Читати книгу - "Тривiум харонтiс, Василь Павлович Бережний"

подумала, що ми посварилися, а потiм, коли я забула виконати якесь її доручення, почала придивлятись до мене уважнiше, її побоювання пiдтримав батько. Переконавшись, що зi мною щось негаразд, вони, звичайно, звернулися по допомогу до медицини. Психiатри, невропатологи, фiзiологи, терапевти хто тiльки не займався моєю хворобою! I нiхто нiчого не знаходив. Здорова, цiлком здорова! I це була чистiсiнька правда: я почувала, себе здоровою, дужою, життєрадiсною. Але сьогоднi я не пам'ятала, що було вчора.

- Так що... - перебив Булига, - завтра ти знов про мене забудеш?

- Нi, любий, - усмiхнулась Талiя, - тепер уже не забуду... Але дай менi доказати.

Довго вони ходили понад Днiпром, i Талiя розказувала дивовижнi, часом смiшнi, а часом i сумнi речi. Минуло три роки, i Талiя почала збиратись вступити до iнституту. Вона зовсiм забула, що вже кiнчала iнститут, а коли мама показала їй диплом,- тiльки знизала плечима. Почала вчитися в iнститутi i... не змогла. "Вчора" для неї не iснувало. Те, що вона добре засвоювала сьогоднi, наступного дня не пам'ятала нiчого.

Нарештi разом з матiр'ю вони здогадалися, в чому тут рiч. Талiя молодшала! Час для неї йшов у зворотному напрямi: 17, 16, 15, 14, 13, 12, 11, 10, 9, 8, 7, 6... П'ятилiтньою дiвчинкою пiдстрибом побiгла до школи, та вчитися не могла. 4, 3, 2, 1... Цiлi iнститути - великi науковi колективи стежили за цим феноменом. А батьки з сумом чукикали дитину, яка не росла, а все меншала. Нiяких надiй на порятунок не було. Нiхто ж не знав причини цього парадоксального процесу.

- I зараз невiдомо? - спитав Микола.

- Тепер ми знаємо, я пригадала...

Процес омолодження, або, як його назвав один дисертант, мiнусовий рiст продовжувався аж до самiсiнького дня народження. То був переломний день. Батьки чергували бiля люльки невiдступно й були настiльки нервово виснаженi, що перед свiтом, сидячи, обоє задрiмали. Уранцi перелякано схопилися й... побачили, що їхня Талюся жива й здорова, ворушить ручками й нiжками.

З того часу почався плюсовий рiст, бiологiчний маятник органiзму дiвчинки хитнувся у зворотному напрямi. Талюся набирала вагу, почала смiятися, водити очима за пальцем, пiзнавати тата й маму... Роки приносили радiсть сiм'ї, друзям. 1, 2, 3, 4... Знову почала ходити до школи. Тепер уже вчилася не те що добре,- краще за всiх! "Знаєте, мамо, - хвалилася, стрибнувши їй на колiна, - менi все так легко дається! От неначе воно менi знайоме..." Пiсля першого класу її перевели до третього, потiм до п'ятого... Школу закiнчила з вiдзнакою, i вчителi говорили про неї, як про особливо обдаровану дiвчину.

Якось, переглядаючи фотографiї, побачила себе - колишньою - i поспитала в матерi: "Хiба в мене була сестра?"

Напередоднi повернення Булиги iз зоряної мандрiвки Талiя пригадала все. Тривiум Харонтiс! Ось у чому криється таємниця! Тодi вона нюхала цю марсiанську квiтку, навiть розтерла в пальцях кiлька голубих колючок. Певне, сiк потрапив у кров... "Це зiлля забуття", - сказала Талiя матерi, поклавши на стiл прозору пластмасову коробку, в якiй зберiгалася та голуба колючка. Мати поглянула на ставну постать дочки i усмiхнулася: "Це квiтка юностi!"

Коли Талiя закiнчила розповiдь, Микола довго мовчав. Тiльки поглядав блискучими очима на свою кохану, втiшався її поставою, ходою, пив її красу.

- Ой, а яка я була смiшна в другому дитинствi! Мати розповiдає... Та ось поїдьмо до нас у гостi, сам вiд неї почуєш!

Хвилин через десять вони вже заходили до її квартири. В просторому холi їх привiтно зустрiла мати, ще досить бадьора, як на її роки, жiнка. Талiя раптом вiдступила на крок, злякано сплеснула в долонi:

- Мамо! Що то ви...

- Це Тривiум Харонтiс, - усмiхнулась мати, розтираючи в пальцях голубу колючку. - Квiтка молодостi!