Читати книгу - "Світанок"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Як завжди, щойно я побачила об’яви, до горла мені підкотив клубок, а на очі навернулися сльози, і я тільки зраділа, що Едвард подався на полювання саме цієї суботи. Якби він побачив мене в цю хвилину, він би почувався жахливо.
В тому, що сьогодні субота, були і свої недоліки. Коли я потихеньку й обережно звернула на свою вулицю, то одразу побачила, що на під’їзді до будинку припаркований батьків крузер. Сьогодні Чарлі знову не пішов рибалити. Йому досі не дає спокою майбутнє весілля.
Отже, я не зможу подзвонити з дому. Але я маю подзвонити.
Я припаркувалася на узбіччі позаду «пам’ятника» моєму «шевроле» і з бардачка дістала мобільний телефон, який видав мені Едвард для всіляких непередбачуваних ситуацій. Набрала номер і тримала палець на кнопці «кінець зв’язку», поки слухала гудки. Про всяк випадок.
— Алло? — відповів Сет Клірвотер, і я зітхнула з полегшенням. З його старшою сестрою Лі я побоювалася говорити. Коли йдеться про Лі, то навіть вираз «даю голову на відтин» — не проста метафора.
— Привіт, Сете, це Белла.
— О, привітики, Белло! Як ся маєш?
Я задихаюся. Понад усе потребую підтримки…
— Все гаразд.
— Хочеш дізнатися новини?
— Ти просто медіум.
— Оце навряд чи. Мені не зрівнятися з Алісою — просто твої мотиви так легко передбачити, — пожартував він. Тут, у Ла-Пуші, тільки Сет єдиний із квілеутів мав зухвальство називати Калленів на ім’я, поминаючи вже нахабство жартувати з моєї майже всесильної майбутньої братової.
— Я знаю, — відповіла я і, повагавшись мить, запитала: — Як він?
Сет зітхнув.
— Як і перед тим. Не розмовляє, хоча ми певні, що він нас чує. Він намагається не думати по-людському, знаєш. Він керується тільки інстинктами.
— А ти знаєш, де він зараз?
— Десь на півночі Канади. Точно не скажу, в якій саме провінції. Він мало зважає на кордони провінцій.
— А є надія, що…
— Белло, він не збирається повертатися додому. Вибач.
Я проковтнула клубок у горлі.
— Ну, гаразд, Сете. Я все й так знала. Просто так іноді хочеться вірити…
— Еге ж. Усім нам хочеться.
— Дякую, що хоч ти не відвернувся від мене. Певна, родичі тебе за це не хвалять.
— Це правда, вони тебе недолюблюють, — весело погодився він. — Хоч це й дурниця, на мій погляд. Джейкоб зробив свій вибір, ти зробила свій. Джейку не подобається їхнє ставлення. Проте він і не в захваті, коли про нього допитуєшся ти.
Я роззявила рота.
— Ти ж казав, що він із вами не балакає?
— Від нас усього не приховати, хоч він і намагається.
Отже, Джейкоб знає, що я хвилююся. Не уявляю, що й думати про це. Ну, принаймні тепер йому відомо, що я не махнула хвостиком і не викинула його цілком із голови. Боюся, саме цього він очікував від мене.
— Ну, сподіваюся, побачимося на… весіллі, — мовила я, з великими труднощами крізь зуби вимовивши останнє слово.
— Так, ми з мамою прийдемо. Класно, що ти нас запросила.
Я усміхнулася, зачувши радість у його голосі. Хоча запросити когось із Клірвотерів — то була ідея Едварда, я тішилася, що це спало йому на думку. Приємно буде, якщо Сет прийде — він стане ниточкою, хоч і тонесенькою, яка зв’язує мене і мого старшого боярина.
— Без тебе було б сумно.
— Передавай Едвардові привіт од мене, гаразд?
— Нема питань.
Я потрусила головою. Ця несподівана дружба між Едвардом і Сетом і досі не вкладалася в моїй голові. Але вона доводила, що все може бути зовсім по-іншому. Що вурдалаки і вовкулаки цілком можуть підтримувати приятельські стосунки, щоб ви не сумнівалися, коли захочуть цього.
Хоча не всім і подобалася ця ідея.
— Ой, — буркнув Сет, на октаву понижуючи голос, — Лі повернулася.
— Ну, бувай!
У трубці запанувала тиша. Я кинула телефон на сидіння й морально приготувалася переступити поріг домівки, де на мене чекав Чарлі.
Бідний мій татусь — скільки йому зараз доводиться витримувати! Джейкобова втеча — то тільки одна з турбот, які звалилися на його плечі. Він не менше хвилювався за мене — свою дочку, яка заледве переступила межу повноліття — й от уже за день-два стане заміжньою пані.
Я повільно йшла під легеньким дощем, пригадуючи той вечір, коли ми йому повідомили…
* * *
Коли звук під’їжджаючої автівки засвідчив, що Чарлі повернувся, каблучка на моєму пальці раптом стала важити тонну. Мені кортіло заховати долоню в кишеню, а ліпше всістися на неї, проте Едвард міцно тримав мене за руку — і то так, щоб її було добре видно.
— Припини соватися, Белло. Ти ж тут не в убивстві збираєшся зізнаватися.
— Легко тобі говорити.
Я дослухалася до зловісного стуку батькових черевиків на доріжці. Ключ заскреготів у замку і так відімкнених дверей. Цей звук раптом змусив мене почуватися героїнею фільму жахів, яка знагла згадала, що не засунула на дверях засув.
— Белло, заспокойся, — прошепотів Едвард, чуючи, як гримотить у мене в грудях серце.
Двері з розмаху врізалися в стіну, і я підстрибнула, наче мене вдарило електрошокером.
— Добридень, Чарлі, — цілком спокійно привітався Едвард.
— О ні! — пробурмотіла я.
— Що — ні? — у відповідь шепнув Едвард.
— Зачекай, доки він відстебне й повісить пістолет!
Едвард гигикнув і вільною рукою поправив настовбурчене бронзове волосся.
Чарлі показався з-за рогу, досі вдягнений у поліційний однострій, зі зброєю на боці, намагаючись утриматись і не скривитися, коли уздрів парочку, що сиділа рядком на «канапі для закоханих» — вона вміщала тільки двох. Останнім часом він доклав чималих зусиль, щоб краще ставитися до Едварда. Але сьогоднішнє прозріння, мабуть, зведе всі його зусилля нанівець.
— Привіт, малі. Як справи?
— Нам треба вам дещо сказати, — мовив Едвард цілком безтурботно. — У нас для вас гарні новини.
— Гарні новини? — буркнув Чарлі, втупившись просто в мене.
— Тату, ти краще сядь.
Він звів брову, кілька секунд роздивлявся мене, тоді важкими кроками підійшов до крісла й примостився на самому краєчку. Спина його лишалася абсолютно прямою.
— Тату, не хвилюйся, — мовила я по напруженій паузі, — все гаразд.
Едвард ледь помітно скривився — я знала, що його зачепило слово «гаразд». Понад усякий сумнів, він би вжив щось на взірець «чудово», «прекрасно», «блискуче».
— Певен, Белло, я цього певен. Але якщо все так добре, чого ж у тебе на чолі краплі поту виступають?
— Нічого в мене не виступає, — збрехала я.
Я відсунулася від його пильного погляду, притулилася до Едварда й інстинктивно зворотнім боком долоні провела по чолу, щоб стерти речові докази.
— Ти вагітна! — раптом
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Світанок», після закриття браузера.