Читати книгу - "Гайдамаки, Шевченко Т. Г."

Він і так ба­га­тий…»

Багатий на ла­ти

Та на дрібні сльози - бо­дай не вти­рать!

Доле моя, до­ле! де те­бе шу­кать?

Вернися до ме­не, до моєї ха­ти,

Або хоч прис­ни­ся… не хо­четься спать.

Вибачайте, лю­де добрі:

Може, не до ла­ду,

Та прок­ля­те ли­хо-злидні

Кому не за­ва­дить?

Може, ще раз зустріне­мось,

Поки шкан­ди­баю

За Яре­мою по світу,

А мо­же… й не знаю.

Лихо, лю­де, всю­ди ли­хо,

Нігде при­гор­нуться:

Куди, ка­же, хи­лить до­ля,

Туди й тре­ба гнуться,-

Гнуться мовч­ки, усміхаться,

Щоб лю­де не зна­ли,

Що на серці за­хо­ва­но,

Щоб не привіта­ли.

Бо їх лас­ка… не­хай сниться

Тому, в ко­го до­ля,

А си­роті щоб не сни­лась,

Не сни­лась ніко­ли!

Тяжко, нуд­но роз­ка­зу­вать,

А мов­чать не вмію.

Виливайся ж, сло­во-сльози:

Сонечко не гріє,

Не ви­су­шить. Поділю­ся

Моїми сльоза­ми…

Та не з бра­том, не з сест­рою

З німи­ми стіна­ми

На чу­жині… А по­ки що -

До корч­ми вер­ну­ся,

Що там ро­биться.

Жидюга

Дрижить, ізігнув­шись

Над ка­ган­цем: лічить гроші

Коло ліжка, кля­тий.

А на ліжку… ох, аж душ­но!..

Білі ру­че­ня­та

Розкидала, розк­ри­ла­ся…

Як квіточ­ка в гаю,

Червоніє; а па­зу­ха…

Пазухи не­має -

Розірвана… Ма­буть, душ­но

На пе­рині спа­ти

Одинокій, мо­ло­денькій;

Ні з ким роз­мов­ля­ти,-

Одна шеп­че. Нес­ка­зан­но

Гарна нех­ре­ще­на!

Ото доч­ка, а то батько -

Чортова ки­ше­ня.

Стара Хай­ка ле­жить долі,

В пе­ри­нах по­га­них.

Де ж Яре­ма? Взяв­ши тор­бу,

Потяг у Вільша­ну.

«Одчиняй, прок­ля­тий жи­де!

Бо бу­деш би­тий… од­чи­няй!

Ламайте двері, по­ки вий­де

Старий пас­ку­да!»

«Пост­ри­вай!

Стривайте, за­раз!»

«На­га­ями

Свиняче ухо! Жар­ту­вать,

Чи що, ти хо­чеш?»

«Я? з па­на­ми?

Крий бо­же! за­раз, дай­те встать,

Ясновельможні (ниш­ком - свині)».

«Пане пол­ков­ни­ку, ла­май!»

Упали двері… а на­гай

Малює вздовж жидівську спи­ну.

«Здоров, сви­не, здо­ров, жи­де,

Здоров, чортів си­ну!»

Та на­гаєм, та на­гаєм.

А жид зог­нув спи­ну:

«Не жар­туй­те, мості-па­не!»

«Добривечір в ха­ту!

Ще раз шельму! ще раз!.. годі!

Вибачай, прок­ля­тий!

Добривечір! а де доч­ка?»

«Умерла, па­но­ве».

«Лжеш, Іудо! на­га­ями!»

Посипались зно­ву.

«Ой па­ноч­ки-го­луб­чи­ки,

Єй-богу, не­має!»

«Брешеш, шельмо!»

«Коли бре­шу,

Нехай бог ка­рає!»

«Не бог, а ми. Приз­на­вай­ся!»

«Нащо б мав хо­ва­ти,

Якби жи­ва? Не­хай, бо­же,

Щоб я був прок­ля­тий!..»

«Ха-ха-ха-ха!.. Чорт, па­но­ве,

Літаню20 співає.

Перехрестись!»

«Як же во­но?

Далебі, не знаю».

«Отак, ди­вись…»

Лях хрес­титься,

А за ним Іуда,

«Браво! бра­во! ох­рес­ти­ли.

Ну, за та­ке чу­до

Могоричу, мості-па­не!

Чуєш, ох­ре­ще­ний?

Могоричу!»

«За­раз, за­раз!»

Ревуть, мов ска­жені,

Ревуть ля­хи, а пос­та­вець

По сто­лу гу­ляє.

«Єще Польща не згіне­ла!»

Хто ку­ди гу­кає.

«Давай, жи­де!»

Ох­ре­ще­ний

Із льоху та в ха­ту,

Знай, шмиг­ляє, на­ли­ває;

А кон­фе­де­ра­ти,

Знай, гу­ка­ють: «Жи­де! ме­ду!»

Жид не сха­ме­неться.

«Де цим­ба­ли? грай, псявіро!»

Аж корч­ма тря­сеться -

Краков՚яка од­ди­ра­ють,

Вальса та ма­зу­ра.

І жид гля­не, та ни­щеч­ком:

«Шляхетська на­ту­ра!»

«Добре, годі! те­пер співай!»

«Не вмію, єй-бо­гу!»

«Не бо­жись, со­ба­ча шку­ро!»

«Яку ж вам? Не­бо­гу?»

«Була собі Ганд­зя,

Каліка не­бо­га,

Божилася,

Молилася,

Що боліли но­ги;

На пан­щи­ну не хо­ди­ла,

А за па­руб­ка­ми

Тихесенько,

Гарнесенько

Поміж бур՚яна­ми».

«Годі! годі! це по­га­на:

Схизмати21 співа­ють».

«Якої ж вам? хіба оцю?

Стривайте, зга­даю...»

«Перед па­ном Хве­до­ром

Ходить жид хо­до­ром,

І зад­ком,

І пе­ред­ком

Перед па­ном Хведірком».

«Добре, годі! те­пер пла­ти!»

«Жартуєте, па­не:

За що пла­тить?»

«Що слу­ха­ли.

Не кри­вись, по­га­ний!

Не жар­туєм. Да­вай гроші!»

«Де мені їх взя­ти?

Ні ше­ля­га,22 я панською

Ласкою ба­га­тий».

«Лжеш, со­ба­ко! приз­на­вай­ся!

А ну­те, па­но­ве,

Батогами!»

Засвистіли,

Хрестять Лей­бу зно­ву.

Періщили, періщи­ли,

Аж пір՚я летіло…

«Єй же бо­гу, ні ше­ля­га!

Їжте моє тіло!

Ні ше­ля­га! гвалт! ря­туй­те!»

«Ось ми по­ря­туєм».

«Постривайте, я щось ска­жу».

«Почуєм, по­чуєм,

Та не бре­ши, бо, хоч здох­ни,

Брехня не по­мо­же».

«Ні, в Вільшаній...»

«Твої гроші?»

«Мої!.. хо­вай бо­же!

Ні, я ка­жу, що в Вільшаній…

Вільшанські схиз­ма­ти

По три сім՚ї, по чо­ти­ри

Живуть в одній хаті».

«Ми це знаєм, бо ми са­ми

Їх так очух­ра­ли».

«Та ні, не те… ви­ба­чай­те…

Щоб ли­ха не зна­ли,

Щоб вам гроші прис­ни­ли­ся…

Бачте, у Вільшаній

У костьолі… у ти­та­ря…

А доч­ка Ок­са­на!

Ховай бо­же! як пан­ноч­ка!

Що-то за хо­ро­ше!

А червінців! хоч не йо­го,

Так що? аби гроші».

«Аби гроші, од­на­ко­во!

Правду Лей­ба ка­же;

А щоб пев­на бу­ла прав­да,

Нехай шлях по­ка­же.

Одягайся!»

Поїхали

Ляхи у Вільша­ну.

Один тілько під ла­вою

Конфедерат п՚яний

Не зду­жа встать, а кур­ни­ка,

П՚яний і ве­се­лий:

«My zyj­emy, my zyj­emy,

Polska nie zgi­ne­la».23

«У гаю, гаю

Вітру не­має;

Місяць ви­со­ко,

Зіроньки ся­ють.

Вийди, сер­денько,-

Я виг­ля­даю;

Хоч на го­ди­ну,

Моя риб­чи­но!

Виглянь, го­луб­ко,

Та по­вор­куєм,

Та по­су­муєм;

Бо я да­ле­ко

Сю ніч манд­рую.

Виглянь же, пташ­ко,

Моє сер­денько,

Поки бли­зенько,

Та по­вор­куєм…

Ох, тяж­ко, важ­ко!»

Отак, хо­дя попід гаєм,

Ярема співає,

Виглядає; а Ок­са­ни

Немає, не­має.

Зорі ся­ють; се­ред не­ба

Горить біло­ли­ций;