Читати книгу - "Дев’ять кроків назустріч вітру"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Слухай… — почав Бенедикт. — Я дзвоню тобі, щоб попрощатись.
Кілька секунд на іншому кінці слухавки не чулося нічого, окрім важкого дихання.
— Ти… Ти зробив це… — після паузи промовив Артем.
— Я зробив це.
— Чому ти мені не сказав заздалегідь? Ми змогли б попрощатись особисто.
— Вибач, я не хотів тебе турбувати. Це сталося спонтанно. Я зрозумів, що втрачаю час; що пора.
— Ого, Бенедикте…Я не знаю, що сказати… Ти хотів цього…. Вітаю тебе… — говорив друг. — Сподіваюсь, це того варте.
— Варте.
— Ну що ж… Усього тобі доброго, друже. Живи кожним днем.
— І ти, — промовив Бенедикт і усміхнувся. — Сподіваюсь, іще побачимось.
— Не сумніваюсь.
Телефонна розмова закінчилась. Бенедикт вийняв сім-карту, розламав її надвоє і викинув у маленький смітничок біля вікна потяга, за яким виднівся світ.
Це було востаннє, коли Бенедикт спілкувався з Артемом. Життя двох юнаків більше не перетинались. Але у серцях одне одного вони назавжди залишаться хорошими друзями.
Проте найголовнішим у цьому всьому було те, що Бенедикт Крех по-справжньому був щасливий. Уперше за довгий час.
Він поглянув на людей у вагоні і замислився про їхні долі. Тобто якими вони можуть бути. Чи є в тому вагоні ще хтось, хто так само, за власним бажанням, залишив усе?
Чи відчували ви запах планети? А чи бачили, як зірки мерехтять? Чи як птахи скидають тенета І з дому на чужину летять? Картина надзвичайно красива І може навчити всіх нас, Що кожна мить некваплива, Коли ми не усвідомлюєм час. Коли пропускаємо дні, Весь час виглядаючи завтра, Тоді ми направду чудні, Й птахами буть ми не варті. Під кінець розкажу вам секрета, Щоб прагнень до зміни додать, Птахи скидають тенета І з дому додому летять!Саме такі рядки написав Бенедикт ранком у цьому поїзді. Літери виходили кривими, бо потяг час від часу трясло. Але головне — зовсім не літери, а слова, в які вони виливаються. І сенс тих слів.
А сенс був дуже простий — хлопець був щасливий, що покинув своє місто. Що розпочне нове життя. Він житиме кожним днем, кожною хвилиною, кожною миттю. Він знайде новий дім і насолоджуватиметься його красою скільки заманеться. А найголовніше — як заманеться.
Пані Ярина Джусь була власницею старенького пансіонату в найбіднішому районі
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дев’ять кроків назустріч вітру», після закриття браузера.
