Читати книгу - "Нові пригоди Електроніка"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Всі уп’яли очі в Електроніка. Він спокійно відповів:
— Назва не зовсім точна. Але цей двигун практично без тертя… — І Електронік став перелічувати формули нового винаходу.
— Коротше кажучи, вічний двигун, — перебив друга Сироїжкін і вказав на лампочку, що світилася.
— Ура Сироїжкіну! — крикнув Макар Гусєв. — Геній номер два.
У двері постукали. Відчинилися обидві стулки, і ввійшов Смирнов, який запізнився. Ввійшов він дуже дивно, боком, тулячи до живота великий алюмінієвий бак. Учні з першої парти кинулись йому на допомогу. Вітька Смирнов міцніше притиснув бак, прохрипів:
— Стривайте, хлопці… Я сам… Цінний винахід!
— Смирнов, що це за бак? — спитав Таратар.
— Це не бак. — Віктор Смирнов обережно водрузив свою ношу на стіл, витер піт з лоба, простодушно усміхнувся. — Вибачте, Семене Миколайовичу… Довелося діждатися, поки всі підуть з дому. Це каструля. Мама в ній варення варить. Ну, а поки каструля вільна, я її використав для досліду.
— Яку ж проблему можна зварити в такій каструлі? — пожартував Таратар.
— Ось. Дивіться!
Смирнов підняв покришку, й усі схопилися з місця, оточили вчительський стіл.
У каструлі лежала корова завбільшки з кішку. Справжня маленька корова з рогами й хвостом.
— Я не знав, що ти захоплюєшся іграшками, — сказав учитель.
— І ніяка це не іграшка! — образився Смирнов, навіть губи закопилив. — Це справжня корова. Тобто, звичайно, штучна.
Корова повернула голову й подивилася на дітей.
— Ой! — злякано вигукнула Таня Сорокіна. — Вона жує!
Корова ледь помітно рухала щелепами. Вона ліниво щось ремиґала, як ремиґають усі в світі корови.
— Руками її не чіпайте, — попередив винахідник. — Дослід не закінчено.
Посипалися запитання:
— Скільки їй місяців?
— Скільки вона важить?
— Чому така маленька?
— Що їсть?
— Звідки вона взялася?
Смирнов вислухав запитання.
— Одним словом, так. Відповідаю відразу всім, — сказав він. — Дозвольте, Семене Миколайовичу?.. Ви бачите штучну тварину. Модель типу корови. Виведена мною в цій самій каструлі. Як виведена — питання окреме… Вік понад три тижні. Харчується винятково кукурудзяними пластівцями… От, мабуть, і все. Це і є моє домашнє завдання, Семене Миколайовичу.
Таратар розгублено дивився на каструлю.
— Смирнов, я не давав завдання виводити тварин… Я не біолог.
— Ну звичайно, Семене Миколайовичу, — заспокоїв Віктор. — Корову я вивів просто так, для себе. А вам приніс математичний щоденник.
Він вийняв з-під паска зім’ятий зошит, простягнув класному керівникові.
— Геній номер три, — діловито зазначив Гусєв.
— Чого ти всіх нумеруєш? — поморщився Сироїжкін. — А сам ти котрий?
— Сам я такий винахід задумав, що ви всі ахнете, — пообіцяв Макар.
Смирнов закрив каструлю покришкою, заклопотано взявся за ручки.
— Віднесу додому. Поки мати не повернулася. З метою конспірації, — пояснив він, — дослід проводиться під ліжком.
— Так, так, — кивнув Таратар. — Хлопці, допоможіть, будь ласка.
Восьмикласники обступили каструлю, повели винахідника.
Учитель складав зошити в шафу, перечитуючи заголовки: «Про стереометрію бочок», «Про рух материків», «Теорема Ферма». Він був в чудовому настрої, дуже задоволений результатами. Он скільки роботи загадав йому улюблений клас! Доведеться витратити весь вільний час на перевірку зошитів восьмикласників…
Як вони себе називають?
«Звичайні генії»…
Сміливість і навіть деяка зухвалість у творчості прийнятні, а от скромності цим геніям явно бракує…
На столі, всупереч, здається, всім законам науки, світилася лампочка. Таратар кілька разів обійшов навколо столу. В чому тут річ? Що за двигун придумав Сироїжкін?
Звертатися до інших учителів Таратарові не хотілося. І без того в школі ходять легенди про його клас, про Електроніка, Рессі. Не вистачає ще історії «про вічний двигун».
І все-таки проконсультуватися потрібно.
Таратар уклав двигун в коробку, заховав у портфель.
— Звичайні генії, — бурмотів він, надумали пожартувати із звичайного математика. Проте є найвища інстанція — експеримент. Так казав мій учитель, а він, як я давно вже переконався, був мудрець.
Друге квітняВІДНИНІ Й НАДАЛІ…
Таратар прийшов у Інститут фізики й сказав, що хоче показати прилад.
— Зайдіть у двісті дев’яту кімнату, — порадила секретарка.
В кімнаті під цим номером молодий співробітник клацав на машинці. Стіл його було завалено паперами. Фізик мигцем глянув на Таратара.
— У мене двигун… — почав Таратар.
— Зрозуміло, — сказав фізик і показав пальцем на плакат. Плакат був на всю стіну, але Таратар попервах його не помітив.
Плакат сповіщав: «Проекти вічних двигунів не розглядаються».
— Вся річ у тому, що він працює, — усміхнувся Таратар.
Він вийняв з місткого портфеля коробку, з коробки дістав винахід Сироїжкіна. З незбагненої причини лампочка й досі світилася.
Фізик одірвався від клавішів, уважно оглянув винахід.
— Зрозуміло, — чемно промовив він. — Шкільний прилад. Крутиш за ручку — лампочка світиться.
— Правильно, — зрадів учитель. — Крутиш — і світить.
Однак ця лампочка світиться уже три години.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нові пригоди Електроніка», після закриття браузера.