Читати книгу - "Республіка Дракона, Ребекка Куанг"

Бадзі не прибрав руки з її плеча.

— Ти впевнена? Бо…

— Я впораюся, — відрізала Жинь. — Ходімо випустимо кишки тому покидьку.

Три місяці тому, відпливши від острова Спір, Цике зіткнулися з непростою дилемою.

По суті, податися їм було нікуди.

Вони знали, що не можуть повернутися на материк. Жамса розумно зауважив: якщо Імператриця хотіла продати Цике науковцям Федерації, вона не зрадіє, побачивши їх живими й вільними. Швидка потаємна вилазка по припаси у крихітне прибережне місто в провінції Змії підтвердила підозри. Зображення їхніх облич були розвішані на селищних дошках оголошень. Їх оголосили воєнними злочинцями. За їхні голови призначили винагороду — п’ять сотень імперських срібняків за мертвих, шість сотень за живих.

Вони прихопили з собою якомога більше кошиків із припасами й заквапилися геть із провінції Змії, поки їх ніхто не побачив.

Повернувшись у бухту Омонод, обговорили варіанти. Зійшлися на тому, що потрібно вбити Імператрицю Су Дадзі — Зміївну, останню з Тріади, зрадницю, яка продала свій народ Федерації.

Але їх було всього дев’ятеро — восьмеро без Кітая — супроти наймогутнішої жінки в Імперії та об’єднаних сил Імперської Міліції. Вони мали обмаль припасів, лише ту зброю, яку носили при собі, та поцуплений вітрильник, такий побитий, що часто доводилося довго вичерпувати воду з нижніх палуб.

Тож вони попливли на південь, повз провінцію Змії, на територію провінції Півня, тримаючись неподалік узбережжя, аж доки не дісталися портового міста Анькхілууня. Там влаштувалися на роботу до королеви піратів Моаґ.

Жинь ще нікого й ніколи не шанувала так, як Моаґ — Кам’яну Стерву, Брехливу Вдову, безжальну правительку Анькхілууня. Вона була дружиною пірата, піднялася від леді до королеви, вбивши чоловіка, і роками керувала Анькхілуунем як незаконним анклавом закордонної торгівлі. Вона зіткнулася з Тріадою під час Другої Макової війни й тепер відбивалася від розвідників Імператриці.

Вона тішилася нагоді допомогти Цике позбутися Дадзі заради свого ж добра.

Натомість зажадала тридцять голів. Цике дали двадцять дев’ять. Здебільшого то були дрібні контрабандисти, капітани й торговці. Основний прибутковий потік Моаґ надходив від контрабанди ввезеного опіуму. Їй подобалося наглядати за дилерами, які не воліли грати за її правилами або так і норовили залізти до кишені.

Тридцята ціль була важчою. Сьогодні Жинь із Цике намірилися повалити місцеву владу Адлаґи.

Моаґ роками намагалася вклинитися на ринок Адлаґи. Прибережне містечко могло запропонувати небагато, однак його мешканці, чимало з яких мали тривалу залежність від опіатів ще з часів окупації Федерацією, радо віддали б останнє за імпорт з Анькхілууня. Упродовж останніх двох десятиліть Адлаґа виступала проти агресивної торгівлі опіумом Моаґ через винятково пильного міського суддю Яна Юаньфу та його адміністрацію.

Моаґ хотіла смерті Яна Юаньфу. Цике спеціалізувалися на замовних убивствах. Вони як ніхто підходили одне одному.

Три місяці. Двадцять дев’ять голів. Ще всього одне завдання — і вони матимуть срібло, кораблі та вдосталь солдатів, аби відволікти Імперську варту на достатньо тривалий час, щоб Жинь пробилася до Дадзі та обхопила її горло полум’яними пальцями.

Якщо охорона порту була кепською, то міські стіни не охоронялися зовсім. Цике без проблем проминули стіни Адлаґи. Це було нескладно з огляду на те, що Федерація пробила величезні діри по всій межі й жодної з них не охороняли.

Унеґень зустрів їх за воротами.

— Ми обрали гарний день для вбивства, — сказав він, проводячи їх у вуличку. — Опівдні Юаньфу буде на міській площі на військовій церемонії святкування. Він перебуватиме на вулиці посеред дня, і ми зможемо зняти його з прилеглих вулиць, не розкриваючи своїх облич.

На відміну від Аратші, коли не було потреби прикликати сили лисячого духа, Унеґень віддавав перевагу людській подобі. Але Жинь завжди відчувала в його поведінці щось виразно лисяче. Унеґень був винахідливий, але заразом боязливий, його вузькі очі завжди бігали з боку в бік, відстежуючи можливі шляхи для втечі.

— То, виходить, у нас ще дві години? — запитала Жинь.

— Трохи більше. За декілька кварталів звідси абсолютно порожні склади, — сказав він. — Можемо залягти там і чекати. А тоді, гм, легко розбіжимося, якщо все піде не за планом.

Жинь обернулася до Цике, розмірковуючи.

— Коли з’явиться Юаньфу, станемо на позиції на всіх кутах площі, — вирішила вона. — Суні — на південному заході. Бадзі — на північному заході, а я буду на північному сході.

— Диверсії? — запитав Бадзі.

— Ні.

Зазвичай диверсії були чудовою ідею, і хоча Жинь подобалося доручати Суні вчиняти якомога більший безлад, поки вона або ж Бадзі кидалися перерізати горлянку наміченій цілі, але під час публічної церемонії ризик для цивільних завеликий.

— Нехай першою вистрелить Цара, — сказала Жинь. — Решта розчищатимуть шлях до корабля, якщо вартові чинитимуть опір.

— Ми досі намагаємося прикидатися пересічними торговцями? — запитав Суні.

— Можна й так, — сказала Жинь.

Вони доклали неабияких зусиль, аби приховати розмах своїх можливостей чи хоча би прирізати всіх, хто розпускав чутки. Дадзі не знала, що Цике йдуть за нею. Чим довше вона віритиме, що вони мертві, тим краще.

— Ми маємо справу з сильнішим суперником, ніж зазвичай, тож робіть усе необхідне. До кінця дня я хочу мати його голову в мішку.

Сказавши це, Жинь вдихнула і ще раз обміркувала план.

Має спрацювати. Усе має пройти добре.

Складати стратегію з Цике було ніби грати в шахову партію, маючи кілька дуже сильних, непередбачуваних і дивакуватих фігур. Аратша панує у воді. Суні й Бадзі — берсерки, здатні покласти цілий ескадрон, навіть не спітнівши. Унеґень уміє перекидатися лисом. Цара не лише спілкується з птахами, а й може вцілити павичеві в око зі ста метрів. А Чаґхань… Жинь не знала напевне, що робить Чаґхань, окрім того що дратує її за кожної нагоди, але він скидається на того, хто здатний утримати людей від божевілля.

Усі вони проти одного міського чиновника та його варти — може, це й забагато.

Але Ян Юаньфу звик до замахів на своє життя. Ви також звик­ли б, якби були одним з небагатьох непідкупних чиновників, які ще лишилися в Імперії. Куди б він не йшов, його завжди захищав цілий загін добірних солдатів.

З розповідей Моаґ Жинь знала, що за останні п’ятнадцять років Ян Юаньфу пережив щонайменше тринадцять замахів. Його охоронці звикли до підступів ворогів. Аби пробитися крізь варту, потрібні бійці, що тяжіють до надмірності. Знадобиться те, що можна назвати «занадто».

Коли Цике дісталися складу, їм лишалося тільки чекати. Унеґень стояв на варті біля поперечини в стіні, постійно смикаючись. Чаґхань із Царою мовчки прихилилися спинами до стіни. Суні й Бадзі сиділи зсутулившись, мимохіть схрестивши руки, немовби просто чекали, доки їм принесуть вечерю.

Жинь міряла кроками кімнату, зосередившись на диханні, і намагалася не звертати уваги на спалахи болю в скронях.

Вона нарахувала тридцять годин від останнього прийому опіуму. Довше, ніж вона витримувала за багато тижнів. Вона заламувала руки під час ходьби, намагаючись угамувати посмикування.

Це не допомагало. І не послаблювало головного болю.

Чорт.

Спершу вона думала, що опіум потрібен їй, лише щоб утамувати горе. Здавалося, вона курить його заради полегшення, доки спогади про Спір та Алтаня не притлумлювалися