Читати книгу - "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 79"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Хоч би як там було, а варто побувати в Баальбеку навіть заради того, щоб побачити двадцятиметрові колони і тисячотонний оброблений камінь. І не будемо дивуватися вченим, які й справді висувають гіпотезу, що Баальбек зв’язаний з космічними пришельцями. Прихильники такої гіпотези доводять: цей камінь багато років тому висікли із скелі таємничі посланці зірок, котрі прилітали на Землю. Але перед тим, як залишити нашу планету, вопи нібито знищили запаси ядерного пального, від чого й загинули міста Содом і Гоморра. Після цього пришельці збудували в долині Бекаа “стартовий майданчик”. На користь таких доводів беруться дані різних археологічних розвідок, а також сліди радіоактивності, виявлені в Лівійській пустелі.
А тим часом Баальбек вирує земним життям. День у день тут никають археологи, снують у різних напрямах туристи, неугавно шумить сук — східний базар.
Ще чим славиться Баальбек — це міжнародними фестивалями, які проводяться тут з 1965 року. В Лівані немає театрів ні в містах, ні в селах. Тож коли приїздять у Бейрут камерні оркестри з Італії чи драматичні театри з Франції, вони виступають в античному храмі Бахуса або на гігантській сцені храму Юпітера, від якого збереглося лише шість колон. На такі вечори збираються тисячі слухачів, і до пізньої ночі не стихають на руїнах міста Сонця пісні й музика. Часто виступає тут і знаменита ліванська співачка Фейруз, яка виконує народні пісні. В її голосі — і шум морської хвилі, і синя прозорість неба, і вдовина зажура піній. Та найбентежніше звучить голос Фейруз, коли вона співає про щастя й долю ліванських бідаків…
КВІТКА ПУСТЕЛІВ Дамаску якось мені сказали: коли не відвідаю Пальміру, то так і поїду, не побачивши найбільшого дива пустелі. А вже коли буду там, у столиці древнього Пальмірена, і не зустріну сходу сонця, на все життя себе обкраду.
…Їхали ми до Пальміри через Хомс — це добрячий гак, але Муса Ібрагім, який вів машину, про інший маршрут і слухати не хотів.
— Що нам зайві сто кілометрів? — лукаво підморгнув він. — Зате подивимося фортецю Хосна. Все одно до смерку в Пальміру не втрапимо, а вночі там робити нічого.
Переконувати Ібрагіма важко, нагадати, що він дві ночі не спав і певне стомився, — зробити на гірше. Ібрагім у таких випадках знімає руки з керма, на ходу прикурює цигарку, а машина летить як навіжена. Ні просьби, ні перестороги на Ібрагіма не впливають.
Фортеця Хосна, або, як її ще називають, Крак де Шевальє — дивовижна й велична. Вражають насамперед грандіозні укріплені вали, широчезні рови, башти з визубнями. Коли проходиш через вузенький міст, лабіринтами тунелів і сховищ, відчуваєш, ніби попав у глибоке середньовіччя, ніби ось-ось затупотять кінські копита, пролунають гучні команди і вдарять гармати. Збудована фортеця на високій горі — понад 750 метрів над рівнем моря. Колись тут була церква, просторі з терасами зали. Гарнізон Крак де Шевальє налічував чотири тисячі воїнів.
Багато цікавого у фортеці, та я з нетерпінням чекав, коли рушимо на Пальміру. Сонце вже хилилося до обрію, а кортіло по дорозі через пустелю ще зустрітися з кочівниками-бедуїнами. В Сірії їх близько восьмисот тисяч. Все життя цих синів пустелі минає в безперервних переходах з місця на місце в пошуках водопоїв і пасовиськ. Деякі кочівники мають постійні райони, закріплені за ними віковічними традиціями. Але там вони лише зимують. Є племепа, що кочують у замкнутих районах на відстані до двохсот кілометрів. Але є й такі, що, перетинаючи пустелю, проходять від гір Джебель Ансарія до кордонів Саудівської Аравії.
Спека в пустелі стояла неймовірна. На небі ні хмаринки, а назустріч дув рвучкий сухий, вітер. Колючі піщинки запорошували очі, обпікали лице, і від цього жара ставала ще нестерпнішою. А довкруж, куди не сягнеш оком, крем’янисті пустища. Сірим камінням були вкриті сотні гектарів мертвих земель. Лише місцями, в низинах, неймовірними зусиллями люди відвоювали у природи жалюгідні латочки пісного грунту, на яких зеленіють пшениця і ячмінь, ростуть сливи та інжир.
Аж ось Ібрагім зупиняє машину, виходить на шосе І якийсь час немовби слухає вітер. Потім ступає на узбіччя, прикладає до ціску долоню.
— Ай-яй! — вигукує він. — Не бачити нам сьогодні бедуїнів. Готуймося до іншої зустрічі… Іде смерч!
Не встигли ми позатикати в машині вікна і розвернути її під кутом до вітру, як на обрії з’явилася велика чорна завіса. Вона враз розрослася на півнеба, довкола закрутилися шалені вихори. Сильними крилами вони зняли вгору руді стовпи піску й пилюки і тут же кинули їх на землю разом з краплями дощу. Нашу машину оповила непроглядна темінь. Від буревію автобус гойдався, як човен на хвилях.
— Отакі вони, курні смерчі Сірійської пустелі, — каже Ібрагім. — А бува, підхопить машину і кидає, поки не витрясе останньої гайки…
В Пальміру ми в’їжджали пізно ввечері. Нерівним, розбитим шляхом, обігнувши приземисті забудови, подалися до готелю. Зупинилися біля двоповерхового будинку з написом над дверима “Готель “Зіновія”. От ми й прибули до центру Сірійської пустелі, в місто, яке колись називали Квіткою пустелі і яке лежало тепер білим скаліченим птахом серед жовтавих сипучих пісків.
У готелі на нас чекав вечірній чай і м’яка постіль. Але я не можу спати: якийсь неспокій і бентега охопили мене, тільки-но ступив на цю прадавню землю. Захотілося одразу ж, не чекаючи ранку, йти до знаменитих античних руїн.
Відійшовши від нашого готелю, я набрів на втоптану стежину. Вона й повела мене у відкриту пустелю. Та не встиг я пройти й кількох десятків метрів, як всюди погасло світло. Пітьма проковтнула все довкола. Лише уламок товстелезної колони, що висувався неподалік з піску, бовванів темно-сірим силуетом. Далі йти небезпечно — легко заблудитись. Я сідаю на холодний мармур і намагаюсь пригадати історію віковічного міста.
…Давним-давно, ще за тисячоліття до пашої ери, жили тут кочівники-сарацини. На краю пустельної улоговини вони добули воду і насадили пальмовий гай. Мало-помалу зелений оазис став місцем перепочинку всіх караванів, що йшли зі сходу на захід, а з часом перетворився у великий торговельний центр. Тут продавалися китайські шовки й перли, індійська слонова кістка і перські килими, скляні вироби і вина. Вирушаючи в далеку путь, каравани запасались у Пальмірі джерельною водою, наймали місцевих провідників та кінних лучників для охорони товарів. На початку нашої ери місто завойовують римляни. Вони колонізують його, а полонене військо приєднують до імператорської армії.
У третьому столітті нашої ери в Пальмірі прийшов до влади Оденат. Виходець з арабів, він став всевладцем і головним
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 79», після закриття браузера.