Читати книгу - ""Панургове стадо""

Кажучи це, Араканцев перегортав гагенбеківський каталог, з задоволенням розглядаючи чудово зроблені кольорові фотографії тварин.

Мелькали то бридкий крокодил, то смугастий мешканець джунглів — тигр, зажурений вологодський ведмедик, добродушний слон, барвисті різноколірні папуги.

— Так, він тут, — відповіла дівчина, — приїхав до тата у справі.

— Ого! — здивовано звів брови Араканцев. — Полковник Батьянов працює для чорного інтернаціоналу? Я чув, що Григорій Миколайович, вийшовши у відставку, знов почав працювати в своїй галузі як інженер-механік, але щоб він погодився співробітничати з Пфейфером — цього я не чекав!..

— Андрію! — докірливо промовила Доллі. — Що ти кажеш? Співробітництво не служба.

Араканцев, не підводячи очей і вдаючи, що розглядає в каталозі корабель пустині — білосніжного дромадера, різко відповів:

— Не служба! А на мій погляд, не інакше: Пфейфер — хазяїн, а його високоблагородіє полковник Батьянов — слуга. Мені здається, коли в житті твого батька настане скрутний момент, Пфейфер купить його цілком і назавжди з усіма потрухами! — закінчив Араканцев і, злякавшись свого майже ворожого тону, квапливо перегорнув сторінку каталога, замінивши дромадера зразком гордої краси — круглооким беркутом.

Доллі мовчала, неуважливо перебираючи намисто. Розгублений Араканцев швидко гортав каталог. Добравшись до флегматичного пінгвіна, почав розглядати його з перебільшеною цікавістю.

— У тебе є підстава говорити так, — тихо промовила Доллі. Видно було, як важко давалося дівчині кожне слово. — Ти ж знаєш прокляту, невигойну пристрасть батька!

— Карти? — швидко спитав Араканцев. — Так, знаю! За зеленим столом він буквально сам не свій. Ну, якщо Пфейфер дізнався про цю слабість Григорія Миколайовича, то…

Араканцев різко обірвав фразу. Спіймавши важке зітхання Доллі, захвилювався і знову повернувся до каталога. Пролетів розділ птахів, плазунів, чотириногих і ввірвався в розділ чотирируких.

А Доллі знову мовчала, опустивши голову. На обличчі Араканцева відбився відчай, а пальці його перегортали сторінки розділу приматів, людиноподібних мавп.

— Що це таке?!

Вигук Араканцева примусив Доллі підвести голову. Вона побачила на сторінці каталога страхітливу морду горили. І одразу ж Араканцев захлопнув книжку.

— Скажи, Доллі, - дивно тремтячим від стримуваного почуття голосом почав Андрій, — навіщо ви у віллі держите орангутанга? Це небезпечна гра.

— Гамількар небезпечний? — з усмішкою спитала дівчина. — Навпаки, завдяки йому ми почуваємо себе з цілковитій безпеці. Восени, коли закінчується курортний сезон, тут буває страшнувато. Тиняються якісь підозрілі типи. А з Гамількаром ми наче за кам’яною стіною. Він так любить мене і тата! Гамількар уже два роки живе в нас. Його подарував батькові Пфейфер для якихось дослідів. Фантазія багатія! Гамількар навіть допомагає мені в господарстві. Ми вважаємо, що в нас два слуги: черкес Абдул-Земіль і Гамількар. Але Абдул більше шофер, ніж слуга, а Гамі, як ми його називаємо, миє підлогу, прибирає постіль, рубає і носить дрова, відкупорює пляшки. О, коли б ти бачив, з якою комічною поважністю виконує він свої обов’язки! О, Гамі серце! — збуджено вигукнула дівчина. — А крім того, він допомагає батькові в його дослідах.

— Орангутанг допомагає інженерові-механіку? — приховуючи під безтурботним сміхом настороженість, запитав Араканцев. — Це цікаво! Розкажи, в чому ж полягає допомога мавпи?

— Подробиць я не знаю, тато тримає це в секреті. Знаю тільки, що він проводить зараз безліч складних дослідів у галузі механізації виробництва. Його чергова idee fixe — таке удосконалення, спрощення виробництва, при якому була б майже не потрібна праця людини. Він якось сказав мені, що, коли Гамількар замінить біля конвеєра людину, тоді тато задовольниться, бо можна буде посилати на фабрики навіть недоумкуватих, ідіотів і божевільних. Тому Гамількар під наглядом тата часто стовбичить біля конвеєра, щось згвинчує, розгвинчує, а що саме — не знаю! Але чому ти про це питаєш?

— Ось чому, — знову розкрив каталог Араканцев. І Доллі знову побачила страшну морду горили. — Читай. Gorilla gina!.. Простіше кажучи, горила! А тепер дивись напис олівцем: «Погано переносять наш клімат, швидко вмирають від сухот, але все ж для досліду виписати сто екз.».

— Та це ж рука Пфейфера! — вигукнула зацікавлена Доллі. — Але навіщо йому стільки мавп?

— Товстий Фрідріх знайде діло і для горил. Пустить їх по Берліну і Гамбургу з рекламами виробів своєї промисловості. Фурор! Але дивись далі. Pithecus jatyrus… Оранги, родичі твого Гамількара. І знову напис олівцем тією ж рукою: «Ці міцніші. Завезти двісті».

— Нічого не розумію! — сказала Доллі.

— Далі, дивись далі! Troglodytes niger!.. Це шимпанзе. Тут, крім знака питання, нічого. А ось нижче: Troglodytes tschego!.. Ці, видно, більше сподобалися Пфейферу. Він пише: «За довідками, шимпанзе-чого відзначаються великим розміром — вони майже завбільшки, як горили, — чималою силою і витривалістю. Виписати півтораста шимпанзе-чого». Потім поверх — напис червоним олівцем: «Не забудь — краще самців: вони витриваліші. Самок якнайменше». А внизу чорнилом: «Довідатись у Гагенбека, скільки приблизно коштуватиме спіймання і перевозка з Суматри, Борнео, з Верхньої і Нижньої Гвіней усієї партії». Видно, всі ці написи зроблені в різний час. Але що все це значить? — закінчив запитанням Араканцев, кидаючи каталог на пісок.

— Не знаю. Шарада якась, — промовила Доллі, підводячись. — Андрію, мені пора. Я піду.

— Уже? — схопився Андрій. — Доллі, вибач мені. Я, здається, наговорив зайвого. Але повір, тільки бажання…