read-books.club » Сучасна проза » Хіть, Ельфріда Елінек 📚 - Українською

Читати книгу - "Хіть, Ельфріда Елінек"

181
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Хіть" автора Ельфріда Елінек. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 3 4 ... 60
Перейти на сторінку:
(або живуть і далі, спираючись на вбогу руку допомоги держави). Вони позбавлені особистого простору, бо в них немає затишного житла, вони такі, якими ви їх бачите або якими іноді чуєте, слухаючи, як співає хор. Словом, нічого в них гарного. Вони можуть робити що завгодно, однак їм не збити брижі на воді в басейні, де дружина директора в розкішному купальнику витягує ніжки по своєму ліжку, і витає вона десь поза хмарами, куди нам, масовим споживачам, зась.

Вода в басейні блакитна, і вона ніколи не застоюється. Чоловік приходить додому після денної праці. Не кожен має гарний смак. Дитина сьогодні на продовжених заняттях у школі. Директор усе перевів у комп’ютер, він сам пише програми, це його захоплення. Дика природа йому не подобається, мовчазний ліс не говорить йому ні про що. Дружина відчиняє двері, і він наперед знає, що у світі нема нічого, чим би він не міг заволодіти попри його великий розмір, однак це «щось» не повинне бути й замале, інакше відразу доведеться його відкорковувати. Жадібність його не вдавана, вона пристає до нього, немов скрипка, що її син притискає до плеча підборіддям. Любляче подружжя вдома буває частенько, адже все у них іде від душі, а білого світу їм не випадає соромитися. Чоловік хоче залишитися наодинці зі своєю божественною дружиною. Біднякам доводиться платити, перш ніж їм дозволять пристати до заповітного берега.

Жінка не встигає спустити очі. Директор не дає їй вирушити на кухню й щось йому зварити. Він рішуче бере її за руку. Спочатку він хоче з нею чимось зайнятися, заради цього він відмовився від двох ділових зустрічей. Дружина розтуляє рота, щоб відмовити йому, але відразу згадує, який він сильний, і знову стуляє губи. Чоловік може примусити грати навіть печеру в скелі, водячи своїм членом, немов смичком по пискливій скрипці. Він постійно заводить однієї пісні, видаючи оглушливі звуки, вражаючі, моторошні, і міряючи дружину поглядом. Згнітивши серце жінка покірно йде слідом за чоловіком. Чоловік завжди напоготові й тішиться сам собою. І бідним, і багатим даровано радісний день, але бідні, як на те, не хочуть обдаровувати багатих. Жінка нервово сміється, коли чоловік, не знімаючи пальта, постає перед нею як мати на світ народила. Він безсоромно вистромляє свого прутня. Жінка сміється голосніше, потім злякано б’є себе долонею по губах. Він погрожує їй побоями. У ній іще відлунює музика з платівки, разом з якою оберталися по колу її почуття й почуття багатьох людей, які прибрали вигляду Йоганна Себастьяна Баха, препарованого на загальну втіху. Раптом з волосся висмикується патик, а промежина пашіє жаром. Чоловіки ростуть стрімко, але їхній труд швидко сходить на пси. Стовбури дерев стоять куди міцніше. Директор спокійним тоном говорить про те, як нарозтвір відчиняються її ворота. Він немов п’яний. Слова його начебто підхмелені. Лівою рукою він міцно тримає жінку за стегно, а правою стягує з неї через голову податливий одяг. Жінка смикається під його вагою. Він голосно свариться, адже він давно заборонив їй надягати колготки. Панчохи набагато жіночніші, та й потрібними дірками користуватися зручніше, бо ті відкривають до них прямий доступ. Він візьме її на пробу, візьме негайно, разів зо два поспіль, не менше, — голосно заявляє чоловік. Жінки заростають кущами надії і живуть спогадами, а от чоловіки живуть миттю, яка їм належить, і з цих митей, якщо обережно, можна скласти затишну гірку часу, і ця гірка теж їхня. Вночі без сну не обійтись, і їм не щастить з дозаправкою. Вони — суцільний вогонь і гріються ним, тим, що палає в маленьких посудинах. Дружина директора дивом стала неплідною, бо тайкома приймала пігулки, бо ж вічно несита чоловікова душа ніколи б не допустила, щоб з його резервуарів, заправлених по самі вінця, більше не виливалося назовні життя.

Вдяганки падають біля жінки й лежать, немов мертві тварини. Чоловік і досі в пальті, він стоїть з набряклим прутнем, який випинається поміж бганок його одягу, немов промінь світла, що впирається в камінь. Колготки й трусики утворюють вологе кільце навколо капців, з яких жінка ще тільки вилазить. Схоже, що щастя позбавило жінку здатності пручатись, їй не до снаги це збагнути. Директор важким чолом тицьнувся їй у живіт, кусаючи губами й зубами волосся на лобку. Його хіть завше з ним, і вона повинна бути до цього готова. Він випростується й пригинає голову дружини до свого пляшкового горлечка: хай посмакує! Вона стриножена, і він обмацує її звідусіль. Він розсовує їй щелепи своїм членом і зникає, випитий. Для повноти відчуттів він сильно щипає її за сідниці. Він закидає їй голову назад, аж тріщать хребці у шиї. Плямкаючи, він соває ротом по її соромітних губах, усе схоплено й усе під контролем, життя мовчки спостерігає за нею його очима. Плід однаково дозріє. Усе вийде, коли складаєш людські звички на купу, щоб дотягтися до самої верхівки й зібрати врожай, — для одного з нас плід так і залишиться гірким. Усе обмежено заборонами, провісниками прагнення. На маленькому горбку не зійде занадто рясна рослинність, і наші межі заходять не далі того, що вміщено в нас, а в наших маленьких і тендітних кровоносних судинах міститься небагато.

Чоловік несеться сам-один. Жінці важко витримати ту позу, в яку її поставлено в нього вдома. Вона хитається, їй доводиться ширше розставити ноги, він же безтурботно щипає рослинність у неї між стегнами. Чоловік живе в пеклі свого щоденного буття, однак іноді йому потрібно піднятися з пекла й попастися на соковитому вигоні. Жінка обороняється лише про людське око, їй дістанеться ляпас, якщо вона наважиться відкинути душу чоловіка, що сяє яскравим світлом. Здається, він закинув лишнє. Директора мало не вивертає просто в дорогу й повну чашу власного будинку, у сутінках якого він люто кляне дієту, нав’язану йому дружиною. Вона не хоче впустити його. Але ж він почувається таким величезним, наче він — це усі чоловіки разом. Йому б трохи полегшало, якби він вивернув усе просто між торшерами, однак йому доводиться нести вантаж за багатьох із тих, хто росте як трава на березі ріки й не думає про завтрашній ранок, коли доведеться вставати і брести на роботу. Його звуть Герман. Витягнувши жінку з капців, він кладе її на столі у вітальні. Будь-який перехожий може зазирнути у вікно й позаздрити тому, яку красу ховають багатії від чужих очей. Вона притиснута до стола, її великі груди вляглися з обох боків тулуба, немов теплі

1 2 3 4 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хіть, Ельфріда Елінек», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хіть, Ельфріда Елінек"