Читати книгу - "За двома зайцями"

Голохвостий. На! Мо­же, чи не угод­но ще ко­му? Ци­гар­ка пер­вий сорт!

Дехто. Да­вай­те, да­вай­те! (За­ку­рю­ють). Нічо­го собі!

Голохвостий. Нічо­го! Понімаєте ви, як свині у апальци­нах! Це шик - не ци­гар­ки! Каж­дая стоїть п'ять ко­пеєк; зна­чить, примєром: за­тяг­ся ти, а уже п'яти ко­пеєк не­ма.

Xлопець. От до­рогі!

Степан (набік). Бре­ше глад­ко!

Дехто. Ви та­ки ки­даєте си­лу гро­шей!

Голохвостий. Ча­во мінє дєньог жалєть? Глав­ноє дєло са­бє удо­вольствіє! Мо­жеть, у ме­ня їх іног­да пе­ре­горєло ско­ль­ко ти­ся­чов, дак за­то ж вий­шов об­ра­зо­ван­ним, как пер­вий дво­ра­нин!

Степан (ти­хо до дру­гих). Та­ко­го дво­ра­ни­на під ти­на!

Другі. І прав­да: надів жу­пан та й ду­ма, що пан.

Голохвостий. Тепь­ор, слєдствен­но, ме­ня по всєх усю­дах пер­вим хви­со­ном приніма­ють; а по­чо­му? По­то­му, што я умєю, как соб­люс­ти свой тип, по-бла­го­родньому го­во­рить понімаю!

Степан (вго­лос). А по-со­ба­чо­му, доб­родію, ча­сом не вмі­є­те?

Дехто сміється.

Голохвостий. Ще нєт! Прий­дьоться хіба развє од вас на­у­к­у по­лу­чить!

Степан. Ви та­ки, як бог дасть, на мою на­уку до­че­каєтесь!

Голохвостий (згор­да). На­ведіть сна­ча­ла се­бя паліту­рою!

Степан. Цур дур­ня та мас­ла груд­ку!

Другі. Та годі вам!

Голохвостий. Невєжест­во шма­ро­воз­не! Што з ва­ми тут фик­са­ту­арнічать? Єщо убе­реш­ся в му­жи­чест­во!

Хлопець. Скажіть-бо, будь лас­ка, хоч що-не­будь по-хран­цюзькому!

Голохвостий. Да што ви понімаєтьо?

Хлопець. А яке уб­ран­ня на вас, Сви­ри­де Пет­ро­ви­чу, - чу­до! Пев­но, до­ро­ге!

Голохвостий. Конєшно, не ко­пеєшне! Хви­со­нис­тої мо­ди і заг­ря­ниш­но­го ма­теріалу, да і шив, мож­но ска­зать, пер­вий ма­га­зин. От ви ду­маєтьо, што плат­тя - лиш би што, а плат­тя пер­воє дєло, по­то­му што по плат­тю вся­ко­го стріча­ють.

Степан (до дру­гих). А по уму ви­ряд­жа­ють!

Голохвостий (не звер­та­ючи ува­ги). От, вбзьмем, при­мє­ром, бру­ки: тру­бою сто­ять, как ви­литі, чис­то аг­лицький хви­­сон! А ча­во-ни­будь не до­дай, і вже хви­зи­номії не імє­ю­ть! Або вот жильотка, - здай­оться-ка­жеться, пу­стяк, а хит­ра шту­ка: только нем­нож­ко не пот­рап, і мо­да не та, уже й сим­патії нєту. Я вже не го­во­ру про піньжак, потом­у што піньжак - ето пер­вая хвор­ма: как только хвор­ми нєту, так і ніко­то­ро­го ши­ку! А от да­же шля­па, на што уже шля­па, а как она, зна­чить, при га­лавє, так і на ти­пе па­рад!

Дехто. Доб­ре на цьому знається! Не­ма що!

Хлопець. А ма­терія яка! Ря­ба, ря­ба та зо­зу­ляс­та, от би мені та­ко­го на шта­ни!

Голохвостий. Зо­зу­ляс­та?! Ша­та­ланська!

Хлопець. Що ж то зна­чить - шар­ла­танська?

Голохвостий. Ет, муж­ва! Што з то­бою раз­го­ва­ри­вать.

Хлопець. Та я так!

Дехто. Роз­кажіть кра­ще що нам! Ви ж там по світах бу­ваєте, ро­зум­них лю­дей чу­ваєте…

Голохвостий. Не всьо то для прос­то­ти ан­те­рес­но, што для ме­ня ма­теріально.

Дехто. Та все ж, мо­же, і нам бу­де інте­рес­но. Ось ходімо на го­ру: поспіваємо, по­ба­ла­каємо, вип'ємо мокрухи-препо­до­б­ниці!

Голохвостий. Хо­ро­ший бил би для ме­ня кад­рель - водит­и з ва­ми кум­панію!

Дехто. Е, ви вже де­ре­те но­са до не­ба!

Другі. Та киньте йо­го, цур йо­му!

Степан. Не знаєте хіба прислів'я: не руш доб­ра…

Хлопець (до Го­лох­вос­то­го). Та ходім-бо, Сви­ри­де Петров­ичу, не ца­ра­моньтесь!

Голохвостий. Єй-бо­гу, нельдзя: тут, понімаєте, делікат­на ма­терія… Ках­вю­ру, зна­чить, нуж­но підсте­рег­ти і спро­во­рить… Од­не сло­во, не ва­шо­го ро­зу­му дєло!

Хлопець. Що ж во­но та­ке?

Голохвостий. Інтриж­ка.

Хлопець. Як?

Степан. Та кинь йо­го, ходім!

Другі. А й справді! Чо­го з ним воз­жа­тись? Ну йо­го к бісу! Ру­шай далі!

Всі пішли.

Голохвостий сам.

Голохвостий. Дурні хах­ли! Ідіть здо­рові! Што зна­чить про­с­та муж­ва? Ніяко­го по­нятія нєту, ніякой делікат­ной хва­н­тазії… так і пре! А вот у ме­ня в га­лавє зав­сег­ди та­кий во­де­воль, што только мерсі, по­то­му - об­ра­зо­ван­ний чо­ло­вєк! Да што, впро­чем, про них?… Годі, до­вольно! От як би Проні не про­пус­тить! Шу­каю: нігде нєту; чи не прой­шла развє? Дак ку­дою ж прой­тить їй, ког­да ми ка­ла­ву­рим? Уди­вительне діло! Нуж­но по­дож­да­ти. Тре­ба сьогод­ня на ней­о ріши­тельно на­ляг­ти. Здається, я єй понд­ра­вил­ся… Ну, да ко­му я не понд­рав­люсь? А вот, што­би Проні не ви­пус­тить з рук, то не­об­хо­ди­мо. Ба­га­та: який дом, сад! А лав­ка, а дєнєг по скри­нях! Ста­ро­го Сірка як струс­ну, то так і по­сип­ляться кар­бо­ванці! Од­на надія на її при­да­не, бо іна­че не мо­жу по­правити своїх ділов: та­кий скрут, хоч вішай­ся. Довгів сті­льки, як блох у кур­ни­ку! З до­му вий­ти удень страш­но, щоб який жи­дю­га не піймав, ей-бо­гу, прав­да. Тут осо­бен­но Йо­сь­ка єсть; дак та­ке уїдли­ве, кля­те, што ніяким хви­со­ном йо­го не обійдеш. Де зди­бав, то й да­вай гроші, то й да­вай! Ну, де ж я тобі візьму, ко­ли не­має! А він, дур­ний, од­но: да­вай, та й годі, вер­тай, що брав! Ну, што он? Ка­коє по­нятіе імієт? Ска­за­но, жид! А ти тікай, бо по­са­дить - чис­та на­па­сть! Так і хо­ва­юсь, і кру­чусь як му­ха в ок­ропі: там у ци­лю­р­ні уже по­са­див замість се­бе гар­со­на, та що з то­го? Ци­лю­р­ня­ та­ки лоп­не! От як, дасть бог, на Проні же­нюсь, себ­то на її добрі та на її гро­шах, тоді я брит­ви че­рез го­ло­ву у Дніпро по­за­ки­даю, а за­жи­ву куп­цем пер­вой гільдії, зав'ю такі мо­ди алад'ябель! Тільки ж Про­ня й по­га­на, як жа­ба… Та як­би за­пус­тить па­зу­ри у її скри­ню, то ми при боці завед­емо та­ке мон­пасьє, що тільки пальці об­ли­зуй! От би, приміром, ту ді­вчи­ну, що ко­ло Вла­ди­ми­ра га­няв! А-ах!

Голохвостий, Про­ня, Нас­тя і На­тал­ка.

Голохвостий (зуз­дрівши). А ось і во­ни з кум­панією. Ну, Го­лох­вос­тий, дер­жись!

Проня, Нас­тя і На­тал­ка мля­во ідуть і про­ща­ються з яки­мсь ка­ва­ле­ром.