Читати книгу - "Моск@лі не "рускіє" і не слов'яни, Степан Дяківський"

Фінські племена землі «Моксель» були трудолюбивим та миролюбивим народом. Однак, з приходом на ці землі татаро-монголів (1237 рік) цей народ (пізніше московити, великороси), успадковуючи державний устрій і ментальність Золотої Орди, стає на шлях завойовництва і розбою.

Приналежність великоросів (росіян) до фінського етносу не дає їм права на зверхність перед іншими народами, на великоросійський шовінізм.

Загарбництво Московії

Маючи повну підтримку Золотої Орди, Московський улус (князівство) почав завойовування інших князівств. Так, перший князь московський Даниїл напав на свого сусіда князя Константина і забрав в нього Коломну. Син Даниїла Юрій в 1303 році напав на іншого сусіда, князя Можайського, взяв його в полон і захопив Можайські землі. Почалися безперервні завойовницькі війни під гаслом «збирання руських земель». Таким чином, «збирання земель» почалося вже при Даниїлі. Завдяки допомозі Золотої Орди Московія стає на шлях розбою і загарбництва. Так були захоплені Рязань, Твер, Торжок тощо. Згодом Суздальські князівства (земля Моксель) увійшли до складу Єдиної держави династії Чингізидів і повсюдно залучалися до завойовницьких походів Золотої Орди. Так, після 1238 року князі ростовсько-суздальської землі – землі Моксель, вперше рушили підкорювати Європу в складі татаро-монгольських військ. Це діяння їм сподобається і надалі стане нормою їхнього життя. Суздальські дружини в складі татаро-монгольських військ брали участь у військових завойовницьких походах на Литву – 1275 рік, Кавказ – 1270-1078 р.р., Угорщину, Польщу, Іран – 1281-1290 р.р., Азербайджан – 1335-1336 рр. та інших.

Православна церква суздальської землі, а пізніше Московії, ретельно служила єдиній татаро-монгольській державі. Вона була складовою частиною єдиної Імперії і ніколи не противилася цьому призначенню. Московська церква цементувала підвалини ординської держави. Князів, які намагалися бунтувати проти татар, найчастіше відлучали від церкви і проклинали.

Російська православна церква за всіх часів благословляла захоплення й поневолення інших народів і навіть обґрунтовувала його. З Візантії прийшло у Московію уявлення про те, що церква не може існувати без царства. Між Царством і Церквою мусить бути абсолютна єдність – «симфонія», тому загарбництво складало основу діяльності московської православної церкви. Московська церква освячувала будь-який союз лише б приєднати кусок землі до Московії.

Московський улус, опираючись на потужну силу Золотої Орди, творив страшні жорстокості для підкорення слов’ян. Підкорення святині слов’ян Новгорода почав ще Олександр Невський в 1257-1259 рр. В 1471 році жорстоко було вбито 12 тис. новгородців, 1700 полонені, було багато переселено в інші райони, проводилась насильна асиміляція. Робилося все, щоб знищити слов’янський дух Новгорода.

У жовтні 1477 року Іван ІІІ (1162-1505) знову повів московські раті на Новгород. Тоді Московія викрала з Новгорода славний Вічевий дзвін Новгородський і повісили його на дзвіниці Успенського собору в Москві. Іван ІІІ залишив княжий стіл своєму сину Василю ІІІ (1505-1533). Новий московський князь, як і всі його предки, почав із розбійницького походу на сусідів. На цей раз прийшла пора на Псков. Син почав, як і його батько з розбою: палив, різав, вбивав, вішав, піддавав жорстоким тортурам, грабував. В результаті була знищена культура древнього слов’янського міста Пскова, повністю розграбована скарбниця і церква.

Старовинна звичка Московії – бити, грабувати і знищувати слабих сусідів. У 1570 році Іваном ІV-Грозним (1533-1584) було знищено слов’янське плем’я кривичів (білорусів). Білоруський народ – намісники кривичів, радимичів, дреговичів. Тоді остаточно загинула стародавня шестисотлітня культура, остаточно загинуло стародавнє плем’я кривичів на Новгородській землі, здебільшого знищене, почасти забране в рабство у московські володіння, де зникло серед фіно-татарського етносу Московії.

Частина знатного слов’янського етносу кривичів збереглася. Білоруський народ має честь бути спадкоємцем кривичів, радимичів і дреговичів – споконвічних слов’янських племен.

У тому ж 1570 році Іван ІV здійснив похід на Новгород. Різня продовжувалась 5 тижнів. Знищували по 500-700 і навіть 1500 осіб в день, включаючи дітей, жінок і старших людей. Всього загинуло 60 тис. людей. Знищивши Новгородську культуру, московит від того не піднявся в своєму розвитку. Він ще на сотні років залишився диким, злобним і жорстоким. Він не перейняв звичаї, культуру і суспільний лад новгородців, він цурався цього, як ворожого і незрозумілого. Московит початку ХVІ ст., живучи серед дикунства і жорстокості, не мав потреби в освіті та демократії. Він, як і за всіх часів, розумів лише варварську силу й право сильного. Це властиве великоросові-державнику і сьогодні.

Загинув Псков, загинув Новгород. Загинула старовинна культура під жорстокими ударами татаро-фінського етносу Московії.

У 1552 році Іван ІV напав на Казань, маючи 150 тис. воїнів. Ще до цього у ХІV-ХV ст. ст. московити не менше семи раз намагалися завоювати Казанське ханство, де жили переважно булгари. Булгарський народ середнього Поволжжя – це не татари. Вони живуть на Волзі вже понад тисячу років. Тобто вони є народом більш давнім, ніж самі великороси і у своєму походженні не мають жодного стосунку до монголо-татар, які підкорили Суздальське князівство у ХІІІ ст. Лише в битві 1552 року казанці (булгари) втратили 70 тис. своїх синів і дочок. Великороси вирізали в Казані все чоловіче населення, як варвари.

Завоювання Казані поклало початок історичній безперервності великоросійських захоплень, освячених спершу російською церквою, а пізніше – ідеями комунізму.

У 1554 році Іван ІV-Грозний захопив Астраханське ханство. В цих війнах Іван ІV-Грозний погубив більше 1,5 млн. чоловік. Далі у ХVІІ-ХVІІІ ст.ст. почалися завоювання Уралу, Сибіру, Далекого Сходу, а далі України, Середньої Азії, Польщі, Фінляндії, Прибалтики і т.д.

За 525 років (з ХІV по ХХ ст.) Російська імперія і її посередниця Московія воювали 329 років.

Післямова

Починаючи зі стародавніх часів, на території нинішньої України жили споріднені слов’янські племена, які в процесі історичного розвитку утворили самобутній слов’янський народ – українців.

Великоросійський народ ніколи не мав родинного коріння з українським. Він утворений на базі фінських племен, які відтак змішалися з татаро-монгольським і булгарським етносами.

Москва і Московія є продуктом державної діяльності татаро-монгольської імперії й особистим надбанням хана Золотої Орди Менгу-Тимура. Саме за нього вперше з’явилася Москва як поселення, що зафіксовано 1272 роком, і Московське князівство – 1277 роком.

Про Московську державу не було ні згадки, в той час, як у центрі Європи існувала велика держава – Київська Русь. Немає жодних фактів про зв’язок Київської Русі з фінським етносом до ХІ ст. і пізніше Московського князівства з князівствами земель Київської Русі до ХVІ ст.

Московія у ХІІІ-ХVІ ст. ст., а пізніше російська і комуністична імперії, успадкувавши державний устрій і завойовницькі цілі імперії Чингисидів, стали на шлях агресивного завойовництва інших країн і народів.

Православна церква Суздальської землі, а