read-books.club » Фантастика » Полонені вогняної безодні, Борис Захарович Фрадкін 📚 - Українською

Читати книгу - "Полонені вогняної безодні, Борис Захарович Фрадкін"

123
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Полонені вогняної безодні" автора Борис Захарович Фрадкін. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 3 4 ... 44
Перейти на сторінку:
він захоплювався з шкільної лави. Майстрував генератори високої частоти, різні прилади для демонстрування властивостей ультразвуку, які зробили його шкільною знаменитістю. По закінченні технічного училища Пашу рекомендували на завод підземних кораблів. І тут він виявив себе. Не раз під час дослідних рейсів своїм мистецтвом зв'язківця він допомагав виправити курс, своєчасно прийти на допомогу застряглому підземоходові. Паша виявився і неабияким винахідником — він вніс чимало удосконалень в апаратуру зв'язку.

Скорюпін подобався головному конструкторові своєю закоханістю в ультразвукову техніку і трохи наївною жадобою пригод. Аркадій Семенович, не вагаючись, призначив Пашу зв'язківцем на ПВ-313 і відстояв його кандидатуру в Академії наук, де вік Паші викликав сумніви.


• 3

Година минала за годиною. Все далі заглиблювався корабель. Міхєєв і Вадим уважно стежили за показаннями приладів. Заводські випробування дослідної машини, попри найширше застосування кібернетики, все ж не створюють такого всебічного навантаження на механізми, яке виникає під час руху в землі.

Вадим увімкнув внутрішній зв'язок.

— Миколо Миколайовичу, Валентине Макаровичу, як себе почуваєте? — запитав він.

— Чудово, Вадиме Сергійовичу, — відповів Дектярьов. — Але з вашого дозволу я б не від того, щоб задрімати.

— Влаштовуйтесь як удома. Плануйте час на свій розсуд. Спочиньте й ви, Валентине Макаровичу.

— Я тут, щоб працювати, а не спати, — долинув з репродуктора пронизливий, дратівливий Біронтів голос.

Вадим підморгнув водієві. На Міхєєвих губах застигла усмішка.

— Ми пробудемо під землею близько трьох діб, — нагадав Вадим, але відповіді не дочекався.

Дектярьов позіхнув, устав і почав підійматися металевою драбинкою.

Біронт похмуро глянув йому вслід. Він усе чекав, що от-от обламаються щаблі під важким тілом геолога.

Валентин Макарович лишився біля приладу. Він оце вперше брав участь у підземній подорожі. Досі друзі знали його як домосіда й кабінетного вченого. Не те, щоб Валентин Макарович був тим «чистим теоретиком», якому немає діла до того, чи мають його теорії яке-небудь значення для практичної діяльності людей, чи не мають. Він підтримував широкі зв'язки з дослідними інститутами, з проектувальниками термоядерних електростанцій, із заводами. Та зв'язки ці здійснювалися головним чином шляхом письмових порад або розмов по відеофону.

Валентин Макарович волів перебувати в товаристві свого єдиного безмовного помічника — електронної лічильно-обчислювальної установки, яка водночас правила йому і за письмовий стіл. Апарат чітко й безпомилково виконував найскладніші розрахунки, не висловлюючи до того ж ніяких сумнівів чи невчасних зауважень.

Валентин Макарович жив у світі математичних співвідношень. Він багато нового вніс до загальної теорії відносності й до квантової механіки. Але особливу популярність принесла йому так звана теорія «переохолодження речовини».

Відомо, що коли яку-небудь речовину піддати стисненню, то в міру збільшення тиску температура цієї речовини підвищуватиметься.

— Тільки до певних меж, — заперечував Біронт. — Подальше зростання тиску викличе зворотний процес: спад температури. Чому? Дуже просто. З одного боку, тиск примушує атоми рухатися швидше, і ми кажемо, що тіло стає гарячіше. Та, з іншого боку, тиск зблизить атоми, їм буде тісніше. І настане момент, коли молекули, атоми, електрони, нейтрони зупиняться. А що значить нерухомість часточок? Холоднеча. Неймовірно низька, ще невідома науці температура.

— Дозвольте, дозвольте! — обурювалися противники теорії переохолодження. — А на що ж перетвориться енергія тиску? До цього вона перетворювалася на тепло, а у вас на холод, тобто на ніщо? Зникне?

— Яка нісенітниця! — знизував плечима Валентин Макарович. — Хто каже про зникнення енергії? Просто вона набуде нової, невідомої нам форми.

Та якої саме форми — не могли відповісти ні Біронт, ні його електронний помічник. Вчений тільки висловлював припущення, що відбудеться розпад матерії, несхожий на звичайний термоядерний вибух.

— Де ж у природі може існувати такий розпад? — запитували його.

— В центрі будь-якої зірки, хоч би як вона була розжарена на поверхні. І, можливо, в центрі планет. Зокрема, в центрі Землі.

Перевірити Біронтове припущення поки що не було змоги.

І от якось у його квартиру завітав незвичайний гість — Ремізовський Аркадій Семенович. Про славнозвісного конструктора підземоходів Біронт чув, звичайно, дуже багато, але особисто зустрічався з ним уперше. Біронта здивував прихід Ремізовського, та ще більше вразила мета цього візиту.

— Мені вирушити під землю?! — весело закричав Валентин Макарович. — Та ви що, збожеволіли, голубе? Я ще хочу жити.

— Жити й працювати, — поправив його Аркадій Семенович. — Ви вчений.

— Так, звичайно, вчений. Та я всього лише теоретик.

— Теорія залишається пустим звуком, якщо її неможливо підтвердити фактами, спостереженнями. Де ви збираєтеся робити це?

— Ще не знаю.

— Є єдиний спосіб перевірити вашу теорію переохолодження.

— Який? — нашорошив вуха Біронт.

— Наблизитися до ядра землі.

— Ого! І велику глибину ви мені обіцяєте?

— Сорок кілометрів.

Цей високий, неквапливий чоловік з вузьким непроникливим обличчям, безперечно, подобався Валентину Макаровичу. В напівжартівливому тоні головний конструктор викладав такі доводи, проти яких у Біронта не знаходилося заперечень. Було ясно, що Ремізовський усе заздалегідь обміркував, усе передбачив.

— Ви так стурбовані моєю теорією переохолодження? — Біронту хотілося встояти у цьому словесному двобої. — Можна подумати, що ви і свій ПВ-313 побудували тільки задля того, щоб я міг прогулятися на ньому.

Відповідь була несподівана:

— Так, Валентине Макаровичу, без попереднього дослідження великих глибин нічого мріяти про їхнє підкорення. Хто може сказати, які внутріатомні процеси чатують там на мандрівників? Я уважно стежу за вашими теоретичними дослідженнями. Саме вони й стурбували мене. Для конструкції підземохода зовсім не байдуже, в якій температурі працюватимуть механізми: при мінус тисяча чи при плюс десять тисяч. Тому ваша теорія переохолодження є пунктом номер один у програмі випробувань ПВ-313.

— Та що я зможу з'ясувати на глибині сорок кілометрів?

— Те, що відбувається на глибині, скажімо, сто кілометрів.

— І тільки?

— На перший раз, Валентине Макаровичу. Потім зі спокійною душею заглибимося на всю сотню. Ви ж «заглянете» вже на

1 2 3 4 ... 44
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Полонені вогняної безодні, Борис Захарович Фрадкін», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Полонені вогняної безодні, Борис Захарович Фрадкін"