Читати книгу - "Незнайко на Місяці"

на внутрішній поверхні Місяця, оскільки давно всім добре відомо, що всі предмети на Місяці точнісінько так, як і в нас на Землі, притягуються до центра планети, і якщо б Місяць насправді і був усередині порожній, ніхто все одно не зміг би втриматись на його внутрішній поверхні: його одразу притягло б до центра Місяця, і він безпорадно борсався б там у порожнечі, аж поки загинув би з голоду.

Вислухавши все це, Знайко підвівся з свого місця і сказав глузливо:

— Ви міркуєте так, наче вам уже колись доводилося борсатися в центрі Місяця!

— А ви ніби борсалися? — огризнувся професор.

— Я не борсався, — заперечив Знайко, — зате я літав у ракеті й спостерігав за предметами в стані невагомості.

— До чого тут іще стан невагомості? — буркнув професор.

— А от до чого, — сказав Знайко. — Під час польоту, щоб ви знали, в ракеті у мене була пляшка з водою. Коли настав стан невагомості, пляшка вільно плавала в просторі, як і кожен предмет, не прикріплений до стін кабіни. Все було нормально, доки вода наповнювала пляшку вщерть. А коли я половину води випив, почалися дива: решта води не трималася на дні пляшки й не збиралася у центрі, а рівномірно розпікалася по стінках, так що всередині пляшки утворився повітряний пухир. Отже, воду притягало не до центру пляшки, а до її стінок. Це й зрозуміло, бо притягати до себе можуть лише маси речовини, а порожнеча нічого притягти до себе не може.

— Попав пальцем у небо! — сердито пробурчав Зірочка. — Порівняв пляшку з планетою! По-вашому, це науково?

— А чому ж не науково? — авторитетно відповів Знайко. — Коли пляшка вільно переміщається в міжпланетному просторі, вона перебуває в стані невагомості і в усьому уподібнюється планеті. Всередині пляшки все відбуватиметься так, як і всередині планети, тобто всередині Місяця, в тому разі, певна річ, коли Місяць усередині порожній.

— От! От! — підхопив Зірочка. — Тільки поясніть, будьте ласкаві, нам, чому ви втовкмачили собі в голову, що Місяць усередині порожній?

Слухачі, які прийшли послухати доповідь, засміялися, але Знайка це не збентежило і, він сказав:

— Ви самі легко втовкмачили б собі це в голову, коли б трошки подумали. Адже якщо Місяць спочатку був вогненно-рідким, то він почав охолоджуватись не зсередини, а з поверхні, бо саме поверхня Місяця стикається з холодним світовим простором. Отже, охолола й затверділа насамперед поверхня Місяця, внаслідок чого Місяць став ніби велетенською кулеподібною посудиною, всередині якої лишалася — що?..

— Ще не застигла розплавлена речовина! — закричав хтось із слухачів.

— Правильно! — підхопив Знайко. — Ще не застигла розплавлена речовина, тобто, просто кажучи, рідина.

— От бачите, самі кажете — рідина, — усміхнувся Зірочка. — Звідки ж на Місяці взялась порожнеча, коли там була рідина, капустяна ви голова?

— Ну, про це зовсім неважко догадатися, — спокійно відповів Знайко. — Адже розжарена рідина, оточена твердою оболонкою Місяця, і далі охолоджувалась, й охолоджуючись, вона зменшувалася в об'ємі. Ви, напевне, знаєте, що кожна речовина, охолоджуючись, зменшується в об'ємі?

— Напевне, знаю, — сердито буркнув професор.

— Тоді ви все повинні розуміти, — зрадів Знайко. — Коли рідка речовина зменшилася в об'ємі, то в середині Місяця само собою мав утворитися порожній простір, на зразок повітряного пухиря у пляшці. Цей порожній простір усе збільшувався, і розміщувався він у центральній частині Місяця, бо рідка маса, що залишилася, притягалась до твердої оболонки Місяця, так як притягалися залишки води до стінок пляшки, коли вона перебувала в стані невагомості. З часом рідина всередині Місяця й зовсім охолола й затверділа, ніби прилипнувши до твердих стінок планети, завдяки чому в Місяці утворилася внутрішня порожнина, яка поступово могла заповнитись повітрям чи якимось ішим газом.

— Правильно! — закричав хтось.

І зразу ж з усіх боків пролунали вигуки:

— Правильно! Молодець, Знайко! Ура!

Усі заплескали в долоні. А хтось крикнув:

— Геть Зірочку!

Одразу двоє коротульок схопили Зірочку — один за комір, другий за ноги — і стягли його з трибуни. Кілька коротульок підхопили Знайка на руки й понесли до трибуни.

— Нехай Знайко робить доповідь! — кричали звідусіль. — Геть Зірочку!

— Дорогі друзі! — почав Знайко, опинившись на трибуні. — Я не можу виступати з доповіддю. Я не підготувався.

— Розкажіть про політ на Місяць! — кричали коротульки.

— Про стан невагомості! — кричав хтось.

— Про Місяць?.. Про стан невагомості? — розгублено повторював Знайко. — Ну гаразд, хай буде про стан невагомості. Ви, мабуть, знаєте, що космічна ракета, щоб подолати притягання Землі, має набрати дуже велику швидкість — одинадцять кілометрів на секунду. Поки ракета набирає таку швидкість, ваше тіло зазнає великих перевантажень. Вага вашого тіла ніби збільшується в кілька разів, і вас з силою притискає до підлоги кабіни. Ви не можете підняти руку, не можете підняти ногу, вам здається, що все ваше тіло ніби налилося свинцем. Вам здається, наче якийсь страшний тягар упав на ваші груди й не дає вам дихати. Але як тільки розгін космічного корабля припиняється і він починає свій вільний політ у міжпланетному просторі, перевантаження кінчаються, і ви перестаєте зазнавати силу тяжіння, тобто, просто кажучи, втрачаєте вагу.

— Розкажіть, що ви відчували? Що ви переживали? — крикнув ще хтось.

— Перше моє відчуття при втраті ваги було таке, мовби з-під мене непомітно забрали сидіння і мені ні на чому стало сидіти. Відчуття було таке, ніби я загубив щось, але ніяк не міг зрозуміти, що саме. Я відчував легке запаморочення, мені почало здаватися, наче хтось нарочито перевернув мене головою донизу. Разом з тим я відчув, що всередині у мене все завмерло, захололо, як під час переляку, хоча самого переляку й не було. Підождавши трохи й упевнившись, що зі мною нічого поганого не сталося, що я і дихаю, як звичайно, й бачу все навкруги, і міркую нормально, я перестав звертати увагу на завмирання в грудях і в животі, й це неприємне відчуття минуло саме по собі. Коли я озирнувся довкола й побачив, що всі предмети в кабіні на місці, що сидіння, як і перше, знаходиться піді мною, мені перестало здаватися, що я перевернутий головою донизу, і запаморочення теж пройшло…

— Розповідайте! Розповідайте ще! — закричали коротульки хором, побачивши, що Знайко зупинився.

Дехто від нетерплячки аж загупав ногами об підлогу.

— Ну так-от, — вів далі Знайко. — Упевнившись, що все гаразд, я хотів обпертися об підлогу ногами, але зробив це так різко, що підскочив угору і вдарився головою об стелю кабіни. Розумієте, я не врахував, що моє тіло втратило вагу й що тепер було досить лиш невеличкого зусилля, аби підскочити на страшну висоту. А тому, що моє