Читати книгу - "Мертва тиша, Барнс С. А."

«Я в порядку», — кажу я різкіше, ніж хотіла.

Її брови здивовано піднімаються вгору, очі розширюються від болю, і я змиряюся з долею.

«Просто у мене було … запаморочення».

Веллер, розкинувшись у своєму кріслі за пультом керування, звисаючи та волочачи підлогу, повертається, щоб переконатися, що я бачу, як він закочує очі.

Лурдес починає щось говорити, але потім її погляд йде вдалину, і вона притискає руку до навушника біля вуха.

«Ми повинні поговорити», — каже мені Кейн, щойно виходить з коридору, ніби Лурдес і Веллер відсутні. Але навіть якби вони не були, це не моя розмова.

Я ігнорую його і дивлюся на Веллера. «Ми готові йти?»

«Як тільки буде наказ», — каже він, хрумтячи кісточками пальців. Це його покерна фішка. Я не граю з ними, але спостерігала достатньо, щоб знати. Це те, що він робить, коли має виграшну руку. Він стає нетерплячий і різкий.

Кейн підходить ближче. «Ковалик…»

«Нічого», — кажу я і намагаюся, щоб це звучало як правда. «Ви зробили попередню перевірку?»

«Гей, люди», — каже Лурдес. «Я думаю, що в мене щось є».

«Так, Кейн, це було нічого», — глузуючи, каже Веллер. «Якщо Ковалик хоче стати постійним жителем К-довбаного-серед-ніде-147, чия справа…”

Я зиркаю на нього. «Це не те, ким я…»

«Заткнись, Веллере», — водночас каже Кейн. «Я призначений медиком…»

«Який хоче залізти в її божевільні штани?» пропонує продовження Веллер.

В шоці я йду на місце.

«Стережись, — різко каже Кейн.

«Чому ти завжди її захищаєш?» запитує Веллер. «Ми не справжня команда. Ми всі просто застрягли з хріновим завданням в останньому рейсі». Він кидає на мене огидний погляд. Очевидно, що я є частиною цього лайна. «Хто, до біса, просить про постійне призначення тут?»

Веллер не помиляється. За звичайних обставин це вісімнадцять місяців або більше, без перерв, без найближчих колоній для відвідування, або можливості спати у своєму ліжку. Ніхто ніколи не хоче, щоб його приписували до найвіддаленішого розділу спільноти, від L52 до K147.

Ніхто, звичайно, крім мене.

Я попросила цей розділ, коли очолила команду вісім років тому, і Верукс не міг дочекатися, щоб закрити вакансію. Що, мабуть, здобуло мені певну репутацію. Але тут більше свободи, ніхто не дивиться, і зазвичай нова команда з кожним раундом, чому я віддаю перевагу. Навіть з урахуванням бонусів, люди неохоче беруть участь у пробігу L–K.

Цього разу особливо. Оскільки це востаннє, чергування навіть довше, ніж зазвичай. Двадцять шість місяців і підраховуючи, поки ми виконуємо останні перевірки та звичні налаштування, востаннє людські руки торкнуться маяків, перш ніж цю роботу перехоплять машини.

Кейн взяв це завдання лише тому, що йому потрібні були додаткові гроші. Веллер опинився тут за замовчуванням, усі кращі сектори були зайняті пілотами, які не мають постійної посмішки та можливого розладу особистості. Лурдес ще зелена, щойно закінчила навчання, і змушена йти туди, куди її посилає компанія. А Нісус, ну Нісус є Нісус. Йому байдуже, в якому секторі ми перебуваємо, якщо він має доступ до форуму.

«Прояви трохи поваги», — каже Кейн, проштовхнувшись повз мене, щоб стати над стільцем Веллера. «Ти тут не головний».

«А можливо, мав би бути», — зухвало каже Веллер, його погляд рухається на мене, змушуючи мене щось сказати.

Я повинна втрутитися, закрити це, перш ніж воно стане чимось фізичним. Кейн правий; Я головна, але теоретично. Принаймні ще трохи. Але я, здається, не можу змусити себе висловитися. Це так, наче те, що ми запустили маяк у мережу, забрало у мене останню енергію, і мені більше нічого не залишилося, щоб віддати. Крім того, який сенс?

“Гей!” — кричить Лурдес, привертаючи нашу увагу. «Я сказала, що у мене щось є».

За мить Кейн відступає, щоб стати поруч зі мною, але його щоки все ще червоні від злості. Коли Кейн замішаний, холодніші голови — ніж його — зазвичай переважають. Зазвичай.

З мого досвіду напруга наприкінці ротації завжди зростає, але вони двоє були впритул один до одного майже з того моменту, як прийшли на борт на початку свого призначення разом зі мною. Кейн відповідає за двигуни і функціонування ЛІНИ, але Веллер є тим, хто контролює її. Вони постійно перебувають у конфлікті: один відповідає за тіло, інший — за мозок судна.

«О, добре», — каже Веллер Лурдес, гладячи рукою свою пом’яту футболку. На сьогоднішній футболці написано FUCK ME зі смайликом, який висунув язика. Я не можу сказати, чи це запрошення, чи лайка. Знаючи Веллера, мабуть, обидва. «Ви можете виконувати свою роботу. Чи можемо ми вибратися звідси зараз?»

Лурдес ігнорує його. «Це автоматичний сигнал лиха, я думаю, — каже вона. «Один з тих повторюваних маяків R-5».

Мій інтерес невиразно миготить до життя, дивуючи мене. «Тут?» запитую я. Тут нічого немає. Дослідницькі судна Верукса мають бути далеко поза зоною нашої дії, навіть з оновленою мережею. Якщо тільки якесьсь з них не повернулося раніше.

«Але це дивно. Ні назви корабля, ні персоналізованого повідомлення, ніяких інших даних. Лише координати та попередньо запрограмований SOS. І він передає не на екстреному каналі». Лурдес робить паузу. «Принаймні не на тому каналі екстреної допомоги, яким ми користуємося зараз». Її чоло зморщилося від задуми, вона обертається на стільці й бере свій планшет, пальці літають по поверхні в запиті.

«Це просто відлуння. Старі дані. Нове обладнання, ймовірно, щось пов’язане з цим», — каже Веллер з нудьгою.

«Нісус?» Питаю повітря. “Ти слухаєш?” У цьому турі мені знадобилося лише кілька днів, щоб зрозуміти, що мій блискучий, але інтровертний технік підключив внутрішні канали зв’язку на мостику та в зонах загального користування, щоб вони залишалися для нього відкритими завжди. Він завжди міг почути, що відбувається, навіть якщо вирішить не відповідати.

«Це… можливо», — каже Нісус через мить. Як завжди, він звучить віддалено, розсіяно. Ніби він на зовсім іншому кораблі, ніж ми решта, і потурбували його в невдалий час. «Оновлення дозволяє мережі вловлювати слабші сигнали. Цілком можливо, що ми маємо якесь перекриття, чи відлуння».

“Бачиш? Я ж казав я тобі. Сигнал привида». Веллер крутиться на своєму кріслі, вказуючи координати, і двигун виходить із холостого ходу з гуркотом, який я відчуваю крізь настил. “Летимомо. Попереду все більше та краще. Навіть для тебе, Кейн».

Кейн, спираючись на перегородку, крутить йому пальцем.

«Або ми можемо вловити сигнал від корабля на більшій відстані, ніж очікувалося. Нове обладнання на сто двадцять відсотків ефективніше», — каже Нісус.

Веллер стогне.

Нерозумна надія викликає в мені яскравий відчай. «Якщо це екстрена ситуація, ми зобов’язані