Читати книгу - "Колиска для кішки"

значно краще запитати моїх брата та сестру, бо вони старші за мене. Моя сестра, місіс Харрісон Ч. Коннерс, мешкає за адресою 4918, вулиця Норс-Меридіен, Індіанаполіс, Індіана. Тепер це також і моя адреса. Думаю, що вона буде рада допомогти вам. Де зараз перебуває мій брат Френк, невідомо. Він зник одразу після батькового похорону два роки тому, і з того часу ніхто про нього не чув. Можливо, він помер.

Мені було лише шість років на момент вибуху атомної бомби над Хіросімою, отже, усе, що я можу розповісти про той день, було підказане мені родичами.

Пам’ятаю, що я грався на килимі у вітальні поряд із батьковим кабінетом у місті Іліум, Нью-Йорк. Двері були відчинені, і я міг бачити батька. Він був у піжамі та купальному халаті. Курив сигару. Він крутив на пальцях мотузочок. Батько так і просидів увесь той день у піжамі, до своєї лабораторії не пішов. Бо він міг залишатися вдома будь-коли, якщо хотів.

Батько, як ви, мабуть, знаєте, протягом свого професійного життя майже завжди працював у дослідній лабораторії Загальної сталеплавильної компанії в Іліумі. Коли виник Мангеттенський проект — проект бомби, батько навіть заради участі в ньому відмовився покинути Іліум. Він сказав, що погодиться працювати над цим проектом, тільки якщо йому дозволять працювати там, де він схоче. Майже завжди це було вдома. Єдине місце за межами Іліума, куди він навідувався залюбки, — наша дача на мисі Код. Там, на мисі Код, він і помер. Це сталося у Святвечір. Мабуть, це ви також знаєте.

Отже, у день бомби я грався на килимі у вітальні поряд із батьковим кабінетом. Моя сестра Анджела розповідала, що я міг годинами бавитися з машинками, примовляючи “трррр, трррр”. Імовірно, що в день бомби я теж примовляв “тррр, тррр”, а батько сидів у кабінеті, граючись із мотузочком.

Випадково я знаю, звідки цей мотузочок узявся. Може, ця подробиця знадобиться вам десь у вашій книзі. Ним був обв’язаний рукопис роману, який надіслав батькові якийсь чоловік із в’язниці. У романі йшлося про кінець світу в 2000 році, і назва була такою: “Рік 2000”. Там божевільні вчені зробили жахливу бомбу, що знищила весь світ. Коли люди усвідомили, що настає кінець світу, вони вчинили страшенну оргію, а потім, за десять секунд до вибуху бомби, з’явився Ісус Христос. Ім’я автора було Марвін Шарп Голдернесс, і в супровідному листі він писав батькові, що сидить у в’язниці, бо вбив свого рідного брата. Він надіслав рукопис батькові, тому що не міг вигадати, яку вибухівку закласти в бомбу. Він сподівався, що батько може йому щось порадити.

Не думайте, що я прочитав цю книгу у віці шести років. Вона ще довго зберігалась у нас удома. Мій брат Френк привласнив її, бо його приваблювало всіляке неподобство. Френк ховав її в своїй кімнаті в “стінному сейфі”. Це він тільки так називав, насправді то був старий димохід із жерстяною заслінкою. У дитинстві ми з Френком устигли прочитати опис оргії, мабуть, тисячу разів. Минуло кілька років, аж якось моя сестра Анджела знайшла книгу. Прочитавши її, вона сказала, що це брудне, мерзенне лайно. Вона спалила і рукопис, і мотузочок разом із ним. Була вона нам із Френком замість матері, бо наша справжня мати померла, народжуючи мене.

Будьте певні, що мій батько цієї книги не читав. Мені здається, що він за все своє життя, принаймні доросле, не прочитав не те що жодного роману, а навіть короткого оповідання. Не читав він також ані листів, що до нього надходили, ані журналів чи газет. Припускаю, що він читав багато технічних видань, але, чесно кажучи, я не пам’ятаю, щоб батько взагалі щось читав.

Як я вже казав, усе, що йому знадобилося з того рукопису, — мотузочок. Такий уже він був. Ніхто не міг передбачити, що його зацікавить наступної миті. У день бомби це був мотузочок.

Чи ви коли-небудь читали промову, яку він виголосив, одержуючи Нобелівську премію? Ось вам весь її текст: “Леді та джентльмени! Я стою зараз перед вами тому, що ніколи не забував дивитися на всі боки, неначе восьмирічний хлопчик весняного ранку по дорозі до школи. Будь-що може змусити мене зупинитись, глянути і здивуватися, а інколи й навчитись. Я дуже щаслива людина. Дякую вам”.

Отож, батько довго розглядав цей мотузочок, зав’язаний вузлом, а потім почав крутити його на пальцях. Так він викрутив фігуру, що зветься “колиска для кішки”. Не знаю, де батько навчився цього. Може, від свого батька? Його батько, бачте, був кравцем, тож удома в них, за часів його дитинства, мало бути повно всяких ниток та шворочок.

Крім цієї “колиски для кішки”, я більше ніколи не бачив, щоб батько у щось грав. Без усіляких забавок, ігор, кимось вигаданих правил він прекрасно обходився. Моя сестра Анджела завела альбом, куди вклеювала різні вирізки. Там була замітка з журналу “Тайм”. Батька спитали, у які ігри він грає для відпочинку, а він відповів: “Навіщо мені витрачати час на вигадані ігри, коли на світі так багато справжніх?”

Зробивши з мотузочка “колиску для кішки”, батько, мабуть, сам здивувався, а може, згадав своє дитинство. Він раптом вийшов із кабінету й зробив щось, чого ніколи не робив раніше: спробував погратися зі мною. Він не тільки не бавився — він майже ніколи до того не розмовляв зі мною.

Але в той день він опустився на коліна на килимі поряд зі мною, вискалив зуби й почав крутити те плетіння перед моїми очима. “Бачиш? Бачиш? — питав він. — Це колиска для кішки. Бачиш колиску для кішки? Бачиш, де спить миле кошенятко? Няв! Ня-яв!”

Пори на його шкірі здавалися такими великими, як кратери на Місяці. Його вуха та ніздрі заросли волоссям. Від нього несло сигарним смородом, немов від диявола. Огиднішої істоти, ніж мій батько зблизька, я в житті не бачив. Він мені й досі сниться таким.

А старий ще й заспівав! “Кицю, гойдайся на гілці найвищій, — виводив він щосили, — киця в колисці, а вітер аж свище. Гілка зламається — вітром знесе і котеня, і колиску, і все…”

Я заридав. Я підхопився й чимдуж вибіг із дому.

Мушу зупинитись. Зараз третя година ночі. Мій сусід по кімнаті прокинувся та дорікає мені, що машинка дуже голосно стукає».

6 Жучині бійки