Читати книгу - "Спляча красуня"

-- А тих двоє, -- запитала Жаклін перш, ніж він встиг щось придумати. – Тих двоє з першої вантажівки… Звідки такі дивні прізвиська? Велика П’ятниця і Жирний Четвер?

-- Ви ж бачили Четвер, -- явно не та тема розмови, яку він мав на думці. – Сто тридцять кілограмів живої ваги.

-- Але чому Четвер?

-- Якось так вийшло. Бо жирний і їздить разом з Великою П’ятницею.

-- Ну а П’ятниця?

-- Ви його теж бачили. Здоровань, тому Великий. А П’ятниця – його прізвище. По польськи це і є… -- він якусь мить порився у своєму словниковому запасі французької. -- Vendredi. Ви цього не знали?

Головний центральноєвропейський офіс фонду знаходився в Польщі, і як Перхат переконався, вона доволі добре володіла польською мовою.

-- А так, дійсно. То він теж поляк?

Перхат кивнув головою.

-- Він служив у поліції, тобто в політичній поліції, щось як ваша Surete. Але одного дня змінилася система і йому довелося терміново змінити місцеперебування.

Вантажівка, що їхала на чолі кавалькади, двічі мигнула стоп-сигналами. Автоматично, не задумуючись, що робить, він повторив сигнал для водіїв наступних машин і скинув газ. Кілька років тому, на цьому місці вибухнув бронетранспортер з боєприпасами і кільканадцять метрів поверхні дороги досі залишалися потрісканими. Це означало, що до паркінгу залишалося вже тільки кільканадцять хвилин. Жаклін мовчала.

-- Зрештою розповім вам. Змінилася система і новим начальником поліції став чувак, який розшукував типів, що колись замочили його товариша. Розумієте, мова йшла про такого собі народно-католицького діяча. Мутив людям в головах побудовою капіталізму, тож одного разу до нього послали П’ятницю з бригадою, звичайно ж жодних письмових наказів, все усно, щоб опустити чувака.

-- Опустити?

-- Так це вони називають. Спочатку виграли його в сраку, а потім перерізали горло. Цікаво, чи П’ятниця сам це придумав. Розумієте, все досить спритно: старий холостяк, дівчатками не цікавився, підійшло ідеально. Розтин трупа, кілька конфіденційних зливів до газет, і вийшло, що прошу, такий ніби поляк-католик, а насправді звичайний підер, якому якийсь дешевий жиголо в міському туалеті полоснув бритвою по горлу. Саме це чекісти називають “опустити”. Вбити людину може кожен дурень, але потрібно зробити це по-розумному, щоб не створити нового мученика.

Він скоса спостерігав за виразом її обличчя, але не міг нічого з нього прочитати.

-- А в Польщі бути геєм – ганьба, правда?

Так йому і треба. Захотілося розповісти, хто прокладає дорогу її безцінному конвою і Сплячій Красуні, а вона зрозуміла тільки найважливішу для себе частину.

-- Вам краще знати, як там зараз в Польщі, -- відповів він сухо. – Я там рідко буваю і завжди ненадовго.

Легкий поворот; він покрутив кермом, а потім, не відпускаючи його, потягнувся, аж щось хруснуло в хребті. До біса цю міцно збудовану бабу. І чому він так розохотився на неї?

Зрештою, що-що, а знайти секс на автостраді було простіше, ніж все інше. Паркінг і його околиці аж роїлися від дівиць, кожна щаслива, якщо ти обрав саме її. Вся сім’я, або навіть кілька сімей, скидувалися їй на розпусну білизну і косметику, щоб клієнт в дорозі обрав саме її, а не іншу. Бо якщо ні, вся сім’я буде жерти солому.

Перхат рідко користувався ними. В нього вистачало грошей на дівчат Куклата, відібраних і перевірених. На цьому відрізку, викликані по Нету або CB-радіо, вони з’являлися за п'ятнадцять хвилин, завжди в характерному бусі, з підготовленим до праці кузовом і двома амбалами спереду. А якщо вельмишановний клієнт має якісь витончені забаганки – прошу дуже, може не за п'ятнадцять хвилин, а за півгодини, все доставлять під самий ніс. Перхат їздив цією трасою четвертий рік, вже втратив лік, скільки караванів він провів для різних фондів і трохи встиг придивитися до доброчинців Звідти та їхніх вподобань.

До біса ту бабу. В Києві він візьме собі саму цицькату і досвідчену блондинку, яку тільки Куклат… Чорт! Годі думати про це. Йому що, п'ятнадцять років, що він не може справитися зі своєю ерекцією?

-- Ви не сказали людині в офісі, чому ми будемо ночувати в чистому полі, -- змінила вона тему, після короткої мовчанки. – Але мені ви можете сказати? Як-не-як, я…

Як-не-як, це я тут командую, мабуть, це вона мала на думці.

*

Не таке вже й чисте поле. Два місяці там знаходиться пост Скребеца, а з ним мало хто в цих краях відважиться задиратися. Можна переночувати безпечніше, ніж в місті.

Його думки знов обірвало дзижчання трубки, але цим разом то був не супутниковий телефон. Червона лампочка сигналізувала з’єднання по інтеркому. Перепрошуючи жестом Жаклін, він потягнувся до захованої під панеллю приладів клавіатури.

Це був Клод, керівник телевізійної групи, чия яскраво пофарбована машина їхала відразу за сніжно-білим лікарняним фургоном Сплячої Красуні. До вечірнього прямого ефіру залишалося сорок хвилин і Клод починав хвилюватися, чи провідник конвою часом не забув про це.

-- Все гаразд, -- заспокоїв Перхат. – Зараз зупиняємося на нічліг.

-- Якщо щось, то можна провести трансляцію з узбіччя. Підготовка спорядження займе кілька хвилин, але ми повинні бути готові вийти вчасно…

-- Я ж сказав, немає жодних проблем, -- з лівого боку дороги засяяв великий біл-борд, Перхат машинально повернув голову, перш, ніж пригадав собі. – Ми наближаємося до паркінгу, в нас купа часу.

Скільки разів він минав цю рекламу, проте кожного разу не міг встояти, щоб хоча б на долю секунди не зосередити на ній свою увагу. Краєм ока, при побіжному погляді, на придорожньому щиті видніло набите не рожен немовля, оточене безоднею пекельного вогню. Звичайно, там не було нічого такого, а звичайна склянка соку,