Читати книгу - "Карпатський капкан"

Раптом різко розчинилися двері, до зали влетіла білява жінка років тридцяти в білій сукні, із золотавими квіточками в зачісці, в мереживних рукавичках, у кавалерійських чоботах з крагами та золоченими шпорами; в руках гарячково вигравав новенький чорний хлист. Весь відділ, здивований несподіваним видовищем, затих, і зацікавлено зосередив погляди на візитерці. Вона рвучко зупинилася перед сержантом. Той відірвався від телефону й ошелешено скрикнув:

— Міс, хто ви і як сюди потрапили?!

Жінка роздратовано закотила очі, вийняла із декольте посвідчення й тицьнула йому під носа. Сержант зірвався з місця, виструнчився:

— Вибачте, міс! Я вас не впізнав!

— Мені потрібно поспілкуватися з лейтенантом Хадсоном.

— Зараз доповім! — схопив телефонну трубку внутрішнього зв’язку. — Сер, до вас майор SIS Хелен Сміт… Слухаю, сер! — до гості, рапортуючи: — Міс, прошу заходити, лейтенант Хадсон чекає на вас!

Майор Сміт дещо роздратовано зиркнула на сержанта, стримуючись, злегка вдарила хлистом по чоботу, заховала посвідчення в пазуху й коротко кинула:

— Дякую, сержанте. Моя порада: будьте уважнішим до свого начальства, — і рвучко увійшла до кабінету Хадсона. Грюкнули двері.

— Уважним? У цьому бардаку? — втомлено пробубонів під носа сержант і сів у крісло. — Тебе б на моє місце, крихітко… Квіточки у волоссі стояли б сторч, як улітку на лісовій галявині, — повернувся обличчям до дівчат у черзі. — Але хіба наша міс майор щось знає про квіточки? Що фурія може знати про них?

Дівчата стримано розсміялися, прикриваючи усмішки теками.

Лейтенант Хадсон виструнчився, як тільки Хелен увійшла в кабінет.

— Не сподівався побачити вас у цивільному, міс майор! — промовив лейтенант, на що Хелен пояснила:

— У сина перше причастя, не встигла переодягнутися. Що у вас сталося?

— Із Росії надійшло повідомлення шифром, яким ми не користуємося із сорок другого року.

— Ви нічого не сплутали?

— Ні. Перевірили тричі, — узяв у руки записку, прочитав: — «Карпати. Арій. Три нулі. Канал Яблуко».

Хелен важко опустилася в крісло.

— Неймовірно. Цього просто не може бути! Ось що… Завтра о п’ятій вечора Арій знову вийде в ефір. Шифрограму — одразу до мене, — й, рвучко зірвавшись з крісла, вийшла з кабінету.

Лейтенант перебіг очима записку, непевно знизав плечима, підняв трубку й доповів:

— …Сер, Арій вийшов на зв’язок внутрішнім шифром. Майор Сміт вирішила, що завтра він теж вийде на зв’язок, і наказала наступну шифрограму передати їй. Але ж, згідно інструкції… Слухаюсь, сер! Передам!

Хелен вийшла на подвір’я Блетчлі-парку. Вона радісно посміхалася, на хвилинку навіть підставила обличчя під останні літні промені сонця. Біля під’їзду її очікував молоденький солдат, що тримав за вудила розпашілого жеребця чорної масті. Кінь нетерпляче почав перебирати ногами, як тільки побачив хазяйку. Вояк з острахом косився на жеребця, сподіваючись, що той не вирветься в нього з рук і не брикне задніми копитами або не вкусить, водночас намагаючись виструнчуватися перед Хелен, як це приписує устав. Майор відібрала повід у вояка.

— Спасибі, рядовий, — сказала зі смішком. — Вас чекає блискуча кар’єра. Цей звір, — поплескала коня по шиї, — покалічив не одного коновода. Тож у вас щаслива доля, — і, вхопившись за луку сідла, по-ковбойськи заскочила на коня.

— Радий, міс, що візит на роботу поліпшив ваш настрій, — відрапортував солдат.

Вона ж, гарцюючи на коні, з ніг до голови озирнула вояка, знову посміхнулася й відповіла:

— Беріть з мене приклад, юначе. Робота іноді приносить цікаві сюрпризи, навіть мені, тій, кого ви прозвали Фурією! — і дала коневі шенкелів. Кінь якусь мить гарячково перебирав ногами, а потім рвонув ускач. Підкови ритмічно зацокотіли по бруківці, вибиваючи іскри.

Солдат козирнув услід і полегшено пробубонів: «І Фурією, і Гарпією, міс майор, і навіть Мегерою. Хоча на останнє прізвисько раніше я був незгоден… Після рандеву з вашим жеребцем, міс майор, ви таки Мегера».

Москва, Кремль. 1946 рік, 2 вересня,

кабінет Сталіна,

2:00 за московським часом.

У кабінеті було по-домашньому м’яке освітлення. Найяскравіше горів