Читати книгу - "Пригоди бджілки Майї"

Майя прокинулася, коли вже світало. Вона трішки замерзла під листком, де звечора знайшла собі притулок. Окрім того, вчорашня гонитва над полями дала про себе знати: усе тіло боліло і кожен рух давався важко. Майя міцно вхопилася за прожилку листка і затріпотіла своїми крильцятами, щоби вони стали знову гнучкими та пружними. Потім обтрусилися від пилюки, старанно розчесала своє біляве волоссячко та ретельно помила великі оченята. А вже тоді обережненько поповзла листочком до самого його краю і роззирнулася. Золоте сяйво вранішнього сонця мало не засліпило її! Листя довкола палало смарагдами!

«О світе, — подумала маленька бджілка, — який же ти прекрасний!»

Вона пригадала вчорашній день з усіма небезпечними та захоплюючими пригодами і твердо вирішила не повертатися до вулика. Звичайно ж, коли вона думала про Кассандру, її серце перелякано гепало у грудях, проте, — міркувала Майя, — стара бджола вряд чи зможе її відшукати… Та погодьтеся, усталене життя — не для жвавої Майї! Літати туди-сюди цілісінький день, носити до вулика мед чи робити віск… Вона хоче бути щасливою і вільною, вона хоче насолоджуватися життям! Хай там як, вона подолає усі труднощі!

Ось такою легковажною була маленька Майя, бо й гадки не мала, що на неї чекає в майбутньому. Та ось ген-ген удалині щось запашіло на сонці… Майя схвильовано спостерігала за тим палахкотінням. Крім того, вона відчула, що добряче зголодніла. Голод і хвилювання додали їй снаги, отож вона, тоненько та весело забринівши, вигулькнула зі своєї схованки. Цього разу Майя летіла спокійно та розмірено, прямуючи просто до червоного сяйва, яке виявилося вабливою квіткою. Коли бджілка підлетіла ближче, то відчула такий одурманюючий солодкий аромат, від якого аж паморочилося у голові! Тому зробити посадку вартувало чималих зусиль… Бджілка приземлилася на випуклу пелюстку квітки і міцно за неї вхопилася. Цього було досить, щоби назустріч Майї викотилася блискуча срібна куля, завбільшки із саму бджілку! Вона іскристо мерехтіла та переливалася усіма барвами веселки! Майя страшенно перелякалася, хоча водночас така краса її зачарувала. Кришталева кулька прокотилася повз Майю, ковзнула далі, далі, до краю пелюстки, зависла там, а потім зірвалася — і полетіла в траву.

Майя аж писнула з переляку, коли побачила, що гарнезна кулька, упавши додолу, луснула та розсипалася на безліч дрібнесеньких перлинок… Вони заблищали у траві, потекли манюніми крапельками по стеблах і заіскрилися, неначе справжні діаманти. Майя зрозуміла: срібна куля — це велика краплина води, яка утворилася з нічної вологи та осіла на внутрішніх стінках квіткової чаші. Майя повернулася до червоної квітки і побачила… жука! Його надкрилки були коричневого кольору, а груди захищені чорним панциром. Жук був дещо меншим за Майю, він спокійно сидів біля входу до квітки і серйозно, проте, зовсім не вороже, дивився на бджілку. Майя ввічливо привіталася. «Ця куля належала вам?» — запитала вона. Та коли жук навіть і не муркнув у відповідь, то бджілка додала, вибачаючись: «Мені дуже шкода, це я ненароком струсила її додолу».

«Це ви про краплину роси? — озвався нарешті жук і пихато посміхнувся. — Не хвилюйтеся! Я вже напився, а моя дружина взагалі не п’є води, бо в неї щось там з нирками. А що ви тут робите?»

— Яка чудова квітка! — вигукнула Майя, проігнорувавши запитання жука. — Будьте такі ласкаві, скажіть, як вона називається?

Мала пригадала поради Кассандри, тому зі шкіри пнулася, аби виглядати дуже ввічливою.

— О, бачу, ви ще зовсім маленька й дурненька! — пхикнув він і не вельми ґречно розреготався з невігластва Майї. Було в цього жука щось таке, що Майї видалося вульгарним, бо, треба сказати, бджоли — не лише надзвичайно освічені, а й дуже культурні істоти. Проте жук мав добре серце, бо помітивши, що щічки у бджілки запашіли від сорому, він став терплячішим.

«Ця квітка називається троянда, — добродушно пояснив він. — Аби ви знали, ми поселилися в ній чотири дні тому, і лише завдяки нашому догляду вона так пишно розквітла. Не хочете підійти ближче?»

Майя завагалася, та врешті подолала страх і підступила на кілька кроків. Жук відгорнув набік світлий листочок, який був у його помешканні замість дверей, і вони разом увійшли до вузької вітальні з ароматними стінами яскраво-червоного кольору.

«У вас тут дуже чарівно, — зробила комплімент господареві Майя, яка справді була у захваті від помешкання. — А запах! Він просто заворожує!»

Жук зрадів, що бджолі сподобалося його житло. «А таки треба розумітися, яку домівку обирати, — задоволено прогудів він. — Скажи мені, де ти живеш, і я скажу, хто ти, — так твердить стародавнє прислів’я. А ви меду, часом, не бажаєте?»

— Ох, — аж стрепенулася голодна Майя, — це було би так мило з вашого боку…

Жук кивнув і зник за однією з численних стін. Майя захоплено роззиралася довкола. Бджілка терлася щічками до ніжних багряних запон, які звисали згори, гладила їх долоньками, глибоко вдихала чудовий аромат, і ніяк не могла натішитися, що потрапила у таку красиву хатку. Яка ж це насолода — жити на білому світі, думала вона. Хіба можна порівняти цей духмяний багатоповерховий будиночок з тим, у якому живемо та працюємо ми, бджоли? Тут вже одна тиша чого тільки варта! Вона просто дивовижна…

Несподівано Майя почула через стіни хатинки, що жук почав голосно сваритися. Він схвильовано та сердито дзижчав, і Майї здалося, що він грубо штовхає когось поперед себе. Крім того, мала почула чийсь тоненький ображений голосочок: «Ну звичайно, оскільки я сама, то ви можете собі багато чого дозволити! Та зачекайте, я приведу сюди своїх друзів! Та ви просто нахаба і грубіян! Гаразд, я піду. Та вам це просто так не минеться, запам’ятайте мої слова».

Майя страшенно злякалася цього злого та різкого голосу. Потім вона почула, як хтось поспішив геть. Господар повернувся в кімнату і похмуро кинув на підлогу грудочку меду. «Це просто нечувано, — бурчав собі