Читати книгу - "Теорія права і держави: Підручник."

основи їхнього пізнавального використання.

Структура методології теорії права і держави

Структурні Характеристики елементи методології Загальний Загальний підхід ще називають філософським, оскільки він переважає. Однак крім загальних засобів філософського і напівнаукового плану в теорію права і держави залучаються загальні засоби інших наук (політології, соціології, кібернетики, інформатики й ін.), що позначають принципову загальну орієнтацію наукового пізнання, його ракурс, аспект. Підхід не нормує саме пізнання, як це робить метод, проте задає відповідну програму його методологічного забезпечення (антропологічний, аксіологічний, матеріальний, системний, соціокультурний, синергетичний, функціонально-інструментальний, інформаційний, комунікативний, феноменологічний, герменевтичний та ін.). підхід Принцип Принцип, як і загальний підхід, є ширшим за метод, слугує загальноприйнятою нормою-ідеєю професійного правового мислення найвищого авторитету і виступає основною засадою здійснення пізнання саме за такими, а не за іншими законами, тобто за законами зв'язку єдності, сполучення, системності відповідних способів пізнання між собою (принцип єдності логічного й історичного, емпіричного і теоретичного, конкретного й абстрактного та ін.). своєю незаперечністю принципи покликані забезпечити концептуальність дослідження. Кожний з загальних підходів реалізується на основі своїх принципів. Метод Метод є комплексом конкретних засобів і способів пізнання закономірностей виникнення, системного структурування та функціонування права і держави. Тут засоби виступають як інструмент; знаряддя дії - від системи і комбінації використовуваних засобів (емпіричних і теоретичних), а також способів їх сполучення залежить спрямованість і рівень пізнавальної діяльності. Способи пізнання є системою логічних прийомів, що допомагають досягти певних результатів (дедукція, індукція, аналіз і синтез, узагальнення, сходження від абстрактного до конкретного і навпаки тощо) та задають метод, який має відповідати об’єкту дослідження, рівню пізнання і бути теоретично обґрунтованим. § 4. Загальні підходи і принципи, застосовувані в теорії права і держави

Теорія права і держави не обмежується власними (спеціальними) методами, а виходить за їх межі, залучає до дослідження загальні підходи, які виражають зв’язок із суспільною практикою, з іншими науками (філософією, соціологією, економічною теорією тощо), задіюють їхні можливості. Завдяки освоєнню елементів методів інших наук, так званій міждисциплінарній «методологічній» трансляції, відбувається оновлення, удосконалення методів теорії права і держави за рахунок освоєння елементів методів інших наук. Проте залучення загальних дослідницьких підходів як результату методологічної трансляції між юридичними й іншими науками не є механічним і безмежним: перш ніж елементи методів інших наук набувають статусу загальних дослідницьких підходів у теорії права і держави, вони мають бути адаптовані (пристосовані) і творчо переосмислені. Загальні дослідницькі підходи визначають фронтальну стратегію. дослідження, актуалізуються цілями і завданнями конкретних проблем, що виникають у межах теорії права і держави, коли виявляється недостатність її власних методів, але не підмінюють їх собою. Більшість загальних підходів виникає в результаті «методологічної трансляції» між філософією й теорією держави і права. Як правило, значущими серед них є загально-світоглядні (філософські) підходи, але не можна применшувати вагомості й інших підходів.

Розглянемо деякі загальні підходи, що використовуються в теорії права і держави,- філософські та суспільно-наукові. Філософські підходи:

• матеріалістичний - ґрунтується на категорії економічного базису, якою пояснюється розвиток держави і права як його надбудови (К. Маркс, Ф. Енгельс);

• метафізичний - полягає у вивченні праводержавних явищ і процесів у статиці, і «зсередини», в усуненні будь-якого впливу на них (Г. Кельзен);

• синергетичний - передбачає самоорганізацію через постійну зміну хаосу і порядку у складних соціальних системах (право, громадянське суспільство, правова система тощо); поряд із закономірними причинно-наслідковими зв’язками враховує випадкові зв’язки, що виникають у процесі самоорганізації різних систем, їх взаємодії з «навколишнім середовищем»;

• системний - передбачає розгляд праводержавного об’єкта як складного, різнобічного, багатоякісного явища, що складається з елементів і зв’язків між ними, котрі утворюють його незмінну структуру і забезпечують його цілісність (кожну конкретну науку, діяльність, об’єкт можна розглядати як певну систему, що має множину взаємопов’язаних елементів, компонентів, підсистем, визначені функції, цілі, склад, структуру);

• аксіологічний (ідеологічний) - спирається на ідеї, цінності і дає можливість з’ясувати якості та властивості праводержав- них явищ і процесів, здатних задовольнити потреби окремої особи і певного суспільства, а також ідеї та спонукання у вигляді норми й ідеалу; створює такі ідеї і цінності, які можуть наказати перейти до дій;

• феноменологічний - ґрунтується на перинному досвіді, досвіді пізнавальної свідомості; на чистих нормативних структурах, що підкоряють собі людську свідомість і діяльність, а не на пізнанні форм реальної поведінки людей; акцентує увагу на принципі суб’єктивності, прагне описати фундаментальні феномени свідомості і самосвідомості; показати, як вони за посередництвом соціальних відносин конструюються в загальні норми (правила), в межах яких людина реалізує належну їй свободу; уявляє право (як і будь-яке явище) таким, що дається через свідомість, яка занурена у безліч життєвих зв’язків і