Читати книгу - "Діаманти Ківі-Ківі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Усе це пусте, хлоп'ята, — казав їм Тіль Брюггенсен, смакуючи свіцлерум. — Раджу вам одне: неодмінно укладіть з хазяїном договір про труну! Що це таке? А ось що. В договорі має бути зазначено: в разі передчасної смерті хазяїн ферми повинен відправити ваш труп в оцинкованій труні за свій рахунок на батьківщину. Тоді він подумає, чи посилати вас відразу в якесь найгірше тропічне пекло, де ви через півроку загинете від амебної дизентерії, тропічної малярії або більгарців[3]. Люб'язний експлуататор завжди дозволятиме вам відпочивати ополудні, що заощаджує сили і є найкращим засобом проти сонячного удару. Плата за транспортування трупа від Порт-Франкі до Антверпена коштує немало, більше, ніж хазяїн мусив би виплатити вам за рік служби. Тому вас, новачків у тропіках, старанніше оберігатимуть, поки ви акліматизуєтеся в Конго… Питаєте, чи уклав я договір про труну? Так я ж сам підприємець, хлоп'ята, і якщо зароблю досить, то подамся звідси живим, без труни. Тоді я поїду першим класом в Остенде чи Мідделькерке. О, якою приємною прохолодою повіває там вітер!
Окружний поліцейський комісар у Порт-Франкі не дозволив Брюггенсену і його негрові їхати далі. Він розпитав, який у них провіант, а також товари для обміну, і сказав, що треба найняти з десяток місцевих носильників, які супроводили б мисливців.
— У вас, здається, дитяче уявлення про тропічні ліси, пане Брюггенсен, — зверхньо і водночас поблажливо кинув він. — Ви вирушаєте на полювання, немов швейцарські стрільці в похід: з шматком хліба в ягдташі та пляшкою доброго женевера. Ні, так не вийде, пане Брюггенсен! Я ж відповідатиму, якщо хтось знову попаде в болото і стане здобиччю крокодилів або якщо доведеться витрачати чималі гроші на пошукову експедицію. Отже, або ви добудете спорядження за інструкцією, або повернетесь назад у Леокін!..
Та фламандцеві пощастило ухилитися від урядової опіки. Одного ранку він зник з порту разом з Баантумічо, який встиг заприятелювати у Порт-Франкі з своїми чорними братами, що служили тут поліцейськими та солдатами.
Висланий їм навздогін патруль, який мав привести втікачів назад, через десять днів ні з чим повернувся у Порт-Франкі.
«Джунглі дуже великі, Кассаї дуже широка, крокодили величезні, а стежка до Анголи заросла! — співали негри по дорозі додому. — Як ранковий туман у засуху, зник слід білої людини. Ніколи вже не прийде вона у Порт-Франкі, її поглинули джунглі та болота Ківі-Ківі!»
Негри — поетичний і співучий народ. Про все, що думають, вони розповідають в імпровізованих піснях.
ПОВЕРНЕННЯ З КІВІ-КІВІ
инуло десять місяців, і саме коли лили найбільші дощі, Тіль Брюггенсен зненацька з'явився у Порт-Франкі, обірваний і страшенно виснажений. Його підтримував Баантумічо, обличчя якого було сіре від утоми. Рушниці в них уже не було, а ніж-різак став схожий на клинок.
Коли комендант порту хотів подарувати фламандцеві замість його драних штанів нові, той хрипко вигукнув:
— О, це був би чудовий обмін, пане капітан! Навіть за сто тисяч бельг я не віддам цього лахміття. Зовнішній вигляд — ніщо, важливий зміст!
Купець Аслак бен Абдул, відомий як найскупіший лихвар, видав Брюггенсену позичково значну грошову суму, дехто казав: тисячу бельг готівкою. Крім того, Аслак бен Абдул купив для Брюггенсена нові сорочки, корковий шолом, легкі полотняні куртки і чоботи, а для
Баантумічо — одяг боя з блискучим червоним тарабушем[4], який носять слуги в будинках знаті.
— Вас це дивує, хлопці? — сміявся Тіль у барі. — Як бачите, працьовиті люди мають кредит… Чому ж мені не купити собі нових штанів? Б'юсь об заклад, що інших таких дорогих штанів, як оці мої драні, в цілому світі не знайти! Я не скину їх до самого Леокіна, а там продам, скажімо, за п'ятсот тисяч бельг! Ці штани ввійдуть в історію!
Другого дня, заплативши скажені гроші за окремі каюти для себе і негра, Брюггенсен першим пароплавом поплив з Баантумічо униз по Кассаї. Пасажири рідко бачили їх. Фламандець всю дорогу лежав: він був тяжко хворий на тропічну малярію, ковтав хінін, скільки могло витримати серце, і сам вливав собі ліки проти більгарціозу. Через десять днів він зійшов на берег у Леопольдвілі. У нього тремтіли коліна. Вірний негр дбайливо підтримував його.
Адміністратор готелю «Ройяль» здивовано закліпав очима, коли хворий у драних штанях почав вимагати окреме бунгало для себе й слуги.
— Щоденна плата п'ятдесят бельг! — поквапливо попередив він.
— Я не питаю про це! Знаю ваші лихварські ціни! — прохрипів Тіль. — Ось п'ятсот бельг наперед.
Коли портьє запитав про багаж, фламандець у відповідь тільки засміявся:
— У мене, чоловіче, все в кишенях, ось тут під лахміттям! Тут більше, ніж може вміститися в п'яти скринях. Ми вже якось влаштуємося. А тепер викличте сюди негайно пана Беніссона, так, шефа алмазної компанії Де Беерс у Леокіні. Скажіть йому, що Тіль Брюггенсен повернувся з Кассаї і має до нього важливу справу! А потім якнайшвидше запросіть лікаря Массіньї. Мене добряче скрутило.
Виходячи від хворого, лікар зустрів на веранді бунгало представників компанії Де Беерс.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Діаманти Ківі-Ківі», після закриття браузера.