Читати книгу - "Конкістадор"

— Він принесе Теночтитлану лише нещастя, — насамкінець мовив старий.

Якби такі слова злетіли з вуст когось іншого, Ашаякатль негайно наказав би покарати нахабу. Але коли таке промовляє чоловік, якому імперія так багато чим зобов’язана, — мимохіть доводиться замислитись. Жрець із ножем у руках закликав імператора не зважати на слова старого. Він уже був ладен прошити ножем крихітні груди, серце в яких калатало часто-часто. Натовп у відповідь на слова жерця відгукнувся одноголосно. Ніж уже був за два пальці від запаленого черевця, коли Ашаякатль наказав жерцеві зупинитись. Стерв’ятники розпачливо спостерігали, обурено клекочучи. Жрець, підійшовши до імператора, намагався переконати його, що хай який шанований є смертний, що просить про милосердя, його прохання виконати неможливо.

— Я прошу не через співчуття, — заперечив старий. — Навпаки, було б невиправним блюзнірством жертвувати богам дитину, яка цілком очевидно нездужає.

Жерця звали Тапацоллі, що означає «пташине гніздо». Це була людина з жорстоким обличчям і славою безжального ката, адже у його руках смерть оберталася на тривалу агонію. На відміну від більшості жерців, що правили жертвування швидкою рукою, вирізаючи серце кількома рухами, цей правив обряд з такою ретельністю, ніби отримував насолоду від страждань жертви. Тапацоллі, достоту як і Тепек, походив з давнього роду тольтеків, утім, на відміну від члена Ради мудреців, він успадкував заповідання тих, що поклонялися Тецкатліпоку — втіленню бога Уїцилопочтлі, але ж офіра присвячувалася саме йому, й правити її він мав намір за всіма правилами, щойно — врешті-решт — йому це дозволять.

Тапацоллі заперечив на те, що дитину у будь-якому випадку варто умертвити, адже сирота, безсумнівно, хворий, тому так чи інак, але він все одно помре.

— Отже, це ти закликаєш бути милосердними, — відказав імператор жерцю.

Віддати перевагу людському жалю перед велінням богів було неприпустимим. Жертвувати варто найкращих, а не смертельно хворих. Ашаякатль наказав звільнити хлопчика. Жрець схилив голову і — достоту як юрба, що згуртувалася біля підніжжя піраміди, — не прохопився ані словом. Тапацоллі ніколи не забуде привселюдного приниження, якого зазнав. Коли настане його час, він явиться, щоб віддати борги.

Це вже не вперше старий Тепек спромігся врятувати чиєсь життя, та зазвичай він змінював думку жерців усілякими хитрощами. Але ніколи раніше йому не доводилось звертатися по допомогу до імператора особисто, щоб повернути сина батькам. Щоправда, цього разу дитя повертати було нікому, бо хлопчик був повного сиротою. Тож імператор, зваживши на незвичні обставини, покликав старого до себе й сказав таке:

— Твоя правда, це замалий дарунок для богів. Утім, те, чого замало для богів, може бути забагато для людей. Але ж упертий стариган… — процідив крізь зуби володар.

Тепек у відповідь на жартівливу лайку імператора лише посміхнувся. Але та усмішка миттю обернулася на вираз жаху, коли Ашаякатль доказав речення:

— …віднині за дитину відповідаєш ти.

З

Вулиця Травників

Старий Тепек кляв свою гірку долю. Сівши у крісло, він дивився на хлопчину, котрий без угаву кричав і качався по долівці. Тепек не міг утямити, як йому спало на думку залишити хлопчика у себе. Він досяг віку, коли треба мріяти лише про спокій, — і ось тепер треба починати все спочатку. Тепек уже колись виростив двох синів, і йому зовсім не хотілося пройти цей шлях знову. Наразі він прагнув лише одного — щоб малий припинив верещати. Старий узяв хлопчика на руки й підніс до грудей — хай бавиться намистом. Безліч намистинок, з котрими малий бавився як з брязкальцями, свідчили, що Тепек належить до вищої касти і є чиновником на посаді міністра. Брязкотіння коштовного каміння та золотих ниток ненадовго вгамувало хлопчика. Та час від часу він увесь згинався й жахливо кричав, що, до речі, старий мав за добрий знак: принаймні легені у стражденного здорові. А ось роздуте черево та страшенно худорляве тіло викликали неабиякі побоювання. Під запаленою шкірою можна було розгледіти кожну кістку. Тепек помацав гаряче роздуте черевце й збагнув, що шлунок хлопчика кишить паразитами. Старий гидливо загорнув малого у конопляну сітку, повісив згорток на груди і вийшов з хати. Якщо поквапитись, то він встигне знайти хоч якісь ліки до темноти.

Член Ради мудреців мешкав у кварталі Мольонко-Ітлільян, на південному заході від Головного храму. У цьому кальпуллі мешкала найвища мешикська знать — здебільшого у маєтках, які ніби виростали з каналів та квітучих садів, що сповнювали повітря пахощами. Тепек мав просторий та міцний будинок, зведений з каменю та дерева: п’ять кімнат та великий плавучий сад на каналі, з пристанню, біля якої було прив’язано кілька каное. Тепеку прислужували сім рабів: троє чоловіків та чотири жінки — всі майже такі ж старі, як і хазяїн, зрештою — це була його родина. Протягом тривалого життя Тепек поміняв двох дружин та близько сорока наложниць, але зараз жінки він не мав. Старий двічі ставав удівцем, обидві дружини народили йому синів, утім, він волів не згадувати про цей відтинок свого життя — обидва його сини загинули.

Тепек уже чимало років не носив дітей на руках, спершу він майже запанікував, ніби боявся, що малюк зламається чи вислизне з його обіймів. Але коли він влаштував хлопчика на своїх грудях і відчув, як б’ється маленьке сердечко, в його власному серці сколихнулася ніжність. Старий не бажав ні про що згадувати, але було запізно. У горлі вже стала грудка.

Тепек міг би попрямувати від домівки до ринку головною вулицею, але, щоб встигнути вчасно, ліпше було взяти каное. Тепека знали всі. Він був справжньою знаменитістю. Звістка про те, що старий не втримав язика за зубами, коли варто було змовчати, і йому довелося взяти під опіку дитину, миттєво рознеслася містом. Через його становище у суспільстві перехожі мали схиляти перед ним голову, не зазираючи йому у вічі. Утім, поки член Ради плив каналом, по-материнському притискаючи до грудей згорток з дитиною, чимало хто посміювався з нього. Тепек чув кпини, але продовжував плисти, удаючи, що нічого не відбувається. Зрештою, прив’язавши каное біля одного з численних причалів поряд з ринком, він поквапом пішов у бік вулиці Травників.

На ринку ніщо не розташовувалося абияк: кожному краму була своя вулиця. Незважаючи на величезний майдан, яким щодня ходили туди-сюди десятки тисяч люду, тут годі було заблукати. Будь-який крам, навіть найдивовижніший, можна було віднайти