться, його не можна ставити під сумнів у Раді. Його не можна ставити під сумнів і наперед; до прикладу, якби хтось задумав сказати: «Хоча Гарі Селдон і мав стверджувати те й те, він помилявся».

— Та все ж таки а що, як хтось щиро так думає, пані мер?

— Тоді ця людина може так сказати, якщо вона приватна особа й обговорює це питання в приватній розмові.

— Отже, ви маєте на увазі, що ці обмеження свободи слова, які ви пропонуєте, мають стосуватися винятково й цілковито представників влади?

— Саме так. Це не є якийсь новий принцип законодавства Фундації. Його застосовували й раніше мери від усіх партій. Приватна думка нічого не значить; офіційне висловлення думки має вагу й може становити небезпеку.