Читати книгу - "Факультатив твоїх почуттів, Вікторія Вашингтон"

Ледь не шиплю.

— Хочеш виконаю твоє бажання? — різко випалюю я.

Ось вже пошкодую про це зовсім скоро, але зараз іншого варіанту не бачу.

— Ти мене не цікавиш, і відповідно не зможеш виконати жодного бажання, — не роздумуючи відповідає Рома.

Відчуваю одночасно і полегшення і роздратування.

— Як тільки Свєтка терпіла тебе цілий рік? Ти ж нестерпний!

— Лестить, що я нестерпний настільки, що є предметом чужих обговорень, — він посміхається і прикладає до домофону ключ-таблетку. — А тепер пока. Спасибі, що провела до будинку. Бажаю успіхів у пошуках нової пари.

Рома завбачливо закриває за собою парадні двері, щоб я не змогла шморгнути слідом.

Я в свою чергу стою дико зла, не розуміючи, що робити далі і де взагалі опинилася.

З моїм топографічним кретинізмом, буде добре хоч до завтра знайти дорогу додому. Ну, або мінімум до школи.

Відмінна можливість по дорозі обміркувати, як змусити Барінова допомагати мені.

І якщо в першому я не сильно сумніваюся, що старання увінчаються успіхом, то щодо іншого не так оптимістична.

Друга хвиля обурення і заперечення Роми мене чекає вже після того, як він погодиться попрацювати зі мною.

Рівно тоді, коли почує тему, над якою ми будемо працювати.

Це буде визначено коштувати жертв. Як мінімум, моєї гордості. Як максимум, людських.