read-books.club » Сучасна проза » Лемберг. Під знаменами сонця 📚 - Українською

Читати книгу - "Лемберг. Під знаменами сонця"

149
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Лемберг. Під знаменами сонця" автора Ганна Хома. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 3 4 ... 100
Перейти на сторінку:
вважаєш, примадонною італійської опери? Званий раут у вдови Агенора Голуховського, раут, від якого неможливо відмовитися, — «перепрошую, але дідич Накваші заслаб»; полювання з марша́лком[9] і його хортами, — молодий пан, бачте, не зможе взяти участь, бо має наглу справу. А баль у намісництві, куди потрапляють тільки вибрані, щовівторковий баль, після якого запрошені стають членами вищого товариства, — до речі, наступного вівторка запрошення вже не прийшло! — чому пан не поїхав? Бо мусив сидіти у своєму палаці і в носі длубатися! Ні, щоб гонорово сісти в карету, шмагнути коней так, щоб аж піна летіла, із шиком вилізти з карети, наїстися і напитися на дурняка, перекинутися в карти з поважними людьми, ушкварити кадрилю з солоденькими панянками, попутно відбиваючись від надокучливих удовиць та привидів їхніх надокучливих чоловіків, котрі за життя так часто пленталися під нашими ногами…

Я ще довго міг би провадити в цьому ж дусі, — пробиває мене інколи на словесність, як ринву після прочистки, — якби Януш у відчаї не замахав у мій бік рукою. Іншою він тримався за живіт. А що я такого сказав? Просто розлютився.

— С… скажи м… мені, звідки то все… ох, не можу… звідки курка то все може знати?

— От хай вона тобі і скаже, — буркнув я, повертаючись у свій звичний стан маломовності і невдоволеності світом.

— Ой, Мар’яне, ти коли-небудь мене вб’єш, — ледве вимовив Ян, утираючи сльози.

І то правда.

Але вголос я сказав зовсім інше.

— Оцей опікун, між іншим, терпів твої вибрики довше за всіх, — заявив, ніби мав право щось заявляти йому. — А ти розправився з ним без найменшого докору сумління, — осудив, ніби мав право судити його. Включно з його сумлінням.

Ян, далі тримаючись за живіт, поплентався до віконної ніші, звідки я цілий вечір недобре зиркав на світлицю, — найрозкішнішу світлицю з усіх, які будь-коли бачив. Правду мовити, небагато я бачив світлиць. Усе буди та халупи на очі потрапляли…

А майбутній законний власник цієї світлиці, він же дідич усього маєтку Губицьких, у чийому кричущому багатстві я три тижні топився, як шкварка у смальці, узяв і радісно плеснув мене по плечу.

— Але ж ти все ще зі мною, Мар’яне! А справжні друзі пізнаються у справжніх бідах.

Для тих, хто не зрозумів, — це він про мене.

— А панянка Ева? — витяг я останню карту з рукава. До туза їй бракувало не мало не багато — тринадцять очок. Перстеник зрадливо блиснув на чорному фортепіано.

Не те щоб я був зовсім байдужий до принад цієї панянки. Просто чомусь кожного разу при згадці про неї перед моїми очима виростав майже середньовічний замок її батечка, який дістанеться в посаг чоловікові панни, й у якому я не відмовився б погуляти хоч із годинку десь під ранок, коли вся сторожа спить найміцнішим зі своїх снів… А той, хто мав би стати невдовзі отим самим законним чоловіком, бере і виганяє її зі свого дому. Разом із батечком, принадами і майбутнім посагом!

А ви питаєте, чому я стою тут і стиха звірію?!

— А що Ева? — він подивився слідом за мною у вікно тужливим поглядом в’язня-смертника. Коні виглядали так само гоноровими, як хазяї, і вивозили бричку за ворота, показуючи нам свої дупи, мов недосяжний тепер палац Бохенських… — Бачив, як закопилила губки? Думала, побіжу за нею, на коліна впаду, проситиму, щоб повернулася… Раніше побіг би. А тепер… Не хочу нікого бачити, не хочу, щоб мене хтось бачив, нічого не хочу… Змінився я настільки, що сам себе не впізнаю.

Ага. І я змінився. А тепер стовбичу тут і гадаю, як би знову змінитися так, щоб упізнати себе колишнього.

— Не треба мені з’являтися з тобою на людях, от і все, — почав я.

Та й не тільки на людях. Наодинці з тобою мені теж не можна знаходитися. Здоров’ю шкодить.

— Цураються твої знайомі мене, як чуми, — одним махом перехилив я водицю з келиха до горла. — Послав би ти мене вівці пасти, чи що…

Казала бабуся онучку: не пий водиці в розкішних світлицях — осликом станеш. Не послухався онучок, випив.

Обпалило, залишивши по собі присмак трунку.

А Ян, звично пропускаючи мої слова повз вуха, тримав руку на моєму плечі і вдивлявся у вікно.

Такий собі рудоволосий пуцьвірінок із ластовинням і пушком під носом та на підборідді. З таких пуцьвірінків зазвичай виростають здобні пухкенькі рожевощокі мамині пестунчики. Якщо спершу їх не змусять умитися кров’ю. Ось тоді вони дорослішають. І стають дикими. І вважають, що їм дозволено тримати руку у вас на плечі і несамовито вдивлятися у вікно. Руку з глибокими слідами від мотузок на зап’ястку…

— Якщо і ти мене зараз залишиш, Мар’яне…

Я смикнувся — і білу, делікатну, занадто тонку для штивного манжета кисть моментально звіяло з нагрітого місця. Плече як-не-як моє.

— Якщо пан не має чим зайнятися, окрім споглядання місяченька і зірочок, то я з дозволу пана піду пошукаю собі цікавіше заняття.

Він усміхнувся і запитав.

— І що ти збираєшся робити, мій роботящий друже?

Я безстрашно поставив ногу на килим з довжелезною шерстю і, як належить вовку, огризнувся:

— Для початку спалю твій палац.

Він засміявся. Не повірив.

2
1 2 3 4 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лемберг. Під знаменами сонця», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лемберг. Під знаменами сонця"