Читати книгу - "Ключі Марії"

мандрівки пустельними землями серед піщаних пагорбів, за якими часто в очікуванні нас ховалися наші вбивці. Та Божі воїни на теє не зважали, а рушили в похід на Єрусалим, що мені, звісно, здавалося авантурою — штурмувати місто таким малим військом. Тисяча двісті лицарів і дванадцять тисяч піхотинців — цього вкрай мало, щоб оточити місто і тримати його в облозі, враховуючи, що захисників міста було набагато більше, ніж нас. Там, за воротами, сховалося єгипетське військо разом з ополченцями, що були набрані з євреїв та мусульман. Харчів їм не бракувало, а цистерни були вщерть наповнені прісною водою.

Зате у нас із харчами було сутужно, їли ми сухі коржі, намочені у воді, розбавленій вином, а ще кожен отримував по жмені дактилів[1]. Інколи вдавалося вполювати дику козу чи натрапити на кущі з ягодами, та цього вистачало лише на один зуб. Як на біду, усі колодязі й джерела в околицях Єрусалима виявилися отруєними, тож ми змушені були й воду пильнувати, щоб завчасу не позбутися її.

Дух хрестоносців підтримувало напучування Папи Урбана, вони знали його ледь не напам’ять і повторювали ті золоті слова, що вели їх уперед і не давали прорости сумнівам у думках.

— Папа розповів про страшні речі, які творяться з нашими братами християнами на Святій землі, — згадував брат Лука, який був присутнім в Клермоні під час тієї гарячої промови Папи Урбана. — Він розповідав, що на Голготі нечестиві влаштовують гульбища, а в Храмі Соломона — оргії. В купіль Бетсата[2] зливають нечистоти, Гетсиманський сад вирубано. “Якщо прагнете Царства Небесного, то не станете більше сидіти у хатах своїх, а підете туди, де жив я, Ісус, Спаситель ваш!..” Так він промовляв, наче б од імені самого Ісуса, і це справило величезне враження на всіх нас. Його слова пропікали до глибини серця. Усі, заціпенівши, слухали Його, але не Папу Урбана — ми слухали Спасителя. А завершив він так: “Діти мої! Не Папа Урбан звертається до вас зараз, а його вустами говорю вам я, Ісус Христос, Син Божий і Спаситель ваш. Візьміть зброю вашу. Я благословляю її. Візьміть обладунки ваші і щити, я зроблю їх невразливими. Зодягніть білі плащі й нашийте на них хрести з червоної матерії на знак того, що я вас посилаю на битву з моїми ворогами, і нехай похід ваш у Святу Землю називається хрестовим, як і я йшов хресним шляхом на Голготу. Я припиняю вашу ворожнечу і взаємну ненависть. Відтепер нехай вляжуться війни та чвари, настане мир у серцях ваших, та наповняться серця ваші ненавистю до нечестивих. Ідіть туди, де гріб мій волає про звільнення! Візьміть Святу Землю собі і володійте нею, бо вона щедра і прекрасна, як Царство Небесне! Рушайте, діти мої, Амінь!”

Брат Лука вмовк, а нам здалося, що ми теж почули слова Ісуса Христа, і дух наш спалахнув небувалим завзяттям. Тому Єрусалим манив нас нестримно, всім хотілося уздріти це легендарне місто, прогулятися його вулицями і побачити тих дивовижних людей, які за легендами народилися там ще тисячу років тому завдяки чудесному еліксирові. Нам чимдуж хотілося переконатися в тому, що оповідав нам брат Лука: чи справді джерело Сілоам біля гори Сіон б’є не щодня, а лише три дні на тиждень?

Коли ж ми наблизилися до міста, нам назустріч вийшли християни, яких навмисне вигнали поза мури, аби завдати нам ще більшого клопоту. Було серед них чимало жінок і дітей, і всі вони прибились до нас, шукаючи не тільки опіки, але й харчів та води.

Обложені почувалися хоробро, адже мали добру зброю і навіть грецький вогонь.

Переважну більшість нашого війська складали франки, та були також ґенуезці, нормандці, фламандці і ми, галицькі русини. Більшість франків своїх коней уже поїли і з лицарів перетворилися на піхотинців, проте ми наших коней берегли. То були гуцулики, гірські присадкуваті коники, але дуже витривалі. Франки не раз чудувалися, як наші коники спритно спинаються на пагорби, як трюхикають собі без утоми і як довго можуть бути без води.

Командував нами Раймунд, граф тулузький, хоробрий, упертий і доволі дурний. Та були ще й інші знатні пани, кожен з яких мав своє військо. Вони розбивали табори навпроти різних воріт: герцог Роберт Фландрський навпроти Дамаських, герцог Роберт Нормандський, син Вільгельма Завойовника, що його прозвали Товстоногим — біля воріт Ірода, герцог Нижньої Льотарингії Готфрід, граф Бульонський — біля Яффських воріт, з північно-східного боку розташувався Танкред Тарентський.

13 червня ми, за намовою пустельника, що мав манливі видіння, спробували піти на штурм і зопалу спустилися в глибокий рів, який оточував місто. На нас сипонули рої стріл, на голови полетіло каміння, полилися гаряча смола й олія. Ми зазнали важких втрат і змушені були відкотитися на свої позиції. Пустельника хотіли стратити, але він кудись зник. Що й казати, ми не були готові до штурму, нам бракувало драбин, катапульт, як і каміння, яким можна було б розбивати стіни. Деревця, які росли неподалік, були невеличкі або ж каракуваті, на драбини й катапульти ніяк не годилися.

Єдина користь з того невдалого штурму, це кількість стріл і каміння, яким нас намагалися уразити. Їх вочевидь було менше, аніж коли ми штурмували інші міста, а це свідчило про не надто велику чисельність гарнізону.

На щастя, 17 червня до Яффи прибули ґенуезькі кораблі. Вони привезли готові катапульти, однак їх було замало, тому й самі кораблі ми розібрали на дошки і бруси та привезли до Єрусалима, а тут уже наші теслі збудували великі облогові вежі на колесах, оснащені відкидними мостиками і катапультами.

На ту пору ми вже перебували на межі людського терпіння. Спека і сухий вітер, що заносив піском, виснажували і нас, і коней, а води ставало все менше. Але всі з великою енергією кинулися будувати облогові вежі, драбини, катапульти, тесати кам’яні ядра, вирізувати стріли. Робота кипіла вдень і вночі. Християни, яких вигнали з Єрусалима, допомагали нам, як могли, працювали навіть жінки й люди похилого віку, які зшивали докупи шкури тварин. Цими шкурами, вимоченими у воді, ми накривали наші катапульти й вежі, щоб захистити їх від грецького вогню. Священники підтримували наш дух, зміцнюючи його молитвами.

Але 6 липня брат Лука, який був найстаршим серед нас і вже побував у багатьох битвах, теж мав видіння і прорік, що явився йому дух славетного єпископа Адемара де Монтейля, який помер торік від тифу на руках брата Луки. Дух єпископа, якого всі хрестоносці дуже шанували, закликав нас три дні дотримуватися посту, а відтак обійти босими довкола мурів Єрусалима, як колись обійшов навколо Ієрихону Ісус.

Попереднє видіння багатьох із нас зневірило, але нове нічим не загрожувало, тому ми після посту ввечері 8 липня обійшли навколо мурів величною процесією з сурмами, стягами і зброєю. На чолі йшли єпископи зі священними реліквіями, а за ними військо з хоругвами, хрестами та смолоскипами, йшли повільно і врочисто, а зі стін лунали прокльони. Після цього ми зібралися на Оливній горі, де похована Богородиця, і відбули Службу Божу, проповідники закликали припинити чвари і всім панам нашим помиритися. Далі ми