Читати книгу - "К7"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— І не вернувся! — прошепотіла Гаська.
Бабуні станули сльози в очах:
— Згинув. Ви це знаєте.
Я пильно дивився на бабуню. Вирішив описати цю сцену старих споминів.
— Але не це я хотіла вам сказати. Я працювала далі в революційній організації, жила підпіллям, пробивалася через фронт, не раз з таємними наказами, не раз і з пістолею… знаєте — ОУН!
— І з малою Марійкою! — не втерпіла Гаська.
— Це твоя бабуня Марійка! — промовила старенька. — Опісля життя на чужині — нелегке було…
Замовкла, поглянула на всіх, не проминула і мене. Усміхнулася:
— А тепер я щаслива, коли бачу вас біля себе. А ти, Семене, закарбуй собі в пам’яті те, що я не раз розповідаю. Твердим бути, вперто до мети йти, не зважаючи на…
— Час! — встрянув я.
Бабуня презирливо глянула на мене.
— Не вдавай дурного! Ти добре знаєш, про що хочу сказати!
Звернулася до Семена:
— Ти нагадуєш мені мого хлопця. Такий самий мовчазний і впертий. А часи не стали кращими. Ще далі наша далека батьківщина в неволі. І тепер, як колись, в’язниці, заслання, а разом з цим підпілля і небезпечна робота.
— Я з усім цим не маю нічого спільного, — дивлячися вбік, промовив Семен. — Я фізик, і більш нічого.
— Я тебе не питаю, тому не маєш причини відповідати! — відказала бабуня. — Я таких пізнаю на перший погляд!
— Яких? — поцікавилася Гаська.
— Тихо сиди, мала! — забурмотіла бабуня. — Я люблю ясні справи. Гаська часом кине слово-два про тебе, але щось залишається недоговорене. Ви всі щось ховаєте від мене. Наприклад, що ти взагалі робиш, Семене?
— Він фізик! — відповів я за Семена.
— Це я знаю, і знаю теж, що ти непотріб! — відповіла мені бабуня, і на такі слова щирої оцінки я з признанням притакнув головою.
— Я фізик, бабуню! — підтвердив Семен. — Моя ділянка — атоми і трохи міжпланетарні лети.
— І з цього можна жити?
— Декому можна. Мені ще ні. Але я маю невеличку фабрику, в іншій країні.
Семен говорив спокійно, але кожний відчував, що звірюється неохоче.
— В іншій країні? — здивувалася бабуня. — То чому ти живеш тут?
— Я часто виїжджаю туди, а фабрика наладнана так, що й без мене все в порядку.
— Таке не може бути! — різко відповіла бабуня. — Хто не доглядає свого господарства, скоро його втратить. Ну, але це не моя справа.
Вона встала:
— Вибачайте за мої слова, — виправдувалася, — але в мене такий уже характер!
Вона пристанула перед Гаською:
— Твого предка замучили москалі, твій прадід згинув у бою з ними. І я не була байдужою, виконувала те, що мені наказували командири підпілля. І я хотіла б бачити, що традиція боротьби живе в нашому роді. Твій батько, Гасько… ну, про присутніх не говорю, але ви, молоді, повинні пам’ятати, що боротьба за свободу — це найцінніше завдання людини!
— Святі слова, бабуню! — схвильовано заговорив Семен і замовк.
Гаська відірвала зір від журналу і пильно глянула на нього.
— Старі погляди! — поправився Семен, коли бабуня вийшла з кімнати. — Але не можна відмовити їм певного романтизму.
— Слова бабуні правдиві! — промовив інженер. — І нам слід включитися в боротьбу нашого народу.
Розклав руками:
— Тільки як?
Ніхто не відповів на цей запит. Навіть я мовчав.
— А я знаю! — заговорила Гаська.
— Чуєте, яку розумну доню маю? — повагом обізвався інженер.
Я злорадно захихикав.
2
Я стояв з Гаською перед цукернею і намовляв її зайти на каву.
— Тут найсмачніші тістечка, відомі на цілий світ! — захвалював я.
До нас підійшов Семен.
— Сьогодні від’їжджаю! — сказав. — І не знаю, коли повернуся. Може, напишу тобі кілька слів.
Сказав це до неї, а не до нас.
Гаська підійшла до нього і поклала долоню на його плече. Приємно дивитися на двох закоханих. Шкода, що я самотній. Боровся я героїчно, щоб позбутися цієї самотности, але нічого не вдіяв: для одних дівчат шкода було часу, а інші мною не цікавилися. І так минає час, але не роки рахуються в житті, а події і переживання.
— Куди їдеш? — спитала Гаська.
— Далеко, кілька тисяч кілометрів звідсіля.
Стояла близько нього з легко відкритими губками і голубила поглядом його постать. Він здавався мені тепер одним з давніх упістів або дивізійників, коли вони прощалися з дівчатами. Правда, не знаю нікого з тих часів з-перед більш півстоліття, але я виробив собі про них чітко окреслений погляд з історичних романів.
— Шкода, а то я відвідала б тебе. Або написала б листа. Хочеш?
Пестив пальцями її волосся.
— Хочу. Пиши на цю адресу.
Подав їй клаптик паперу з нашвидку накресленими рядками. Не глянувши, всунула його в кишеню штанів. Усміхнулася до нього:
— Бабуня нас не розуміє, правда?
— Бабуня нас розуміє. В її словах велика правда. Ми не можемо жити як ось ці!
Вказав рукою на юрбу, що викотилася з підземки і тепер зникала розбризками в дверях монументальних будинків. Попри нас спішили за своїми справами чужі, байдужі люди.
— Ми мусимо бути інші. Маємо інші завдання, величні і для цього світу небуденні. Інша справа, чи ми їх виконуємо як слід!
Стиснув її руку.
— Мушу йти, літак не ждатиме!
— Ходи зі мною! — звернувся до мене. — Погуторимо ще по дорозі.
Я глянув із смутком на Гаську.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «К7», після закриття браузера.