Читати книгу - "Щоденник сотника Устима"

Не знайшовши тебе, навряд чи перевертатимуть догори дригом ціле місто. Не знайшовши людини зі списку, проти прізвища поставлять галочку, а облаву не влаштовуватимуть. Але тебе приковує до одного місця все - сім’я, друзі, звички. І зрештою разом із іншими тебе ставлять у ряд і наказують копати яму. Нема жодного сумніву, що ця яма для тебе. Зовсім поруч річка, дерева, бачиш кущі, до них лише десяток метрів. Руки-ноги у вас не зв’язані, є можливість втекти, врятуватись. І хоч тепер за вами спостерігають автоматники, вони розслаблені й неуважні. Та ти думаєш про інше.

У спину обов’язково полетить черга. Так, нема запитань, у тебе зовсім мізерні шанси, може один із тисячі, але він все-таки є. Та ти чіпляєшся за надію - що, як не розстріляють, може, просто лякають, може, це просто окопи, й солдатам ліньки самим їх копати. Тебе вб’ють за спробу втечі, а всі інші виживуть. Ще й отримають після роботи миску супу.

Ти й сам не віриш у цю дурню. Але, але, але… Кати всіх часів та народів добре знають цю психологію та нею користуються. Так після взяття Києва більшовицькими бандами Муравйова було запрошено на реєстрацію, а потім розстріляно вісім тисяч офіцерів колишньої царської армії. Те саме відбулось у Криму після евакуації військ Врангеля. «Товариш» Фрунзе пообіцяв амністію, а потім розстріляв більше сорока тисяч людей, так званого «чужого» елементу.

Наприкінці червня в Грузію почали прибувати українські добровольці, з початку липня 1993 року в складі регулярних частин грузинської армії було сформовано гірничо-стрілецький підрозділ УНСО.

ПРОЛОГ

Найманців орденами не нагороджують.

Указ № 230 глави Держави Грузії

15 листопада 1993 р. м. Тбілісі

Про нагородження українських воїнів-добровольців державними нагородами Грузинської Республіки.

За виявлену відвагу, мужність і героїзм у захисті територіальної цілісності Грузії нагородити українських воїнів-добровольців Державними нагородами Грузинської Республіки.

Орденом Вахтанга Горгасала ІІ ступеню:

Романа Галазику - воїна-добровольця (посмертно);

Алексія Довгого - воїна-добровольця (посмертно);

Володимира Крутика - воїна-добровольця (посмертно);

Віктора Нестерчука - воїна-добровольця (посмертно);

Леоніда Ткачука - воїна-добровольця (посмертно).

Орденом Вахтанга Горгасала ІІІ ступеню:

Валерія Бобровича - воїна-добровольця;

Андрія Бабія - воїна-добровольця;

Сергія Гладкевича - воїна-добровольця;

Едуарда Білоуса - воїна-добровольця;

Олега Бенгу -воїна-добровольця;

Сергія Грама - воїна-добровольця;

Володимира Гушля - воїна-добровольця;

Анатолія Єлькіна - воїна-добровольця;

Миколу Карпюка - воїна-добровольця;

Юрія Колесникова - воїна-добровольця;

Василя Кухарчука - воїна-добровольця;

Олега Марчука - воїна-добровольця;

Віктора Мовчуна - воїна-добровольця;

Ігоря Мазура - воїна-добровольця;

Миколу Поліщука - воїна-добровольця;

Сергія Жолудя -воїна-добровольця;

Андрія Слухняна - воїна-добровольця;

Руслана Сугаченка - воїна-добровольця;

Андрія Тиму - воїна-добровольця;

Ігоря Ткачука - воїна-добровольця;

Ігоря Шипшину - воїна-добровольця;

Віктора Харченка - воїна-добровольця.

Е. Шеварднадзе

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Від редакції

Напруження між грузинами й абхазами почало підсилюватися наприкінці 1980-х років, що було викликано закликами грузинських націоналістичних угруповань до незалежності від СРСР. Абхазьке керівництво, навпаки, заявляло про намір залишитися в складі СРСР, особливо після того, як у 1989 році в Тбілісі пройшли масові демонстрації, у ході яких, зокрема, звучали вимоги ліквідації абхазької автономії. Слід зазначити, що на той період абхази складали національну меншість у республіці.

Перший президент Грузії Звіад Гамсахурдія запропонував закріпити за абхазами, що складали 17% населення автономії, приблизно третину місць у республіканському парламенті.

16 липня 1989 року в Сухумі спалахнули збройні заворушення, викликані скандалом навколо порушень правил прийому студентів до місцевого університету. У ході безладь, за наявними повідомленнями, загинуло 16 чоловік і близько 140 було поранено. Радянська влада застосувала війська для їх придушення.

Одночасно з розпадом СРСР політичні конфлікти в Грузії перейшли у фазу відкритого збройного протистояння як між Грузією й автономіями (Абхазія, Південна Осетія), так і всередині самої Грузії.

9 квітня 1991 року Грузія під керівництвом президента Звіада Гамсахурдія проголосила свою незалежність.

У січні 1992 року Звіад Гамсахурдія був скинутий збройним шляхом, і переможці запросили Едуарда Шеварднадзе повернутися в Грузію, розраховуючи скористатися його авторитетом і впливом як на міжнародному рівні, так і усередині країни.

21 лютого 1992 року правляча Військова рада Грузії оголосила про скасування радянської конституції і відновленні конституції Грузинської демократичної республіки 1921 року.

Повернувшись на батьківщину в березні 1992 року, Шеварднадзе очолив тимчасовий парламент - Державну Раду, сформовану керівниками перевороту проти Гамсахурдія. Рада контролювала більшість території Грузії, за винятком Південної Осетії, Аджарії й Абхазії. Одночасно продовжувалася громадянська війна в Мігрелії, на батьківщині Гамсахурдія, де вірні йому сили утримували місто Зугдіді.

Стосунки з Абхазією перейшли у військову стадію найпершими. Абхазька сторона сприйняла скасування радянської конституції Грузії як фактичне скасування автономного статусу Абхазії, і 23 липня 1992 року парламент республіки (при бойкоті сесії з боку депутатів-грузинів) відновив дію Конституції Абхазької Радянської республіки 1925 року, відповідно до якої Абхазія є суверенною державою (це рішення Верховної Ради Абхазії не буде визнано на міжнародному рівні). Верховна Рада розділилася на дві частини - абхазьку і грузинську.

Почалися масові звільнення грузинів із силових структур автономії, а також створення «абхазької гвардії». У Тбілісі прийняли рішення про введення військ в автономію. Офіційною причиною була названа необхідність охорони залізниці, що використовувалася як єдиний маршрут транспортування вантажів з Росії у Вірменію, що вже знаходилася в стані війни з Азербайджаном.

14 серпня 1992 загони Національної гвардії Грузії чисельністю до 3000 чоловік під командуванням Тенгіза Кітовані, під приводом переслідування загонів прихильників Звіада Гамсахурдія, увійшли на територію Абхазії. Абхазькі збройні формування чинили опір, але загони Національної гвардії за кілька днів зайняли практично всю територію Абхазії, включаючи Сухумі і Гагру.

Введення грузинських військ призвело до масової втечі абхазького і російськомовного населення, у тому числі на територію Росії. Тут абхазькі загони одержали підтримку - зброєю і численними добровольцями, в тому числі з боку Конфедерації гірських народів Кавказу, що заявила про готовність чеченців, кабардинців, інгушів, черкесів, адигейців разом з абхазами виступити проти грузинів. Створення, підготовку, озброєння і відправку ополчення в Абхазію не могли не помітити у Москві, але російська влада поки відкрито не втручалась. Натомість Росія забезпечила перехід через кордон з Абхазією добровольців з інших регіонів Кавказу, а також профінансувала переліт загону добровольців із Придністров’я.

За словами тодішнього президента Грузії Едуарда Шеварднадзе, Борис Єльцин у телефонній розмові з ним виявив бажання допомогти вирішити грузино-абхазький конфлікт мирним шляхом. У результаті загонам національної гвардії був відданий наказ припинити наступ. Багато хто в Грузії дотепер вважає це рішення Шеварднадзе зрадою.

До жовтня 1992 року, одержавши підкріплення і велику