Читати книгу - "Богдан Хмельницький"

сумнівне шляхетство самого батька Хмельницького, Михайла. Вище вже йшлося про те, що, за свідченнями джерел, батько Богдана був шляхтичем, який попав під вигнання і був позбавлений шляхетського звання, покараний судом чи то на баніцію, чи то на інфамію. Що одне, що інше передбачало знеславлення й вигнання.

Проте шляхетство Хмельницького визнавав польський король Ян Казимир, який у своїх листах називав його «уродзоним», тобто шляхтичем. Хоч саме таким Богдан рекомендувався й попередньому королю. Навряд чи тому було невідомо про злочини Богданового батька. Проте в тогочасному суспільстві в повсякденному житті такі юридичні тонкощі далеко не завжди бралися до уваги. До прикладу, у першій половині XVII ст. жив такий собі польський шляхтич Самійло Лящ. За розбій, грабунки, вбивства він був присуджений 236(!) разів до вигнання — баніції і 47(!) до позбавлення честі й доброго імені — інфамії. Але за відвагу на полі бою від виконання покарань його захищав великий гетьман коронний Станіслав Конєцпольський, під чиїм командуванням він перебував з 1623 р. Гетьман видавав ґлейти (охоронні листи) на відтермінування виконання баніції Ляща. Про шляхтича-розбишаку тоді пліткували, що невиконаними вироками суду він підбивав собі плащ.

Друга підстава для сумніву в шляхетстві Хмельницького — це соціальний статус його матері. Усі дослідники стверджують, що вона була простою козачкою. За статутом 1505 р. шляхтичем визнавався лише той, хто походив від матері-­шляхтянки. Коли шляхтич брав шлюб із простачкою, він автоматично позбавляв свого майбутнього спадкоємця шляхетських прав. Проте після загибелі чоловіка мати Богдана вдруге вийшла заміж — за шляхтича Василя Шишку-­Ставецького, що може свідчити на користь її шляхетського походження.

Зрештою, Хмельницький використовував у своїх листах герб «Абданк» або ж «Сирокомля», як стверджує історик Іван Сварник, бо ці герби доволі схожі один на інший. Це теж мав право робити тільки шляхтич. Брацлавський воєвода великий український магнат Адам Кисіль називав Хмельницького «простим хлопом». Але Кисіль взагалі намагався принизити значення повстання, казав, що це «хлопська рука» піднялася «противу своїм господарям», тому й Хмельницького він називав «хлопом». У листах же він звертався до Хмельницького як до рівного собі шляхтича: «…здавна мені милий пане і приятелю», «пане і приятелю мій давній, ласкавий».

Проблема шляхетського коріння була актуальною для Хмельницького завжди, а гостроактуальною стала, коли він очолив Військо Запорозьке. Адже за тогочасними уявленнями лише шляхта мала право створювати державу, керувати нею й представляти її. Сербські дипломати у своєму листі від 1654 р. титулували гетьмана «пресвітлий і благородний, Богом вибраний пане Богдане Хмель». Для них факт походження гетьмана зі шляхетного роду був очевидним.

При цьому всьому, як не дивно, двоїстість статусу власне і йшла на користь його політиці. Якщо в межах держави, серед козаків, міщанства і селянства, Хмель був своїм, «козаком», то за її межами його величали шляхтичем, главою, ба навіть князем Війська Запорозького. Таке ставлення, знову ж, з усіх боків формувало Богданів авторитет і повагу. Із самого початку не вдалось цього зробити його наступнику Виговському, бо козаки твердили в один голос, що він із польської, ворожої шляхти, і негідно йому очолювати українську козацьку державу.

Альма-матер майбутнього гетьмана. Початкову освіту Богдан, очевидно, здобув удома, як і багато синів дрібних шляхтичів та козаків. У віці 10 років, напевно, за наполяганням батька продовжив навчання в одній з монастирських шкіл у Києві. На цьому наголошують дослідники, які аналізували написані гетьманом листи та універсали. Вони дійшли висновку, що його почерк характерний для київських шкіл початку XVII ст. Існувала версія, що це була Київська братська школа. Проте вона відкрилася в 1617 p., коли Богдану вже виповнилося 22 роки і він ходив у походи і володів пером не гірше, ніж шаблею.

У Києві Богдан навчався приблизно в 1605—1607 рр. Там він мав опанувати тогочасну літературну українську мову, навички скорописного письма, отримати знання з історії свого краю. На це вказує мова його листів та універсалів — тогочасна українська літературна мова, народна в своїй основі, у якій зустрічаються старослов’янські слова й полонізми. У листах Богдана та в усних висловах є згадки про давніх київських князів, особливо про Володимира, що хрестив Русь, про Володимира Мономаха, про галицького князя Лева, про кордони «великих князів руських з королями польськими», про загарбання українських земель Польщею. Саме Київська школа дала майбутньому гетьманові такі знання.

Задоволений шкільними успіхами сина, Михайло Хмельницький вирішив навчити Богдана польської й латинської мов. Їх знання в Речі Посполитій було запорукою успішної кар’єри. Для подальшого навчання батько обрав єзуїтську колегію, засновану в 1608 р. у Львові Станіславом Жолкевським. Ця школа слугувала знаряддям поширення католицтва в Україні й боротьби з православною церквою та самобутньою культурою українського народу. Богдан навчався в цій колегії десь із 1609 (1610) по 1615 (1616) p., успішно пройшовши класи граматики, поетики та риторики, тобто здобув звичайну для незаможної шляхти того часу освіту. Опанував польську мову й латину, якою тоді практично писала, друкувала й спілкувалася вся Європа. У колегії він також почав вивчати французьку й німецьку мови.

Відомо, що одним з його вчителів був Андрій Говцель-Мокрський, доктор богослов’я, відомий проповідник, автор панегіриків польській шляхті й католицькій вірі.

У колегії Богдана навчили теологічним основам католицизму. Єзуїти одразу намагались наставляти молодих юнаків на шлях служіння католицькій церкві, відповідно часто-густо закликали зрікатись православ’я. Із юним Хмелем їм цього зробити не вдалося. У стінах колегії Богдан почав відчувати ворожість до єзуїтів. Про перебування Хмельницького в єзуїтській школі українські літописці записали такий переказ: коли Богдан з іншими студентами похо­джав біля костьолу, «вітер схопив його, тричі обніс довкола костьолу й на тому місці, звідки його підхопив, знову поставив»; єзуїти з цієї пригоди зробили висновок, що «з цього хлопця буде велике гоніння на римську церкву». І справді, ставши гетьманом, Хмельницький домігся від польського уряду заборони діяльності єзуїтів на території Війська Запорозького, бо від єзуїтів «починається незгода в релігії та порушення миру».

Мовну практику та освіту Богдан продовжував і після завершення навчання. Потрапивши до турецького полону в 1620-х рр., вивчив там турецьку, а згодом і татарську. За певний час це допомогло йому вести переговори з ханами, яких він брав собі за союзників. Польською він володів добре й постійно вправлявся в ній, пишучи листи до польських королів та магнатів. Французький посол у Варшаві граф де Брежі був здивований, коли в 1647 р. на зустрічі з козаками Б. Хмельницький повів з ним розмову латиною. Посол згадував Богдана як «людину освічену, розумну, сильну в латині». У 1650 р. гетьман вів латиною переговори з венеціанським послом.

Зрештою, Хмельницький отримав добру осві­ту, яку на той час мали більшість козаків, що стали за часів його правління козацькою старшиною. Випускники Києво-Могилянської академії, Острозької слов’яно-греко-латинської