Читати книгу - "У пущі, Леся Українка"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Деві
Хист?
Річард
Ну так, скульптура, музика, малярство…
Деві
Я розумію. Хто ж се так казав?
Річард
Та се було таке собі прислів’я
в Венеції у скульпторськім гурті,
де й я прийнятий був.
Деві
От, певне, дядьку,
там весело жилось!
Річард
Так, так, мій хлопче…
Деві
І як ти міг покинути той гурт?
Річард
А хто ж би визволив з біди без мене
і хто ж би годував у сьому краю
твою бабуню, й маму, і тебе?
Деві
Я й сам собі як-небудь дав би раду.
Річард
Отак, як батько твій?
Деві
Ой татко, татко!
Скажи, за що вони його забили?
Річард
За книжку.
Деві
Що ж в тій книжці?
Річард
Там писав він,
що образів не треба поважати,
що англіканська церква 6 нечестива…
Деві
Але ж се правда! То ж бабуня каже,
що і в Святім письмі виходить так!
Річард
Ти думаєш, за правду не карають?
Деві з фігуркою в руках мовчки задумався.
Дженні Кембль
(молоденька дівчина в дуже простому вбранні. Ввіходить і спиняється на порозі)
Ах, вибачайте! Ви самі?..
Річард
Будь ласка!
Матуся й Бела хутко прийдуть, панно.
Дженні стоїть, мне рубчик з фартушка, засоромлена, але не йде з дверей.
Деві
(дивиться на фігурку, що в руках, потім на Дженні)
Дивіться, панно Дженні, ваш портрет!
Дженні
Де?
(Поступає вперед.)
Деві
Ось!
Дженні
(удає, ніби не бачить подібності)
Який там мій портрет? Убрана,
немов принцеса.
Річард
Та хіба ж убрання
найперша річ? І ви б могли убратись
принцесою.
Дженні
Та де вже там мені!..
Я проста дівчина…
Річард
Повірте, панно,
ніхто б не здивувавсь, якби побачив
в такім убранні вас.
Дженні
О пане майстре,
ви звикли дамам править компліменти?
Річард
Чому гадаєте, що звик?
Дженні
Авжеж,
ви все були в блискучім товаристві,
часами й при дворі у короля.
Річард
У королівських малярів, скажіте!
Дженні
Однаково! До двору пишні дами
приходять і портрети замовляють…
Деві
Ет, що то! Якби ви коли почули,
як стане дядько правити про бали,
комедії та всякі маскаради,
що він набачив по світах. Ото
є що послухать!
Річард
Не плещи-бо, Деві!
Дженні
(до Деві)
Ти думаєш, що дядькові цікаво
оповідать для мене?
Річард
Панно Дженні,
аби я знав, що вам цікаво слухать…
Дженні
Людей бувалих кожен слухать радий.
Деві
Ох, дядьку, розкажи про карнавал
в тім місті на воді… Ну, як то зветься?
Річард
В Венеції?
Деві
Так! Так!
Дженні
Там, кажуть, гарно.
Річард
Царицею морей звуть теє місто,
а я б назвав колискою краси.
Коли, бувало, я в блакитні ночі
дививсь на теє мармурове місто,
мені здавалось, мов не руки людські
оті палаци білі мурували,
а що вони самі знялися з моря,
от, як встають сріблясті тумани…
Дженні слухає уважно, спершись на коминок. Річард задививсь на неї і спинивсь.
Деві
Ну, далі, дядьку! Що ж ти не говориш?
Річард
Дай ножика і дерева.
Деві
Навіщо?
Річард
Стругатиму - так розмовлять зручніше.
(Деві дає, Річард струже, поглядаючи на Дженні.)
…Бувало, мріють чорнії гондоли,
вітрилами срібляться кораблі,
од видноколу плинучи до міста,-
мені здавалось, мов таємні зорі
Венеції в дарунок посилають
найкращі мрії, а вона приймає
їх обережно і колише тихо,
тихесенько, щоб не сполохать їх…
(Дерево раптом ламається в нього в руках, він з досади кидає його в вогонь.)
Дай глини, Деві.
Деві
Простої тієї?
Річард
Та хоч тії.
Деві йде за двері і хутко вертається з глиною.
Річард
(говорить без Деві, потім, не спиняючи розповіді, бере глину і править далі, виліплюючи щось із глини)
Бувало, так і ранок
застане, як дивлюсь на чарівницю,
що люди звуть Венеція. Як тільки
ударить перший промінь сонця в мури,
вони спалахнуть золотим пожаром,
а море враз неначе засміється,
прокинувшись і вгледівши красу
цариці пишної. Найкраще бачить
її в той ранній час на сході сонця,
поки в ній люди ще не повставали,
а деякі ще тільки повкладались -
Венеція не любить спать вночі,-
в таку годину мармур оживає
і на будинках люд камінний статуй
немов якусь містерію вдає.
І міняться обличчя мармурові,
немов живі, під сонячним промінням.
Вродливий люд! Недарма прості люди
вигадують, що то русалки й нікси 7
із моря вирнули й зійшли на мури,
щоб глянути, чи дуже світ широкий,
та й так на гарне місто задивились,
що і незчулись, як сховався місяць…
Тут сонце стрелило промінням гострим,
і вмить русалки всі покам’яніли,
бо їм не вільно глянути на сонце.
Деві
Русалки справді в морі є?
Річард
Для того,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У пущі, Леся Українка», після закриття браузера.