Читати книгу - "С@мотність в мережі. 15 хвилин по тому"

В ній спала старша жінка, поклавши голову прямо на стіл. Не помітила, як він проходив. Не будив її, нахилився і протиснувся під шлагбаумом, що перегороджував в’їзд. З правої сторони, наполовину на тротуарі, наполовину на дорозі, стояло таксі. Сів.

Добрий день. Вокзал Берлін Ліхтенберг, – сказав, розстібаючи куртку.

Водій не поворухнувся.

Ліхтенберг, вокзал, – повторив голосніше.

Водій і далі сидів не рухаючись. Потім нахилився до радіо біля таксометра і не повертаючи голови тихо проговорив:

Прошу вибачення, але я не їду до Ліхтенбергу. Замовлю пану наше інше таксі. Не займе то більше, ніж 3 хвилини. Прошу вибачити мене. Я влаштую так, що пан поїде безкоштовно.

Як це ви не їздите до Ліхтенбергу? – вражено перепитав.

Водій почав натискати клавіші радіостанції, засвітив світло в кабіні і повернувся, щоб витягнути підвішений під стелею квадратний мікрофон.

Боже... то ви...

Світло впало на його обличчя.

«Плакати треба в спокої. Тільки тоді матимеш від того радість» Ніби то було вчора. «Плакати треба в спокої.» То він. Ті самі очі.

Водій вглядався в нього з рукою, впертою в дах.

Це ж ви... Якуб... це ви... Я вас шукав. Я приходив до того поїзда пів року. Боявся але приходив. Хотів попросити у вас вибачення. За те, що тоді так пішов, не сказавши ні слова. Приходив щоночі. Але вас не було. Потім мене забрали до клініки, і не міг приходити, але приходив у звільненнях. А потім, влітку, Крістіана, вона була зі мною в тій самій клініці, сказала мені, що люди часто тільки раз в житті бувають на якомусь вокзалі, і що не потрібно мені більше туди ходити, бо я завжди повертався такий знервований. Я їй не вірив, але не хотів з нею сперечатись, тому перестав ходити. Але знав, що ви приїдете. Знав. Бо я хочу попросити вибачення, що тоді так пішов, не попрощавшись. Не повинен був я так іти. Не повинен був. Бо ви для мене стільки зробили. А Крістіана говорить, що ви були для мене ангелом, і що кожен має такого ангела, і що то не велике диво. Бо кожному належить мати такого ангела. І мені теж належить. Бо я ж ніби добра людина. І вона мене переконує, що може вас насправді і не було, і що то мені все п’яному просто примарилось. Бо я тоді багато пив. Але вона не знає. Вона ніколи не була на Ліхтенберзі. Ніколи. На Ліхтенберг не приходять ангели. Просто не приходять. І я хочу попросити у вас вибачення, що так пішов не прощаючись.

На хвилину замовчав. Загасив світло і сказав:

Бо ви мене витягли з-під того поїзда, а я так собі пішов не прощаючись. Так чинити негарно. Просто негарно. І я приходив на Ліхтенберг щоб вам подякувати. Спочатку за поїзд, а потім ще більше за Крістіану. Дякую вам. Скажу їй, що то ніякий не ангел. Що то були ви. І вже не буду знервований.

Замовк.

Якуб в темряві знайшов його долоню і міцно її потиснув. Вони так посиділи якийсь час. Потім він відкрив двері таксі, вийшов і повернувся до готелю.

1

Julio Cortázar – аргентинський письменник

2

Józef Hłasko – герой Варшавського повстання 1944 року