Читати книгу - "2586 кроків"

-- Опій, -- здивувався Даніельсен.

-- Laudanum, -- пояснив йому Гансен.

-- Сподіваюся, Ви отримали мій рекомендаційний лист від Петербурзького Лікарського Товариства? – запитав Скужевський.

-- Звичайно. Дуже радий Вас тут бачити. Обмін досвідом піде Вам обом на користь, – показав він на Гансена.

-- Агонія? – поцікавився Павел, поглянувши на пацієнта.

-- Так. Винятково неприємний випадок. Шість місяців і смерть. Протягне максимум до ранку. Погляньте на рани після виразок.

-- Побіліли і частково затяглися? – перепитав. – Мені знайомі ці симптоми. Означають, що кінець вже близько…

-- Потрібно буде провести розтин, -- додав Гансен. – Не часто трапляється, що проказа розвивається всередині. Гадаю, що в цьому випадку були пошкоджені нирки і печінка. Зверніть увагу на плями на обличчі та руках.

Скужевський кивнув головою, беручи діагноз до уваги. Несподівано хворий відкрив очі і поглянув на нього. В нього був спантеличений погляд.

-- Знайдіть його і вбийте, -- сказав він чітко, а потім його погляд потух наче задута свічка. Здавалося, що його обличчя запало, м'язи ослабли, дивна гримаса , що викривляла досі один кут рота, зникла. Щелепа повільно опустилася. Доктор Гансен закрив померлому очі.

-- Він відчував біль? – запитав Скужевський, виймаючи маленький блокнот.

-- Так. Але втратив чуття у вражених органах. Проказа завжди спочатку атакує нервову систему. Йдіть спати, розтин зробимо завтра.

Поляк повернувся в свою кімнату. Старанно помив руки і волосся, але не міг позбутися нав’язливої думки, що хвороба назавжди причепилася до його шкіри. Він знав, що ризик заразитися мінімальний, але не міг опанувати страх. Йдучи спати, знову зауважив темну постать на тротуарі на другому боці вулиці. Він закрив очі, щоб прогнати оману. Коли знов відкрив їх, то побачив тільки сніг, який вітер гнав по бруківці.

-- Бісові привиди, -- пробурмотів він.

***

Пізній зимовий ранок відігнав нічні примари. Скужевський став в дверях і глибоко вдихнув, поглинаючи морозне повітря. З другого боку вулиці місцевість піднімалася вверх, доходячи до лісу. Над містом здіймався гранітний масив. На подвір'ї панував порядок. Тільки в кутку під стіною лежала ще одна довгаста фігура. Сіре полотно було вкрите темними плямами; коли його несли – просочилася кров. Поверхня матеріалу вже вкрилася інеєм.

Лікар вирушив перед себе стежкою посипаною попелом і зайшов до будинку. Невеликі сіни, вимощені кам'яними плитами. Кілька дверей. Куди постукати? Він почув відлуння кроків. Повернувся і побачив, як Армауер спускається сходами.

-- Вітаю, бачу, що Ви вже встали?

-- Перепрошую, здається я переспав…

-- Та нічого. Після такої подорожі потрібен відпочинок… Ми з Даніельсеном зранку зробили розтин.

-- Який результат?

-- Фактично, нетиповий інфільтрат в печінці. Ми помістили проби в спирт, пізніше оглянемо їх в спокійній обстановці. А поки що запрошую, -- Гансен штовхнув солідні, дубові двері, споряджені парою залізних засувів.

Вони зайшли у велике, висотою в два поверхи приміщення. Справа ряд дверей вів до невеликих кімнаток. Хворі блукали попри стіни, кілька сиділо біля столу, читали або слухали старшу жінку, яка читала Біблію. Зал оточувала невеличка галерея, з якої можна було піднятися в кімнати на другому поверсі.

-- Зараз в нас вісімдесят пацієнтів, -- сказав господар. – Частина з них вже не в стані рухатися; їх ми помістили знизу. Крім нас, ними займаються ще п’ять осіб персоналу.

-- І цього досить?

-- Найбільше проблем у нас з частою зміною пов'язок. Ми намагаємось надати пацієнтам хоча б мінімальних розваг , необхідних щоб боротися з апатією, але більшість з них неграмотні.

Хворі, почувши голоси біля входу, повільно повернули голови і скорботно дивилися на лікарів. Скужевський мимоволі здригнувся, побачивши нарости, здуття і рани на їхніх обличчях. Гансен вивів його в сіни.

-- Важко звикнути, -- зітхнув. – Хоча для мене значно гірше усвідомлювати, що фактично вони вже мертві. Ходять, думають, але , так насправді, їх вже немає. – Клацнув пальцями. – Від початку існування цього лепрозорію проводяться досліди різних ліків…

-- Все безрезультатно?

-- Ми не втрачаємо надії.

Вони перейшли до невеличкої лабораторії. Доктор Даніельсон сидів біля мікроскопа і задумливо дивився в окуляр.

-- Які результати гістопатології? -- запитав Армауер.

Старий лікар повільно похитав головою. Замінив скло з препаратом на інше. Записав спостереження в зошит.

-- Вони повсюди. В нирках, в печінці. Кишечник практично чистий. Ви були праві; хвороба атакувала зсередини.

- Ви могли б ввести мене в курс справи? – сказав Скужевський.

-- Звичайно, -- усміхнувся Даніельсон. – Пацієнт, що помер вночі, мав один з різновидів…

-- Немає жодних різновидів, -- запротестував Гансен. – Це все викликано тими самими бактеріями.

Дідок кивнув головою, з неохотою визнаючи, що той має рацію.

-- Він страждав від порівняно рідкісної форми прокази. Переважно ми маємо справу з повномасштабною проказою. На тілі хворого з'являються ділянки шкіри невразливої на біль, утворюються нарости, пухлини, потім рани, що не гояться. А інколи хвороба атакує зсередини…

З невеликої шафи він вийняв банку з ниркою зануреною в легко пожовтілому спирті.

-- Зверніть, будь-ласка, увагу. Проказа проникла на цей орган, просуваючись по нервових волокнах. Тканина частково розклалася. Переважно проказа точить людину кілька місяців, а потім несподівано, протягом кількох тижнів, з'являється назовні, даючи повномасштабну форму захворювання. Так як спочатку вражаються нерви, пацієнт, переважно, не відчуває болю…

-- Вчора…

-- Як я вже казав, з