Читати книгу - "Котигорошко, Василь Дмитрович Кожелянко"

яких захищав славне місто Святослав-юрт від нападів каспійських піратів. Тактика у цих морських розбійників була з професійного боку напрочуд грамотною — вони нападали на прибережні міста і селища у найнесподіваніших місцях, причому постійно міняючи засоби пересування, — то вони висаджувались із швидкісних катерів, то з'являлися з-під води у водолазному спорядженні, то десантувалися з підводних човнів, то викидалися десантом у самому центрі Дербента на парашутах з літаків без знаків розрізнення, то вторгались у Грозний десятком гелікоптерних ескадрилей… Пірати ці були озброєні найсучаснішими зразками звичайної зброї, але ніхто не міг заручитись від того, що вони таємно вже не володіють геофізичною та психотронною зброєю, або ще гірше — чи не протиставлять вони себе усьому цивілізованому людству і не підірвуть десь із дурного розуму атомну бомбу. Адже вони не є суб'єктом міжнародного права і не підписували Універсал про категоричну заборону ядерного озброєння у будь-яких модифікаціях, який провідні країни світу уклали зі страху після спустошення однієї сьомої частини суші на північ від Китаю і на схід від Балтики.

Пірати ці були невловимими ще й тому, що ніхто не знав, де знаходяться їхні основні бази. Іран і Туран категорично заперечували будь-яку можливість базування розбійників на їх території, мовляв, самі потерпають від їхніх наскоків не менш, ніж Україна. Тоді де їх барлоги?

Чотар Котигорошко теж не відмовився би це дізнатися. Мало того, він мав амбіцію колись розгадати цю загадку, бо ж сказано у Бронзовій книзі Буття: «Нічого нема у цьому світі під Третім Місяцем таємного, аби не стало явним».

Весь цивілізований світ підозрював, що каспійські пірати — це креатура Атлантиди, але цинічні атлантські вожді лише знущально насміхалися з цих натяків, мовляв, доведіть. Так минали роки, пірати все нахабніше плюндрували узбережжя Каспію по всьому периметру і щезали десь у центрі моря. Численні експедиції надводних і підводних військових флотів України, Ірану і Турану не знаходили жодних слідів піратських баз — ні плаваючих, ні підводних.

Одного вечора чотар Котигорошко сидів у своєму командирському бліндажі і думав думу, яка не покидала його останні півроку: де ж все-таки переховуються каспійські пірати? Водночас він упівока спостерігав за футболом по телевізору. Транслювався вирішальний матч чемпіонату України — грали «Динамо» Київ і «Софія» Цар город. Ось софіївський нападник вийшов сам на сам з динамівським брамкарем, замах ногою… Ф-і-і-в! Суддівський свисток, який будь-кого може довести до імпотенції, зупинив атаку. Поза грою! А щоб тебе горе побило! Удар від воріт. Гра триває…

А чому поза грою, подумав Котигорошко, чому, переступаючи певну грань, футболіст раптово перестає бути дійовою особою ігрового дійства? Та все дуже просто, супротивники йому організовують таке становище. Просто захисники залишають противника за своїми спинами у зоні, яка автоматично стає для нього мертвою. І він уже не є загрозою для їхніх воріт.

А може, командувач піратів адмірал Веслоу теж грає з нами у подібну гру, несподівано осяяло Котигорошка. Ясно, що база піратів — це підводний авіаносець атлантського виробництва, а інакше бути й не може, ясно, що якби вдалося цей об'єкт зафіксувати, то кількома десятками глибинних бомб піратству у Каспійському морі можна покласти край, але чому цей об'єкт невловимий? А якщо піратський адмірал Веслоу сам собі влаштовує положення «поза грою»? Вирушає ескадра шукати піратів, скажімо, 3 Бакинського порту, а Веслоу вже там, за спинами туранських кораблів, відсиджується, хто здогадається шукати пірата на своїй же військовій базі? І так само він відсиджується у Астрахані, у Святослав-юрті, у Бендер-шаху, у Синьожовтоводську і т. д., коли відповідно з цих портів вирушають мисливці на піратів.

Це з'ясували. А тепер треба подумати, звідки пірат, а правильніше — капер Атлантиди адмірал Веслоу дізнається, коли і хто збирається на нього полювати. Перше, найголовніше пояснення: він може мати шпигунів. А позаяк впіймати піратів не можуть ні українські, ні іранські, ні туранські моряки, то слід припустити, що шпигунів він має в усіх трьох штабах ВМФ. І то не простих, а ефективних розвідників, що мають доступ до надтаємної інформації. Можна таке припустити? — спитав сам себе Котигорошко і сам собі відповів: теоретично можливо, практично — ні.

Тоді — що? Та що тут думати, розсміявся сам до себе Котигорошко, адмірал Веслоу — телепат. Він швидко знайшов у своєму комп'ютері файл «Телепатія» і відкрив його.

«Т. — психічне явище, пояснення якого не має чіткого наукового обгрунтування, ознаками його є так зване екстрасенсорне сприйняття — приймання інформації людиною, не пов'язане з функціонуванням відомих науці органів відчуття. Поряд з такими явищами, як телестезія, телекінез та іншими парапсихологічними феноменами, є постійним об'єктом дослідження специфічних наукових установ, як Інститут мозку в Посейдонії, Академія «псі» у Києві, Центр дослідження біологічної енергії у Пекіні, Школа людини у Делі тощо…»

Ну, це для профанів, засміявся Котигорошко і відкрив ще один файл «Телепатія», але вже не із загальнодоступної Мережі, а з надтаємної комірки Управління військової контррозвідки Генерального штабу ВНУ.

«Т. — психічне явище, яке поряд з іншими подібними феноменами — телестезією, телекінезом та іншими парапсихологічними ефектами після відкриття та кодифікації українськими та паралельно з ними атлантськими вченими елементарних частинок — аксіонів, психонів і мікролептонів, а також солетонних та торсіонних полів, лягло в основу технології виробництва психотронної зброї…»

Це вже щось, — задоволено подумав Котигорошко і читав далі.

«Після досягнення всесвітнього консенсусу із тотальної заборони ядерної зброї психотронні генератори поряд із геофізичними мінами стали основними засобами стримування…»

— Ну, це ми й без вас знаємо, — вже вголос подумав Котигорошко і спитав ще раз сам себе: — Чому ніхто не хоче припустити, що піратський адмірал Веслоу — телепат?

— А навіщо? — відповів сам же собі. — Навіщо шукати просте і логічне пояснення, коли власні невдачі у боротьбі з піратством можна списувати на більш екзотичні чинники, як-то: пірати навчилися переміщуватись у часі, і коли їх шукають сьогодні, вони вже грабують місто у завтрашньому дні, чи — пірати навчилися вигинати простір, і коли ми їх шукаємо у дельті Волги, вони вже біля берегів Ірану, і навпаки, чи ще — пірати мають генератори де— і рематеріялізації і вміють ставати невидимими, аж до екстравагантного — пірати