Читати книгу - "Чотири танкісти і пес – 1"

Старий тим часом дістав з кишені кисет – потемнілу торбинку з оленячої шкури, одірвав прямокутний клаптик від рівненько складеної газети, старанно скрутив цигарку. Потім злегенька торкнув пов'язку і зручніше примостив ногу, поклавши ступню на приклад. Цуценя, настовбурчивши вуха, бігало коло нього великими колами – несло службу, мов справжній дорослий собака. Старий заховав кисет у кишеню, дістав кресало, трут у гвинтівочній гільзі, викресав іскру, роздмухав її й закурив.

Розділ II КРИК ДИКИХ ГУСЕЙ

Вони згаяли чимало чаеу, бо в Старого розпухла нога, й він не міг на неї ступати, отож довелося удвох з трактористом вести його під руки.

Потім Янек зробив ще один рейс від просіки на галявину, щоб зняти шкуру з тигра й забрати м'ясо дикого кабана. На це пішло, мабуть, зо дві години, їхати мусили повільно, обережно, бо важкі причепи ковзали по мокрій траві й грузькій дорозі. Над заднім колесом приладнали жердину, підвісили її на ланцюгах, і, коли дорога ставала крутіша, Янек, ідучи, всім тілом натискував на тонший кінець жердини, – гальмував.

Поки із схилу Кедрової гори дісталися на ґрунтову роз'їжджену дорогу, вже й смеркло. Вони залишили причепи з деревом на узбіччі тракту і вже тільки самим трактором – невеликим, смішним СТЗ, широкі задні колеса якого були всіяні зуб'ями, – повернули вбік на вузьку доріжку, що вела на берег річки, до хати Старого.

Коли наближались до місця, на заході згас останній багрянець на хмарах, і стало зовсім темно. Тракторист засвітив фари. Прямі пасма світла вирвали з темряви стовбури дерев і низькі, навислі, мов стріха, гілляки. Збоку рудуватим світлом поблискувала розпечена вихлопна труба, з димаря вилітали червоні світлячки іскор, стрибали вгору і на всі боки.

Потім минули два низенькі стовпчики, жердини огорожі й під'їхали під ґанок. Тракторист зупинив тягач, збавив газ, перевів мотор на малі оберти. Тільки тоді вони обидва – механік і Янек почули, що мотор стукаб. Тракторист вилаявся.

– Постав його в повітку, – порадив хлопець.

А сам кинув шкури й м'ясо під дах, поміг Старому зійти і, обнімаючи за поперек, завів по сходах до дверей. Згасло світло фар, мотор заспішив і став. Гуркіт змінила тиша, сповнена близького шуму невидної річки. Тракторист скоро повернувся, і всі троє разом увійшли до просторої хати.

Тут пахло теплом, травами і шкурами звірів. Янек відкрив заслінку в печі, розгріб жар, підкинув хмизу. Застрибали веселі язики полум'я, кидаючи на хату світлий відблиск і вириваючи з мороку широкі лави під стінами, довгий стіл, мальовану скриньку на порох і кулі.

Усі поскидали мокрі, хоч викручуй, куртки. Янек хлюпнув з відра води в казанок і поставив його на жар. Тільки тепер він згадав, що цуценя спить в кишені куртки; витяг його звідти, відніс у куток на порожню Мурину підстилку.

Тракторист сів, простягнув поперед себе довгі ноги в заболочених чоботях, схилив чорну, кучеряву голову й почав ремствувати:

– В моторі стукає, погане діло. Завтра вранці треба швидко їхати, а мотор може підвести. Стукає. Ти чув, товаришу, як стукає? Поки відремонтую, буде полудень, до ночі не доїду.

Старий не слухав його. Сидячи на лаві біля печі, обережно зсовував штанину з пораненої тигром ноги. Янек вийшов у сіни, приніс м'яса, відрізав, кусень ножем і заспокоїв тракториста.

– Не журись. Ніч довга, встигнеш полагодити.

– Сили нема. Нічна робота – погана робота. А ліс треба доставити завтра.

– У тебе є запасні вкладиші підшипників?

– Є.

– Я полагоджу.

– Зумієш?

– Зумію.

Старий простягнув руки до вогню, якусь хвилину погрів їх, потім сказав:

– Облиш, Янеку, горщики. Я тут у хаті сам справлюся, а коли звариться – покличу.

Тракторист підвівся з лави, і обидва хлопці вийшли. Лампа була добра, під склом; рівне коло світла падало від неї на грязюку, по якій без угаву періщив дощ. Вони ввійшли в повітку, причинили двері. Янек стягнув із сіна шматок брезенту, розіслав під тягачем.

Вони нічого не казали, розуміли один одного без сліп. Гаряче мастило тоненькою цівкою стікало в відро, парувало в жовтавому світлі лампи. Стоячи навколішках з обох боків, хлопці, підставили колоду, ослабили гвинти, відкрутили їх, зняли картер. Янек клоччям витирав ще теплі шийки колінчастого вала.

– Як тебе звати? – поцікавився тракторист.

– Ян Кос.

– Ян Кос? – повторив той, обережно й повільно вимовляючи слова. – Важко.

– А тебе?

– Григорій Саакашвілі.

– Теж нелегко.

– Я, брате, з Грузії. Розумієш? Ох, там гори, а на горах сніг білий, блищить на сонці, мов цукор, аж лизати хочеться. А височенні! Бачиш цей гвинт? Бачиш цей трактор? – показував замасленим пальцем. – Так ось тут гори такі малі, як цей гвинт. А там гори такі великі, як цей трактор.

Янек лежав під тягачем і, піднявши руки, один по одному перевіряв підшипники. Штовхав угору, тягнув униз – люз був на другому підшипнику.

– Візьми ручку й крути, щоб другий опустився вниз.

Григорій виконав прохання, потім присів на землі, заглядав під спід, спостерігаючи, як спритно Янек відгинає обценьками блокуючі шпильки, витягує їх, ключем відпускає гвинти.

– Старий казав, що ти вбив тигра. Виходить, ти добрий мисливець. А я дивлюсь і бачу: трактор знаєш. Бери цей трактор, ставай на моє місце. Бо я йду в армію.

Янек присунув лампу, щоб краще було видно обличчя Григорія.

– Беруть? – запитав недовірливо. – А скільки тобі?

– Дев'ятнадцять. А тобі?

– Мені сімнадцять, – збрехав Янек, додаючи собі майже два роки.

Тепер уже грузин взяв лампу й присвітив.

– Тільки сімнадцять? Тигра вбив, трактор знаєш… І таких не беруть?

– Не в тому річ. Я не місцевий, з Польщі. І Старого не покину самого.

Григорій, як то часто буває з людьми, що тільки стежать за роботою інших, а самі нічого не роблять, раптом розсердився.

– Війна наша. Тобі до неї нема діла. Ви тут шкурочки здираєте з білок, з єнотів, одгодованих на жабах.

– Шкурки йдуть на комбінезони для льотчиків.

– Наш брат в окопах, а ти собі в тилу. Хитро.

Янек викрутив останній гвинт, зняв вкладиші підшипників і поклав їх на брезент. Потім вислизнув з-під тягача й став над трактористом.

– Хитро, кажеш? А хто перший бився з Гітлером? Почалося з Вестерплятте.

– Вестер… Важко повторити… Що воно таке, що так по-німецькому називається? Ваша війна вже давно скінчилась. Я знаю,