Читати книгу - "Де зерно, там і полова, Кропивницький"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
ЯВА 4
Олена виходить з-за лаштунків і придивляється.
Олена. Куди ж це мати пішла? Певно, до глитая!.. Вже зборщики поцінували телицю, ось-ось і до скрині доберуться, либонь, і одежу хочуть поцінувати.
ЯВА 5
Христя виходить з другого боку з відрами.
Христя (балака швидко). Здрастуйте - не застуйте! (Регоче). Здорово, Оленко, чого-бо це ти така засмучена? Що то у вас за люди на подвір'ї?
Олена. Хіба не знаєш: урядник та зборщики!
Христя. Учора були і в нас ці гості. (З смутком). От і купила я собі на спідницю та на хвартушок, і нові чоботи купила!.. Повнісіньку скриню накупила усякого добра! І в скрині пусто, і в кишені не густо! Аж дві весни й два літа заробляла поденно: великі гроші віддавала батькові, а п'ятаки та гривні виховувала, та й виховала мало не на вісім карбованців, а вчора як прийшли оті здирщики - бодай їх за печінки узяло! - та як почали цінувати… Батько об поли руками б'ються та бідкаються, мати плачуть, а дітвора дрібна як підніме реви та галас! І-і, лихо, хоч з хати тікай! Мене за серце як ухопе, як ухопе! І вже, сестричко, й не тямлю, як я вбігла в комірчину, витягла з-під солом'яника свій клад, вбігла в хату та й жбурнула його здирщикам межи очі, так-таки й жбурнула - от єй-богу! А далі сама як заголосю! І обідати не сіла, поки не догулась та не доголосилась до того, що аж батько налаяли і мало не оддубасили! От тобі, Христе, і спідничка нова, от тобі й чобітки з підківками! Прийде різдво - усі ж то, усі дівчатка вирядяться, як квіточки, як лялечки, у нове та в модне, а я одна, мов та сирітка, буду у старенькому… Ніхто й глянути не схоче на мене; усі хлопці відчахнуться від мене, бо, звісно, у старенькому.
Олена. Не печалуйся, щебетушечко, кому ти до вподоби, той і в старенькому зачепе!
Христя. Я й колядувати не піду; ні на вулицю, ні на скобзалку не вийду, ховатимусь від людей. (Помовчала трохи, далі озирнулась і тихо балака). Хіба признатись тобі, сестричко?
Олена. Певно, вже покохала когось?..
Христя. Єй-богу, я тобі признаюсь, а ти, зозуленько, порадь мене якнайкраще! (Знов озирається). Я вже зовсім подала слово Максимові, казав, що після Дмитра прийде з старостами. І люблю ж я його, господи, як люблю! А що, як батько та не захочуть віддати мене за нього?
Олена. Та куди ж тобі ще заміж? Чи тобі є год з вісімнадцять, чи пак і нема?
Христя. Не знаю! Батько знають, а я не знаю! Та хоч би й зовсім молода, так кажу ж тобі: люблю його, що й душі не чую! А як він мене любить, господи! Як дуже любить! Ми вже кохаємось собі давно-давно! А як ми собі - так аж чудно! У петрівку, на другім тижні у вівторок, зустрілись ми на громадській греблі по той бік ставу, і як кумедно зустрілись: ходила я, бач, гусят шукати! Ходжу понад ставом та все: гусю-гусю-гусю! А вони запливли аж геть під очерета та, знай собі, хлюпощуться та глитають ряску. Почало вже й сонечко спочивати, а далі й смеркло, а я ж ходжу по березі, як манія, та кличу гусят. Далі тілько що зійшла я на греблю, аж зирк! щось іде назустріч, порівнялось зо мною. "Добривечір!" - каже. А я зараз-таки його й пізнала та й не пам'ятаю, чи одказала я йому що, чи ні, бо так засоромилась, що й господи! Чую, що лице моє, сестричко, мов вогнем запалало і серце ніби стало рости і ширитись у грудях; склепило мені устоньки, і словечка не промовлю, стою ніби зачарована, от, єй-богу, правда! Далі він питає: "Що це з тобою, голубко, діється?",- а я мовчу, мовчу, неначе оніміла! Далі бере мене за руку і стиха промовив: "Недаром мене, мов маною, сюди вело, то ж серце поводатарем було!" Од цієї мови я ніби завмерла; і здалось мені, що та люба мова понеслась геть по річці і далеко-далеко луною одкликнулася, і ніби все замовкло навкруги, і вітрець затих, і хвиля полягла, і очерет задрімав!.. Через яку годину плеснулась рибка проти зорі, і тоді тілько я трепенулася,-і тоді тілько почула своє серце, почула, як воно виразно токотить, і ніби хочу глянути йому в вічі, хочу забалакать - і не можу… "Може, я тобі, моя квіточко, не до любові?" - спитав згодом і хотів випручати свою руку з моєї, а я удержую і так щільно стискаю її, ніби боюсь упустити свою долю, своє щастя!.. І вже й не пам'ятаю, як він мене приголубив і начав цілувати. Довго-довго цілував! І тихо-тихо промовляв та так же любо, мовби соловейко щебетав,- що слухаєш те щебетання і начебто й нічого не зрозумієш, а серцеві любо: частіш воно якось б'ється, і груди все вище здіймаються; і почнеш зітхати все частіш і ніби сумніш,- а все ж таки слухаєш того соловейка і не наслухаєшся!.. А далі - ох сором же який! - і я його поцілувала. Цілуємось та пригортаємо одно другого до серця! І чималу ж таки годину ми так простояли, бо як прийшла я додому, то вже наші спали, ніде по хатах не світилось… Заглянула в хлівець, аж і гусята дома!
Олена (зітхнула). І все те минеться, як любий сон, і розмається, як марево восени!
Христя (з ляком). Що ти говориш, сестричко? Не лякай мене! (Помовчала). Ото увійшла я тихесенько у повітку та й лягла… Що ж ти думаєш, сестричко, не спиться, та й годі! Тілько що заплющу очі, так він і маріє передо мною, так його обличчя і змалюється перед моїми очима! Чую, перші півні проспівали, далі другі, аж і треті; а соловейко десь далеко-далеко так і виляскує, так і виляскує, аж луна йде! Почали вже й гуси на ставку герготати, зашавкотіли утята, ластівочка на бантині тихо-тихо защебетала… Зовсім уже начало на світ благословитись! І через превелику силу заснула я, та так заснула, що ледве-ледве мати розбудили!.. Як збудили, та й питають: "Якого це ти, доню, Максима у сні кликала?" А я як схоплюсь, та з
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Де зерно, там і полова, Кропивницький», після закриття браузера.