Читати книгу - "На Зеландію!"

як шліфують до блиску окремо взятий блок, навіть якщо він завбільшки з кімнату. Але яким чином відполірувати інший, щоб він підходив до першого, неначе шматок пазла? Як інженер можу сміливо стверджувати, що на сьогоднішній день не знаю технології, здатної здійснити подібні операції з брилами таких розмірів. Може, ви не зрозуміли? Скажу інакше: якщо мені запропонують відтворити фрагмент такої стіни, пообіцявши за роботу мільйон баксів, я буду змушений відмовитися, адже не знайду машин, якими зміг би виконати замовлення.

Після відвідин Саксайуамана я почувався так, наче голову прищемило якоюсь брилою з його стіни. Незабаром шок минув, проте в мозку лишилося каверзне питання: як трапилось, що люди, котрі збудували таке, програли війну трьомстам авантюристам, у яких, по суті, не було вогнепальної зброї (попри поширену думку, в загоні Пісарро[3] було лише три мушкети і дві легкі мортири; решта конкістадорів мали мечі, списи та арбалети)?

Мегалітичні блоки (стіна Шести монолітів) на Ойянтайтамбо, висота каменів – 6 м

Ввечері 10 липня 2009 року я піднявся на Ойянтайтамбо. Від сайту нічого особливого не очікував – невелика зупинка на шляху до Мачу Пікчу, та й усе. І дарма. Те, що мало бути банальним гаянням часу перед потягом до Аґуас Калієнтес (місто-станція біля Мачу Пікчу), стало найбільшим потрясінням за весь час мандрів у Перу. На крутих скелях зліва і справа від річки Патаканчі тяглись догори ступінчаті сільськогосподарські тераси, на правому березі до практично прямовисної скелі тулились кам’яні зерносховища, а в долині річки проступали рештки древніх вулиць. Проте увагу привернуло інше. Вгорі, значно вище за найвищу терасу, на самому вершечку храмового пагорба, стояли мегалітичні блоки, відомі як стіна Шести монолітів. Порівняно з ними камені Саксайуамана скидались на дитячі кубики… Як вони там опинилися (кар’єри розташовані в ущелині річки Урубамба, за п’ять кілометрів від руїн)? Як їх витягли нагору по вертикальній стіні? Як обробили до такого стану, що поверхня каменю стала гладенькою, мов скло?

Наступного дня вибрався на Мачу Пікчу. Знамените і неперевершене Мачу Пікчу! Коли більшість відвідувачів (а їх там, на відміну від Ойянтайтамбо, були тисячі) роззявляли роти від наївного захвату, я заціпенів, укотре шокований. Щоправда, цього разу шокований неприємно. «Оце й усе?!» – запитував себе.

Згідно з офіційною наукою, Мачу Пікчу спорудили незадовго до вторгнення іспанців. Цебто твердиня посеред хмар стала однією з останніх інкських фортець. А тепер гляньте на фото Мачу Пікчу і Саксайуамана. Порівняйте розміри каменів, з яких складені їхні стіни. Порівняйте майстерність, із якою зроблено кладку.

Питання гуркітливою лавиною заторохтіли у голові. Невже і Саксайуаман, і Мачу Пікчу будували ті самі люди? Я ніяк не міг зрозуміти: як сталося, що одна з найпізніших фортець, збудована інками, є жалюгідною копією споруджених раніше? Вони що, розучилися будувати? А хіба можна забути спосіб, у який колись пересували багатотонні блоки? І це при тому, що в момент вторгнення іспанців імперія інків сягнула найбільшого розквіту. Хтось зауважить, що причина у розташуванні: Мачу Пікчу розміщене на гірському хребті (2450 м), оточене глибоченними урвищами, через що будівничі просто не могли виконувати роботи на належному рівні. Але стривайте. Саксайуаман лежить значно вище (3701 м), а брили на Ойянтайтамбо спочивають на не менш важкодоступних скелях, оточені ще глибшими проваллями!.. Чому весь світ знає про Мачу Пікчу і тільки одиниці чули про Саксайуаман? Чому всі пруться на Мачу Пікчу, коли на півдорозі лежать руїни Ойянтайтамбо з неймовірними монолітами?

Мачу Пікчу зі збільшеним фрагментом стіни

І так скрізь у Перу: з одного боку – руїни грандіозних споруд неясного призначення, складених із багатотонних, ідеально підігнаних блоків, а з іншого – розхитані будівлі, стіни яких виглядають безладним нагромадженням погано обробленого каміняччя, скріпленого цементом. Згідно з офіційною версією, і перше, і друге будували інки.

Пригадую, як сидів на одній з терас Мачу Пікчу, неподалік скубли траву кілька лам, звідусіль долинало благувате американське «Oh, my God, it’s awesome![4]» (при цьому туристи з США, наче знущаючись, немислимо розтягували оте «о-о-у-у-усам»), і зненацька до мене дійшло: Саксайуаман і Ойянтайтамбо зводили не інки. Задовго до інків у Перу був хтось іще – інша цивілізація, значно більш розвинута в технологічному сенсі. Саме вона й будувала згадані твердині, а потім із незрозумілих причин зникла. Саксайуаман, Ойянтайтамбо, Пізак та інші подібні споруди вже були, коли в Перу з’явилися перші інки. Інки побачили твердині готовими і потім, до самого занепаду, намагалися створити щось подібне (Мачу Пікчу, Пука Пукара, Морай та ін.), але… в них не виходило.

Звідки така певність? Судіть самі.

Все, що ми знаємо про історію доколумбової Південної Америки, відомо виключно зі слів конкістадорів. Конкістадори отримали свої знання від інків, оскільки на час вторгнення Пісарро інки були єдиними, з кого можна було витягти хоч якусь інформацію. Імперія інків простяглась на півконтиненту, розчавивши чимало інших народів, поглинувши їхні здобутки та історію.

А тепер головний аргумент: жодна з цивілізацій Південної Америки не мала власного письма. Ні моче, ні чиму, ні аймару, ні навіть інки не спромоглися винайти писемність. А це означає, що, строго кажучи, не існує жодного факту, жодного свідчення про подію, жодної дати чи імені з доіспанської епохи, які були б підтверджені документально. Якщо відкинути археологічні розкопки, то виходить, що всі дисертації та наукові статті про історію Південної Америки, видрукувані за останні чотириста років, опираються на розповіді інків та історії конкістадорів, які є нічим іншим, як переінакшеними розповідями інків. Байдуже, як палко захищають «книгогризи» ту чи іншу теорію, вони мусять розуміти, що їхні першоджерела створювались волоцюгами і авантюристами, чиї опуси кишать історіями про морських чудовиськ, привидів у джунглях та міста, повністю збудовані з золота.

Наскільки правдивими є історії інків, що стосувалися доіспанської доби? Настільки, наскільки правдивими є історії, що їх розповідає будь-який завойовник. Чесно кажучи, ціла всесвітня історія – це історія цивілізацій-переможців. Переїжджаючи до нового помешкання, ви зразу переклеюєте шпалери. Те саме роблять завойовники: здобутки підкореного народу присвоюються переможцями, а історія – переписується. Так було, так є, і завжди так буде. Факт того, що саме інків викурювали конкістадори з Саксайуамана та Ойянтайтамбо, аж ніяк не означає, що інки споруджували ці фортеці. Так, вони належали інкам. Хто їх будував? Це інше питання. З певністю можна сказати одне: інки зайняли цитаделі, що існували в Андах із незапам’ятних часів. З часом, будучи найсильнішою нацією тогочасної Америки, вони