Читати книгу - "Як залізний вовк королевича з королівною одружив, Народні"

От ідуть вони спати. Став королевич коло ліжка. Стоїть. Прийшла королівна з служницею, розібралася, лягає в ліжко. Служниця загасила світло, лягає на другій постелі коло неї, а той хлопець стоїть. Зморив його сон, сів собі, сперся до ліжка та й заснув.

Прийшов ранок. Королівна пробудилася. Дивиться на нього — пізнає, що такий, як той, що доскакував до неї. Придивляється краще — забачила свій перстень в нього на пальці. І дивиться: чобіт йому розпоровся, і видно ту шальку, що вона дала. Вона встає, прибігає до батька з плачем і каже батькові, що то все неправда, що той маршалок повідає. Приводить батька і показує той перстень, що дала, і ту шальку. І каже, що дуже він їй сподобався.

Почали його випитувати, що він за один. Він повідає:

— Я королевич, тільки мене батько наказав стратити за те, що я випустив залізного вовчика з льоху, котрого батько сполював в степах. Але мене мати дуже жалувала, дала тому маршалкові дуже багато грошей, щоб він мене не стратив, і просила його, щоб він мене взяв на опіку. А він мене покинув!

Тоді справили йому, що було потрібно з одягу, обчистили з попелу, і королівна з ним шлюб взяла.

А того маршалка прив'язали до коня такого, що ще ніде ним не їздили, і пустили в степи, щоб його розшарпав на шматки. А вони собі обоє королювали.