read-books.club » Пригодницькі книги » Конан, варвар із Кімерії 📚 - Українською

Читати книгу - "Конан, варвар із Кімерії"

100
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Конан, варвар із Кімерії" автора Роберт Ірвін Говард. Жанр книги: Пригодницькі книги / Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 3 4 ... 155
Перейти на сторінку:
або Ніл. Ріка ця тече на північ із невідомих південних земель, потім повертає майже під прямим кутом і несе свої води на захід крізь щедрі пасовиська Землі Шем просто до Великого Океану. Найзахідніша гіборійська держава — розташована на північ від Аквилонії Кімерія. Дикі її мешканці, нащадки атлантів, не відмовилися від кочового життя. Завдяки зв’язкам із гіборійською культурою вони розвиваються значно швидше за своїх одвічних ворогів — піктів, що населяють джунглі на заході Аквилонії.

Протягом наступних п’ятисот років гіборійська цивілізація розвинулася вже настільки, що її вплив допоміг диким племенам вирватися з безодні варварства. Наймогутнішою державою стає Аквилонія, а решта прагне зрівнятися з нею в багатстві та силі.

Гіборійська раса зазнала значних змін через приплив чужої крові. Найбільшою близькістю до спільних північних предків можуть похвалитися лише мешканці Гандерланду — північної аквилонської провінції. Але чужа кров не послабила гіборійців — вони залишаються вирішальною силою на Заході, хоча в степах невпинно зростають і множаться нові племена та народи.

На Півночі нащадки арктичної раси — русяві блакитноокі варвари — витіснили племена гіборійців, їм протистоїть тільки стародавня Гіперборея. Батьківщина цього північного племені зветься Нордхеймом, мешканці її поділяються на рудих ванів із Ванахейму та білявих асів з Асгарду.

Згодом на карті історії знову з’являються лемурійці — вже під ім’ям гірканців. Багато століть просувалися вони на захід і врешті-решт осіли на південному узбережжі величезного континентального моря Вілайєт і заснували там королівство Туран. Між морем і східними кордонами дрібних князівств лежить дикий степ, а на південь і північ від нього — пустеля. Розкидані у степу пастушачі племена — іншого, не гірканського походження. Про їхню північну гілку невідомо нічого, південна ж пішла від тамтешніх шемітів із невеликою домішкою гіборійської крові.

Наприкінці цього періоду інші клани4 гірканців, просуваючись на захід, заселяють північне узбережжя і зустрічаються з передовими загонами гіборійців, що рухалися на схід. Тепер погляньмо на людей цього століття. Гіборійці — панівна раса — як вже мовилось, не всі світловолосі й сіроокі. У жителів королівства Котх ми знайдемо яскраво виражені шемітські й навіть стигійські риси, так само як і в мешканців Аргоса, де ще збереглася й зингарська кров. Східні бритунці породичалися із смаглявими жителями Замори, а південні аквилонці зі стрункими зингарцями настільки, що у Пойнтайні, найпівденнішій провінції, переважають чорне волосся й карі очі. Стародавнє королівство Гіперборея лежить на самому краю цивілізованого світу, але в жилах її підданих тече чимало чужої крові через рабинь, яких привозять із Гірканії, Асгарду та Замори.

Чисту гіборійську кров усе ще можна знайти в Гандерланді — не за звичаями тамтешнього народу мати рабів.

Зберегли чистоту раси також варвари. Кімерійці міцні й високі на зріст, чорняві, із блакитними або сірими очима. Схожі на них люди з Нордхейму, але шкіра у них біла, очі блакитні, а волосся руде чи золотисте. Не змінилися й пікти — низькі на зріст, міцні, дуже смагляві, чорноокі й темноволосі.

Темношкірі гірканці — народ худорлявий і рослий, хоча дедалі частіше трапляються з-поміж них люди широкоплечі й косоокі, це наслідок походу до земель мудреців, що живуть у горах, на схід від моря Вілайєт.

Шеміти зазвичай середні на зріст, утім і серед них є богатирі. Очі вони мають темні, носи гачкуваті, волосся синьо-чорне.

Стигійці смагляві, високі, пропорційної статури, риси їхніх облич прості й благородні — такою є правляча каста. Нижчі ж касти — це суцільна суміш стигійців із шемітами й навіть гіборійцями.

На південь від Стигії лежать великі держави чорношкірих — амазонів, кушитів та атлайан, а також імперія Зембанте, де живуть різні народи.

Між Аквилонією та лісами піктів розташоване Боссонське Прикордоння. Його жителі ведуть свій рід від місцевого племені, підкореного гіборійцями. Це люди середні на зріст та статуру, очі в них сірі чи карі. Живуть вони селянською працею, мешкають за міцними мурами, підкоряються аквилонським королям. Боссонське Прикордоння захищає королівство від піктів та кімерійців. Боссонці відзначаються своєю стійкістю в бою. Протягом століть воюючи з варварами, вони так навчилися тримати оборону, що прорвати їхній стрій прямою атакою стало неможливо.

Таким був світ, у який прийшов Конан.

…Легенди свідчать, що наймогутніший воїн Гіборійської ери — той, хто, за словами немедійського літописця, “ножищами, озутими в грубі сандалії, топтав оздоблені самоцвітами престоли земних владик”, з’явився на світ просто на полі битви, і цим, мовляв, визначилася вся його подальша доля. Річ цілком можлива, бо кімерійські жінки володіли зброєю не гірше від чоловіків і не виключено, що мати Конана, яка носила його тоді під серцем, кинулася в бій разом з усіма, відбиваючи напад одвічних ворогів кімерійців — злобних ванів. Але так чи інакше, достеменно відомо, що все дитинство Конана певною мірою було пов’язано з війнами, що майже безупинно точилися між кімерійськими кланами. Успадкувавши від батька, знаменитого коваля та ювеліра, богатирську статуру, він брав участь у битвах із тої самої миті, коли вперше спромігся звести меч. Йому не було ще й п’ятнадцяти років, коли об’єднані племена кімерійців обложили, узяли штурмом і спалили прикордонне місто Венаріум, зведене схильними до експансії аквилонцями на одвічно кімерійських землях. Конан був серед тих, хто в перших лавах увірвався до фортеці, і його меч удосталь напився тоді ворожої крові. Відтоді його ім’я дедалі частіше лунало коло багать одноплеменців та на радах старійшин. Після штурму Венаріума Конан жив ще якийсь час у рідному краї, але потім потрапив у полон до гіперборейців, утік і замість того, щоб повернутися на батьківщину, вирушив на південь. На шляху Конана лежав Аренжун — знамените заморянське Місто Злодіїв, де й розпочалася його кар’єра професійного злодія й грабіжника, яка тривала кілька років…

ВЕЖА СЛОНА

Тьмяне світло смолоскипів ледве пробивалося до вузьких вулиць кварталу Мауль, де до світанку пили й веселилися злодії та розбійники, що зібралися з усього міста. У Маулі вони могли розважити душу — доброчесні громадяни тримались осторонь, а нічна варта, щедро підкуплена забрудненими кров’ю грошима, у їхні справи не втручалась. Із похмурих закутків раз у раз чулися верескливий жіночий сміх, шум п’яної бійки чи брязкіт сталі. Із широко розчинених вікон і дверей незліченних кубел тягнуло кислим запахом вина та спітнілих тіл, чувся гуркіт кухлів та кулаків по непоказних, але міцно сколочених дерев’яних столах. В одному з таких кубел під низькою стелею з колод бенкетували пройдисвіти всіх мастей: дрібні злодюжки, спритні викрадачі жінок, досвідчені злодії з чудово тренованими

1 2 3 4 ... 155
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Конан, варвар із Кімерії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Конан, варвар із Кімерії"