read-books.club » Пригодницькі книги » Альбатрос — блукач морів 📚 - Українською

Читати книгу - "Альбатрос — блукач морів"

209
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Альбатрос — блукач морів" автора Леонід Михайлович Тендюк. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 3 4 ... 62
Перейти на сторінку:
найпотаємнішого. Гори, як прадіди сиві, зійшлися помахать на прощання, дерева розкрили обійми, щось мрійне нашіптує вітер…

Я змінився з вахти, але нікуди не пішов — лишився на палубі.

Підвезли ще кілька контейнерів з науковим обладнанням. Вивантажили. З баржі, пришвартованої до «Витязя», почали перекачувати воду.

Прийшов капітан — приніс суднову роль. До виходу в море, значить, лічені години.

У поспішливості, неминучій під час збирання, завжди чогось не врахуєш. Мов лихоманка, різні клопоти трясуть «Витязя». Дарма що роботи по горло, з берега на судно і з судна на берег шугають матроси. Прощаються хлопці.

— А тебе не стосується? — Боцман кидає сердитий погляд з-під кошлатих брів.

— Стосується, але скільки ж можна прощатися! Досить і одного разу, — відповідаю.

Він схвально киває головою:

— Правильно! — І додає:— Якщо за гриву не вдержався — за хвіст і поготів. «Чи не в кавалерії служив?» — вислухавши його приповідку, подумав я.

І от ми залишаємо берег. Знайоме почуття смутку, болю й жалю огортає душу. Про що ж бо думаєш? Може, як вперше вийшов у поле і ген в далину тебе повела в’юнка степова стежина. А може, інше згадав — як десь на Камчатці била сніговиця і ти не здався, переміг. Та вже пізніше, від рідної землі далеко, згадаєш цю мить останню: білі дерева… сопки над плесом…. хвоєю споєний вітер.

Загримів якір, зміїсто поповз у клюз його довгий ланцюг. Вода збурунилася за кормою.

Вечір застав нас у Японському морі.


ПЕРША ЗУПИНКА

Пливли ми два дні. Нарешті ліворуч, з імлистого серпанку, ніби гостроносі човни, виткнулися скелі.

То були японські береги.

Поминувши з десяток острівців-пуп’янків, петляючи між ними, мов серед степових курганів, ми зайшли в простору бухту — гавань Нагасакі.

З рейду, де заякорився «Витязь», вона здавалася широкою. Та, спустившись у шлюпку, щоб їхати на берег, побачили: бухта — глибока яма, оточена звідусіль горами.

Це тут американці скинули атомну бомбу…

Безжальний спомин з того далекого літа, мов гостре лезо, вразив у саме серце!

Фронт давно відкотився на захід. Відгули гармати. Над селом тиша. Але чого триво ж но вслухаються в неї матері? Раз у раз тиша вибухає грозою. Сьогодні й ми одержали звістку: вбито батька… Моторошна тиша. І тужить мати.

Ми, підлітки, косимо жито. Здригається грізно земля. Товариш, підірвавшись у жнив'яному степу на міні, помира є. А з серця мого виривається не по-дитячому серйозне — і перша пісня, й мій перший гнів: будь проклята війна!


Черемхою заквітло білопінною, Війна пройшла. Відгримали гармати. Та навіть місяць все здається міною, Яку сапер забув розмінувати. Лише тоді, коли косили жито ми, І друг загинув… І мені не спалося, Я зрозумів, що все живеє — житиме, Що міна та востаннє розірвалася.

Зарясніли сумні листи у наше село. Он і сусідці сповістили: син її загинув у Маньчжурії; Сергійків батько поліг на Курілах.

Степовики, ми знаємо ціну повоєнної тиші.


Перед очима розляглася панорама невідомого міста. Нагасакі… атомний вибух… смерть тисяч людей. Мов висічені з граніту, врослі в скелі тулилися біля підніжжя гір один до одного будиночки, утворюючи суцільний, розірваний де-не-де синявою затоки масив.

В Японії я не вперше — бував уже на Хоккайдо та Хонсю. Тепер от південний острів і порт Нагасакі. Стоянка коротка: кілька днів.

Перед наступною багатомісячною плавбою і цей перепочинок неабищо.

Ми зійшли на берег. Та тільки в останні дні віч-на-віч зустрілися з Японією, бо жандармерія не дуже-то ввічлива, а без її дозволу на чужій землі і кроку не ступиш.

Сонце ще не прокинулось, а вулиці ожили: по зволожених морською хвилею пірсах і причалах квапливо задріботіли рибалки; візки, навантажені рибою, гримкочуть по бруківці; заворушилася, ожила численна армія крамарів. Яскраві тканини, вироби з синтетики, найрізноманітніший крам зайняв належне місце просто неба у кривих завулках і вуличках за порогом цих убогих магазинів-помешкань.

Дні і місяці, довго-довго лежатиме все оце отак, і його піхто не купуватиме.

Наш провідник, колишній солдат Квантунської армії Кіно Сіта, запропонував відвідати епіцентр атомного вибуху.

Мальовничі краєвиди: широке плесо бухти, поруч з гігантами кораблями невеличкі човники-кавасакі. На протилежному березі, біля підніжжя горбів, судоверф Міцубісі. Понад п’ятнадцять тисяч докерів працює на ній. Поруч рештки муру, що відгороджує місто од бухти.

— Мур збудовано перед війною, — пояснив Кіно Сіта, — коли на верфі почали споряджати військові кораблі. Від очей людських він приховував самурайські смертоносні «іграшки».

Старий солдат так і сказав: «самурайські», бо і йому війна принесла чимало лиха» поранення, полон.

На широкому майдані височать дерева, голубіють квіти. Колись тут стояв стародавній буддійський храм. Колись — це до серпня 1945 року…

— Американський літак, — показав на південь японець, — появився звідти…

Десятки тисяч людей обвуглились за одну мить, а цілі квартали перетворилися на купу руїн.

Те, що сталося того лиховісного дня, ми побачили у своєрідному музеї атомної трагедії. Жахливі експонати війни: людська тінь, відбита на розплавленому склі, годинник, що зупинився під час вибуху; обгорілі кістки. А ще піднята вгору, навіки скам’яніла дитяча рука.

Внизу, на площі — багатометровий монумент. Напис: «Статую споруджено в 1955 році як пам’ятник про десяту річницю атомного бомбардування Нагасакі, як вияв прагнення мешканців цього міста до міцного миру в усьому світі і надії, що людство буде врятовано від жаху війни…»

1 2 3 4 ... 62
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Альбатрос — блукач морів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Альбатрос — блукач морів"