Читати книгу - "Оповідання та казки, Олена Пчілка"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- Правда,- тихо промовив співець.- Це він перед тобою!..
Молода зумілася покрикнути:
- Це ти?!
Пошанувала ж вона його ще добрим чулим словом, а відходячи, промовила:
- Хотіла б я тебе чим подарувати, нещасливого нашого в’язня-співця, але не маю нічого! Однак даю тобі найдорожчу річ, яку тепер маю. Візьми мій рожевий шлюбний вінок!
З тим словом молода опустила до нього свій вінок, одщіпнувши собі тільки одну квітку, й промовила:
- Це буде мені на спомин про мій щасливий день і - про тебе!
- Вінок за вінок,- прошепотів співець, беручи вінок, що спускався до нього, і сльози, як роса, упали на хороші квіти. Весілля пішло далі, а в’язнів незабаром повели назад у їх вежу. Увінчаний знову, співець поніс свій рожевий віночок з собою в темницю.
II
Співець сидів у темниці, а тим часом навколо його в місті все йшло своїм ладом.
Раз у самого короля був бенкет. Бавився король, бавилися придворні й гості - пані, рицарі. Однак щось-то сам король не дуже щиро бавився,- видно, ті придворні забави йому надокучили, дарма, що він королював ще недавно. Старшому царедворцеві було це прикро, бо він дбав про те, щоб приподобитися молодому королеві, догодити йому упорядкуванням всього при його дворі. Тим часом бенкет ішов далі. От вийшов придворний співець і почав співати нові пісні, які він зложив для короля. Король прослухав і не сказав співцеві нічого, але старшому царедворцеві він промовив з недогодою:
- Зовсім не має здібності твій новий співець! Він так же само складає свої пісні, як і ті два, що були перше. Так уже мені обридли їх думки та співанки,- все те саме, без серця, без щирості: все тільки лестки мені та вихваляння без кінця,- це все я чув уже давно, як складено було прославні пісні ще моєму батькові! Ні, не до сподоби мені твої співці! Рад би я послухати чогось правдивішого та свіжішого. Кликнув би ти мені ще якого незвісного співця, такого, щоб не знав, що то треба співати королеві...
Задумався царедворець, далі поклонився королю, мовлячи:
- Слухаю, ясний пане! Я тобі кликну ще одного співця... О, здатний співець! Він був провинився і тепер сидить у тюрмі, але його можна закликати. Не повинен би він забутися свого хисту. О, то вже так перебендя!
Ну, послали до в’язниці,- або ж довго послати, та ще по охоті самого короля,- і привели співця Артура, так як він був, у його кайданах. На голові він мав вінок з помарнілих рож. Привели його в світлицю і кажуть співати для прослухання величного товариства,- дали й пак йому кобзу. Всі з цікавістю й жадобою дивились на нього, насторожилися слухати славутнього митця.
Поважний блідий співець стояв стурбований, мовчазний, глибока дума склонила його чоло; далі він підвів свій погляд на товариство й почав:
- Згадали, панове, співця у неволі!
Та давньої втіхи вам з мене доволі!
Що маю співати, як думка не вільна?
Хіба про свою заспіваю вам долю:
Не злота, не срібла шукав я у світі,
Не влади великої,- думав, що волю
І щастя найбільше знайду в своїй пісні,
Як серцем отвертим 6 співать її буду,
Співать, вимовляти душі на утіху,
На втіху своєму коханому люду;
А вийшло, що й сеє небеснеє щастя
Здолає та сила земна відібрати
В співця, коли схоче... і вільнії крила
У ластівки-думки приборкать, зв’язати,
Нехай же в неволі - і співам кінець! -
Не хоче співати в кайданах співець!
З тим словом співець кинув кобзу об землю. Всі ахнули, зумілися!.. 7 Старший царедворець скочив з місця і гукнув співцеві:
- Геть, зухвальцю! Як ти міг одважитися поводитися так у цьому місці! Я просив дозволу у ясного короля кликнути тебе сюди, щоб ти показав свій співецький хист, а ти мені завдав сорому перед всім світлим товариством! Геть звідси! Геть, ведіть його назад, звідки привели! Хутко!
Тюремна сторожа повела співця назад у в’язницю.
Старший царедворець по тій справі підійшов до короля і мовив:
- Ясний пане, не гнівайся на мене, що перебув єси прикру хвилину через того безрозумця! Чи міг я сподіватися такого? Гадав я розважити тебе, а тим часом вийшла несподівана прикрість. Прости, з своєї ласки великої!
Молодий король не слухав тих слів, він сидів мовчки, вражений душею, задуманий.
Тим часом знадвору почав доноситись якийсь гомін, гамір: то зібралася і почала гвалтувати міська юрба: бачили бо перше городяни, як їх співця Артура вели з в’язниці, та ото й положили собі, що його випускають на волю; коли ж тепер побачили, що його, блідого, понурого, тюремники вели знов у в’язницю,- затурбувалася юрба, стала гукати, що сама доступить до короля, щоб не попустить дальшої зневаги своєму співцеві Артурові.
Отож юрба, оточивши співця, гукала, не давала його вести далі.
Почули про те царедворці, збентежились, стали міркувати; найпаче заметушився старший царедворець, що то з його причини сталася вся пригода; думав собі: що він скаже королеві, як той попитає про гук надворі. Як розв’яжеться вся справа? Підступив же він до короля, щоб самому бути коло нього та краще відповідати, коли той попитає про гамір надворі. А король озвався до нього з таким словом:
- Шкода, шкода, що Артур не схотів співати, здатний він співець! Зручно орудує словом, недарма прославився! Так, це не те, що мої придворні співці, котрі мені так обридли: цей говорить од душі! Шкода, що не судилось мені милуватись його співецьким хистомі А що це за гамір надворі? - попитав король наостанку, бо гомін ставав усе більший та більший.
Царедворець збентежився ще більше. Що тут казати? А однак треба щось казати!..
- Ясний пане, то люд турбується,- почав царедворець.
- Люд? Чого? - попитав король здивований.
- З поводу співця!.. Нарікає на те, що його знову
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оповідання та казки, Олена Пчілка», після закриття браузера.