Читати книгу - "Війна Калібана"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- Ні.
Загін побурчав, але вишикувався у колону, яку вона повела низькогравітаційним човганням на патрулювання. На додачу до Гіллмана з Тревісом, у цей звичайний патруль їй підкинули рядового салаґу на ймення Гураб. Не зважаючи на те, що він був морпіхом всього лише півтори хвилини, його бухтьож говіркою Долини Марінера звучав так сам голосно як двох інших.
Сержантка не могла їх звинувачувати, бо це було виконання завдання, яке не мало сенсу. Щось для марсіянських бійців на Ґанімеді, аби завантажити їх хоч чимось. Якщо Земля вирішить що їй потрібен увесь Ґанімед, то четвірка піхтури, які гуляли попід теплицями не змогла б їх зупинити. З тузенями військових кораблів Землі і Марсу, що знаходились у напруженій рівновазі на орбіті, про початок бойових дій наземні хробаки дізнаються тоді, коли поверхню почнуть бомбардувати.
Зліва баня піднімалася на майже кілометр: трикутні скляні панелі, розділені миготливою розпірною системою кольору міді, які перетворювали всю структуру на масивну Фарадеєву клітку4. Боббі ніколи не бувала в середині теплиць. Її командировано з Марсу як частину військ, яких переміщували до зовнішніх планет і відправлено патрулювати майже з першого дня. Раніше Ґанімед для неї був космопортом, невеличкою базою морпіхів, ще менший аванпостом: все це на разі вона називала домівкою.
Човгаючи навколо бані, Боббі спостерігала за невиразним ландшафтом. Без катастрофічних подій Ґанімед не зміниться. Поверхня складалася з силікатних скель та водяного льоду, лишень на пару градусів теплішого за космос. Атмосфера була кисневою, але настільки розрідженою що вільно могла слугувати у якості промислового вакууму. Ерозія як і погода були відсутні. Все змінювалось, коли з космосу падала скеля, або проривалась з рідкого ядра тепла вода, утворюючи короткоживучі озера. Обидві пригоди вібувалися не часто. Вдома, на Марсі, вітер і пил змінювали ландшафти щогодини. Тут вона ступала в свої сліди, які залишала за день до того, і за день до того, і за день до того. Якщо вона ніколи не повернеться, ці сліди можуть її пережити. Подумки вона вважала це дещо жаским.
Ритмічне вищання почало пробиватися через нормальні тихі шипіння і стукіт, що їх продукувала її підсилена броня. Зазвичай вона мінімізувала свій прозорий дисплей, бо він був настільки забитий інформацією, що морпіх знав геть усе, крім того що було прямо перед ним. Тепер вона його відкрила, і за допомогою підморгування та рухів ока відкрила екран діагностики. Жовтий колір попередив сержантку про низький рівень гідравлічної рідини у приводі лівого коліна скафандру. Десь протікає, але дуже помалу, бо костюм не може знайти де саме.
- Агов, хлопці, на хвилинку зупиніться, - сказала Боббі, - Гіллі, в тебе є запасна гідравлічна рідина?
- Так, - відповів Гілламан, вже діставши потрібне.
- Чи не міг би ти приснути мені в ліве коліно?
Поки Гіллман зігнувшись працював над її скафандром, Гураб і Тревіс почали спірку, здається про спорт. Боббі зійшла з їх частоти.
- Це стародавній скаф, - озвався Гіллман, - тобі реально потрібен апгрейт. Такі ситуації виникатимуть все частіше, знаєш.
- Так, я подбаю про це, - відповіла Дрейпер. Та сказати було простіше, аніж зробити. Роберта була не тієї форми, аби підійти до стандартного костюму, і керівництво поганяло її через вогонь, воду і мідні труби щоразу при замовленні кастомного виробу. Трошки за два метра зростом, вона лиш на вершок була вища за середнього чоловіка з Марсу, але завдячуючи полінезійські крові при одному g вона важила більше ста кілограмів. Ні грама з яких не було жиром, проте мускулатура зростала щоразу, варто їй було хоча б пройти повз спортзал. Як морпіх вона тренувалась весь час.
Теперішній костюм був першим за дванадцять років активної служби, який взагалі нормально пасував. Та не зважаючи на те що він почав демонструвати свій вік, підтримувати його у формі було легше, аніж просити і благати новий.
Гіллман якраз почав збирати інструменти, як радіо сержантки ожило:
- Четвертий аванпост викликає круп’є. Відповідайте
- Четвертий, прийнято, - відповіла Боббі, - це круп’є один. Кажіть.
- Круп’є один, де ви є? Запізнюєтесь на півгодини, а там якесь лайно відбувається.
- Пробачте, четвертий. Проблеми з обладнанням, - відповіла жінка дивуючись, що ж за лайно там відбувається. Але дивуючись не на стільки, аби запитувати про це на відкритій частоті.
- Негайно повертайтесь на аванпост. На аванпості ООН постріли. Ми вмикаємо блокаду.
Дрейпер переварювала почуте секунду. Потім помітила що її підлеглі спостерігають за нею зі збентеженням і страхом.
- Ее… земляни в вас стріляють? – нарешті запитала вона.
- Ще ні але вогонь ведеться. Тягніть свої дупи назад.
Гіллман встав на ноги. Боббі зігнула коліно і діагностика засвітилася зеленим. З вдячністю кивнула Гіллі а потім наказала:
- Повертаємося на базу в двічі швидше. Марш.
Боббі з своїм загоном була за п’ятсот метрів від аванпосту, коли надійшов сигнал загальної тривоги. Прозорий дисплей повернувся на своє місце, перемкнувшись у бойовий режим. Сенсори почали шукати ворога і під’єдналися до супутника для огляду зверху. Вбудована у костюм зброя перемкнулася на режим вільного вогню.
Якби почалося орбітальне бомбардування то вже дзвеніли б тисячі алярмів, але вона нічим не могла б допомогти дивлячись у небо. Не було ані спалахів ані слідів ракет. Нічого, крім громади Юпітера.
Боббі бігла до аванпосту стрибками. Загін йшов за нею без слів. Людина, що навчилася користуватися костюмом який збільшував зусилля, при низькій гравітації могла швидко покривати значні відстані. Аванпост стало видно з-за бані через декілька секунд, і ще через секунду стала зрозуміла причина тривоги.
Морпіхи ООН наступали на марсіанський пост. Холодна війна довжиною в рік перейшла у гарячу фазу. Десь під шарами тренувань і дисципліни знайшлося місце здивуванню. Вона направду не вважала, що цей день колись настане.
Інша частина її взводу вийшла назовні і розпорошилася, утворюючи вогневу позицію фронтом в бік ООН. Хтось вивів на лінію Йожимбо і чотирьохметровий бойовий мек 5майорів над іншими морпіхами безголовим гігантом у силовій броні, повільно відслідковуючи цівками масивних гармат земні сили, що наближалися. Бійці ООН летіли на всіх парах.
Боббі дивувалася, чому ніхто не розмовляє. Тиша у її взводі була неприємною.
Варт було загону під її командуванням досягти лінії зіткнення, як костюм заверещав попередженням.
Картинка з супутника зникла, разом зі лінком на супутник. Статус життєдіяльності і справності її загону зник, коли перервався зв’язок з їхніми костюмами. Ледь чутна статика на загальному каналі зникла, залишивши ще більш
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна Калібана», після закриття браузера.